Перша згадка про День Бабака датована 1841 роком. Це традиційне народне свято в США і Канаді. Його відзначають щорічно 2 лютого. Вважається, що в цей день потрібно спостерігати за бабаком, що виповзає зі своєї нори, і за його поведінкою можна дізнатися, чи скоро настане весна. Якщо день похмурий, бабак не бачить своєї тіні і спокійно полишає нору – зима скоро закінчиться і весна в цей рік очікується рання. Якщо ж день сонячний, бабак бачить свою тінь і ховається назад у нору – буде ще 6 тижнів зими. У деяких містах і поселеннях США і Канади в цей день проводяться фестивалі, присвячені місцевим метеорологічним бабакам, що збирають численних туристів.
Історія виникнення свята уходить корінням в дуже давні часи, коли 2 лютого за григоріанським календарем християни Європи почали відзначати Стрітення Господнє. Вже тоді погоду саме в цей день вважали відповідальною за характер початку довгоочікуваної весни. У Південній Америці до цих пір популярна стара шотландська приказка: день Стрітення ясний – бути двом зимам у році.
Традиція людей перекладати відповідальність за довгострокові прогнози погоди на „братів наших менших” почалася ще у Давньому Римі, де 2 лютого щорічно відзначали День їжака. Метереологічний прогноз в цей день будувався за поведінкою розбудженого їжака, який бачив і не бачив свою тінь. Мешканці Західної Європи зберегли цю традицію і в більш пізні періоди, а переселенці з їх числа в Північну Америку у свій час поряд з іншими традиціями прихопили із собою і її. По той бік океану, де їжаки не водилися, роль відповідального метеоролога перейшла до бабака.

Хоча погоду важко назвати ярмарковою, минулих вихідних до районних центрів та Дніпропетровська з‘їхались сільгоспвиробники, аби продати городянам за людськими цінами вирощену власноруч продукцію ланів та ферм на ринках «Тополя», «Передовий», торгівельному майданчику «Трофимівський».

- Аби не було збоїв, ми закріпили за кожним ринком сільські райони, - говорить виконувач обов‘язків начальника головного управління агропромрозвитку облдержадміністрації Вадим Удовицький. – Таким чином виконується доручення губернатора Олександра Вілкула щодо забезпечення жителів області якісною сільгосппродукцією. Причому такі ярмаркові заходи щосуботи та щонеділі будуть тривати й надалі.
- Не проходьте, а купуйте, - запрошує до своєї торгової точки на ринку «Передовий» помічник технолога ТОВ «Агроленд плюс» із села Крамарка Магдалинівського району Станіслав Сириця.
- Зима і повинна бути зі снігом та завірюхою, - каже він. – Потихеньку зранку доїхали, а тепер ось продаємо борошно по 3.20, олію – по 11, гречку – по 9.50. Зверніть увагу, що гречка не китайська, а вирощена на наших полях, облущена, обсмажена, запакована нашими селянами. Борошно теж наше, з нашої пшениці, яку виростили, зібрали, змололи, запакували. І олія також із нашого соняшнику.
Поки Станіслав розповідав нам про переваги власної переробки, біля нього вже і покупці зібралися.
А ось Леонтій Жигір та Олександр Письменний на ринок «Передовий» привезли свою солодку продукцію.
- Ми пасічники заслужені, товар у нас якісний, - каже Л. Жигір. – Моя пасіка у Харківській області, а мій колега тримає бджіл у Снельниківському районі.
- Покупців у вас не так вже й багато, - звертаємось до пасічників.
- Мед беруть дітям і пенсіонерам, - відповідає Леонтій Жигір. – Були раніше осінні ярмарки, тоді люди запаслись. А зараз, дійсно, рідко хто купує мед. Хоча старенькі й раді б узяти, та кажуть, що ціни для їхньої мізерної пенсії досить високі. Шкода нам їх, скидаємо ціну. Та це, звичайно ж, не вихід. У мене наприклад, пенсія більше тисячі гривень. З Нового року не отримав надбавки. А життя щодня стає все дорожчим.
- Бажано, аби пасічники мали державну підтримку, - говорить Олександр Письменний. – Адже, щоб отримати якісний мед, треба докласти чимало зусиль. І йде цей продукт для здоров‘я нації. За весь час моєї роботи тільки при Президенті Ющенку ми отримували хоча б невелику, а все ж таки дотацію – 90 копійок на вулик.
Якщо Петро Мельник реалізує картоплю з Полтави і вважає кращими базарними днями п‘ятницю, суботу, неділю, то його колега Олексій Матвійчук приїхав з Волині і ось вже два місяці продає картоплю, яку вирощує вся його рідня.
- У минулому році вродило стільки бульби, що дівати її нікуди, – каже чоловік. – У нас вона зовсім дешева – по 80 копійок за кілограм. Чомусь тут більше полюбляють білу картоплю, а у нас, навпаки, - жовту. Вона ж смачніша, в ній більше крохмалю.
- А скільки ж за місце тут платите?
- 75 гривень Ціна нормальна. Аби ще покупців було більше. Думаю ще навесні привезти посадкову картоплю. Вона вже заготовлена і чекає свого часу.
ТОВ «Дружба» Магдалинівськоо району пропонувало борошно, крупи, макарони. Та особливо жваво йшла торгівля біля автокрамниці Магдалинівського маслозаводу. Люди купували якісне масло вершкове, молоко, кефір за цінами виробника.
Тамара Терещенко живе неподалік, на вулиці Береговій. Буває на ринку двічі щотижня. За її словами, молоко тут неперевершене, його не можна порівняти з магазинним.
- Споживаємо його пареним. Тут же купуємо і сири, і масло.
- А я вже й забув, коли у магазин ходив за молочними продуктами, - каже Геннадій Збаражський. – Тут «молочка» якісна, як ще при Союзі. Передайте подяку магдалинівським селянам за їхній труд.
Як бачимо, ярмарки допоможуть і людям зберегти копійчину, не переплачуючи за той чи інший товар, і виробникам у зимовий період хоч трохи поліпшити свій фінансовий стан.

Олександр ПЕТРЕНКО. м. Дніпропетровськ.
На знімках: Станіслав Сириця продає запашну крамарківську олію; біля автокрамниці Магдалинівського маслозаводу чимало покупців; Леонтій Жигір вважає, що мед рятує людей від усяких недуг.
Фото автора.

Чи не найтепліша за тривалий час перша половина цьогорічної зими передала добре естафету другій. На Хрещення Господнє, 19 січня, у Приоріллі був невеличкий морозець, без вітру. А позаяк снігу ще не було, то дехто зранку їхав святити воду велосипедом.
У Китайгороді Царичанського району після божественної літургії у Свято-Миколаївському храмі відбувся велелюдний хресний хід до Орелі.
На її березі настоятель китайгородських храмів протоієрей Сергій Пігарєв відправив чин великого освячення води.

ПІСЛЯ ТОГО частина прихожан пішла по домівках, щоб за звичаєм освяченою водою окропити всю сім‘ю, хату, будівлі та розпочати пригощання. А чимало людей залишилися, аби скупатися в цілющій хрещенській воді чи морально підтримати одчайдухів. На дерев‘яній кладці, що веде до великої ополонки, одразу зібралося чимало бажаючих.
- Дітей поза чергою! - напівжартома вигукують дівчата років шістнадцяти.
- Куме, ви ще й не купалися, а від вас пар іде! – лунає кумове звернення до ставного козарлюги, що поволеньки підходить до річки. – Та для вас і Оріль мала!
- Ох, ох, ох, - охкає в купелі повненька жіночка тричі, за звичаєм, занурюючись у зимову воду.
- Голову намочи! – гукають з берега.
- Та й без голови добре!
- Як водичка?
- Та вода гарна, тільки балакати не дає!
На традиційне запитання молодий чоловік, щойно «причастившись» крижаною водою, відповідає:
- Та з кожним роком все холодніша та холодніша!
- О, знайшов вельми чим підбадьорити!..
- Та я ж правду кажу…
Самопочуття у всіх після хрещенської купелі прекрасне. Душа немов єднається з живою природою. Більшість присутніх купається на Хрещення не вперше і встигли полюбити цей ритуал. Довелося зустріти і справжнього «моржа» – 53-річного Анатолія Липієнка з Китайгорода, який розповів про свій метод загартування:
- Купаюся щодня з 1981 року, відтоді як ще працював у Дніпропетровську. Одного разу, щоправда, лід на Орелі був такий товстий, що я не зміг його пробити…Тож лише покачався у снігу. Потім знайшов місце під мостом, де Оріль завдяки швидкій течії не замерзає і в лютий мороз. Півкілометра шляху з дому долаю швидким кроком і так зігріваюся. Тоді пірнаю, але у воді перебуваю недовго. За ці тридцять років нічим не хворів. Сьогодні вже купався. Та ради свята думаю іще раз.
Хрещенська вода єднає українців у своєрідне хрещенське братство. Від Замку до Орелі гурти молоді й середнього віку людей, які вже випробували воду і свою волю та й зігріваються чаєм чи чимось міцнішим.
- А царичанців тут повно! – чути веселий голос – Наче в них церкви своєї немає чи Оріль не така. Видно, в нас таки краще.
Приїжджають сюди і цілими родинами, як пенсіонери Марченки з Рудьки.
- Тут день провести – велике благо для душі і тіла, - переконаний Володимир Степанович. – Яка краса навколо! Спасибі протоієрею Сергію, це за його ініціативи зроблені роздягальні ,вхід у воду і є чим зігрітися і що перекусити. У воді вже, мабуть, більше сотні людей побувало, навіть малі діти купаються. Їздимо щороку. Діти почали пірнати першими, потім і дружина Анастасія Тимофіївна зважилася. Сьогодні вона, доньки і зять купалися, а ми з другим зятем, свахою і кумом з Царичанки підтримуємо їх. Наварили супу і пригощаємо гаряченьким усіх, хто хоче. Тут, хто й не заходить у воду, то й і так заряджається здоров‘ям від природи.
Поруч з їхнім автомобілем порається біля багаття Надія Кейда. Вона запрошує бажаючих після холодної води скуштувати смачного плову та гарячого глінтвейну.
- Глінтвейн ще є, а плову вистачило лише на годину, - з усмішкою говорить Надія Луківна. – Рису приготували шість кілограмів, на той рік треба брати десять.
А у сусідньому Могилеві освячення води вперше відбулося на Орелі на пляжу Кота, там, де в повінь річка зливається з озером Біловід. Пройшло воно за ініціативи фермерів Віталія Моні та Феодосія Шандиби, які допомогли місцевим умільцям зробити на воді хрест із дощок і соснових гілок. Ось що про Водохреще в Могилеві розповів його сільський голова Валерій Дружко (до речі, Могилівська сільрада за підсумками року визнана найкращою в Царичанському районі):
- У нас ієрей Богдан Чайковський святив воду спочатку біля церкви, а потім – на Кота, де гарно підготували місце. Я й не думав, що стільки людей буде! Самих машин було не менше ста. А скільки людей купалося після освячення води! Найбільше, певна річ, молоді. Я теж прийняв заряд бадьорості на весь рік.
Кажуть, хто на Водохреще тричі зануриться у водойму, не хворітиме увесь рік. Щороку все більше людей вірить у цілющу властивість хрещенської води. Водохреще єднає українців, гартує їхнє тіло і підносить дух на звершення добрих справ. Без яких, річ певна, гарного життя годі сподіватися.

На святі побував і воду випробував Григорій ДАВИДЕНКО.

- Цього року Дніпропетровщина відзначає 80-річний ювілей. В області активно розвивається економіка, будуються нові дороги, зводиться доступне та соціальне житло, створюються сучасні умови для навчання та розвитку молоді. Те, яким регіон буде через 20 років, багато у чому залежить від тенденцій, які ми намітимо сьогодні, та від того, яким побачать його майбутні покоління. До 80-річчя області ми вирішили провести конкурс, який дасть змогу хлопчикам та дівчаткам замислитися над тим, якою вони хочуть бачити Дніпропетровщину на її 100-річному ювілеї. Через їхні мрії ми отримуємо можливість визначити для себе, що ще потрібно зробити сьогодні, – сказав Олександр Вілкул.
Конкурс на кращий шкільний твір на тему: «Якою я бачу Дніпропетровщину на її 100-річному ювілеї» буде проведено в усіх школах міст та районів області з 30 січня по 20 лютого 2012 року. Найкращі роботи будуть визначені журі, до складу якого увійдуть представники облдержадміністрації, облради, викладачі вишів Дніпропетровщини та провідні журналісти регіону. Підсумки будуть підбиті 20 лютого 2012 року.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту встановило, що навчальні заняття для 1- 8 і 10 класів завершаться 25 травня. Про це говориться в повідомленні прес-служби міністерства.
У той же час для 11 класів навчальні заняття закінчаться 3 травня, після чого 4—11 травня проводитиметься державна підсумкова атестація. Атестація проводитиметься з української мови (обов’язково), математики або історії (для учнів універсального профілю) чи з профільного предмета (для учнів інших профілів), а також з предмета, який обере учень.
12-13 травня випускникам 11 класів вручатимуться документи про освіту. Також Міносвіти затвердило графік проведення зовнішнього незалежного тестування. Згідно із цим графіком, 15 травня відбудеться тестування з хімії, 17 травня - з російської мови, 19 травня - з географії, 21-22 травня - з математики, 24 травня - із всесвітньої історії, 26 травня - з іноземної мови (англійської, іспанської, німецької, французької), 28-29 травня - з української мови та літератури, 31 травня -1 червня - з історії України, 5 червня - з фізики, 7 червня - з біології.
Державна підсумкова атестація учнів 4 класів з української мови й читання (мови навчання) та математики відбудеться 11—18 травня. У 9 класах навчальні заняття закінчаться 14 травня, а 15—30 травня проводитиметься державна підсумкова атестація. Учні складають атестацію з п’яти предметів: української мови, математики, біології, географії, іноземної мови або іншого гуманітарного предмета на вибір навчального закладу. Із 31 травня по 1 червня учням 9 класів вручатимуть документи про освіту

У домашньому господарстві яких тільки див не буває! Як повідомила редакцію наша читачка Людмила Наумова з Петриківки, на цьогорічне Різдво вона знайшла в курнику «сюрприз».
- Я утримую курей породи ред-бро, її ще називають «іспанкою»,- розповіла Людмила Михайлівна. – І саме на Різдво дворічна курка знесла майже гігантське яйце. Воно лише на 7 г менше від найбільшого у світі, яке зафіксоване у Книзі рекордів Гіннесса, але на 1 см вище («Курка знесла гігантське яйце», «Сільські новини» за 24 червня 2010 року). А символічним вважаю те, що і на Старий Новий рік було теж велике яйце, дещо менше різдвяного.
Тож вітаємо Людмилу Михайлівну з таким символічним початком Нового року і сподіватимемось, що її ред-бро незабаром змусить змінити адресу найбільшого яйця Книги рекордів Гіннесса на українську – у Петриківці.

Григорій ДАВИДЕНКО. Фото Ані ТАНЦЮРИ. Дніпропетровська область.

День 17 січня, попри буденність, був святковим для значної частини жителів Петриківщини. Бо саме тієї сонячної днини відомому художнику, воїну і людині широкої душі Василю Соколенку виповнилося 90 літ. Ювілейний вечір з цієї нагоди відбувся у петриківському музеї історії і побуту. До речі, авторами значної частини робіт, що експонуються в залі образотворчого мистецтва, є саме Василь Іванович та його учні Людмила Горбуля, Андрій Пікуш, Наталя Рибак. Ювіляра щиро і з любов’ю вітали голова Петриківської райради Наталя Коваленко, голова Дніпропетровської організації НСХУ Василь Мірошниченко, заступник голови Петриківської РДА Дмитро Недвига, голова ветеранської організації краю Микола Загребельний, колеги і жителі селища. Розчулений гарними побажаннями, Василь Соколенко з притаманними йому щирістю і безпосередністю відповів:
- Щоб ви теж дев’яносто жили!

МАБУТЬ, велика таїна, як саме загорається ота Божа іскра любові до прекрасного, яка поступово перетворює маленьку людину у великого художника. Обов’язковими є терпіння і труд, які, кажуть, усе перетруть.
Василько, як і всі восьмеро дітей родини Соколенків, змалечку був енергійним і цікавим до всього нового. Весною 41-го він звичайним велосипедом «Україна» поїхав за 500 км у Київ на змагання велосипедистів і переміг. Попереду була союзна першість, але – війна…. До неї Василь Соколенко закінчив звичайну школу і дворічну - декоративного малювання (її директор Олександр Статива був репресований за «український націоналізм»). Пізніше йому разом з Марфою Тимченко і Федором Панком судилося стати найвідомішими учнями Тетяни Пати. Пристрасть до малювання ледь не коштувала родині Соколенків життя…
- Василь малював змалечку, мама інколи ті мальовки продавала на базарі, бо в 30-их роках у селах розпочалася страшна бідність, - розповіла найменша сестра ювіляра Наталя Іванівна. - А перед війною він перед дзеркалом намалював свій портрет. Німці як зайшли - Шталін! Шталін! - і всіх нас - на розстріл… Я здогадалася знайти фотографію з Василем і показала їм. Відпустили…
На війні фізично дужому і кмітливому Василю Соколенку випало бути розвідником. Досі дивується, скільки разів був за півкроку від смерті… Коли у відкритому полі його самого двічі атакував «мессер», попрощався сам із собою… Але не забував стріляти по літаку з автомата. А хист художника згодився у розвідці. Поет Борис Шрубенко у вірші «Й підрозділ художника щиро радів» майстерно описав фронтові будні Василя Соколенка.
…Просив капітан, командир
батальйону:
- Ану, Соколенко , давай, розкажи,
Де вражі траншеї, де вражі колони?
І майстер-художник казав од душі:
- Дозвольте мені змалювати картину,
Де ниви, де балки, де хати стоять,
Де збилися танки, де збились машини
І де зосереджена бісова рать.
Одержавши дозвіл, сідав за роботу
І пензлем-пером чаклував
над столом,
Й на клапті паперу, неначе на фото,
Картина ясніла! Тож буде розгром…
За наказом генерала Соколенко малював кількаметрового Гітлера з написом «Стріляти сюди». Вночі стенд з ним ставили під передову, і німці торопіли. А потім шмалили по власному фюреру зі всіх видів зброї. У цей час фіксувалися їхні вогневі точки… А коли художник брався за плакат, то на них з’являвся і петриківський розпис, який грів душу в окопах. Кілька бойових орденів і медалей прикрашають груди Василя Івановича за подвиги на війні. Та інколи ятрять душу спогади…
- Коли звільнили Україну, до нас направили цілий загін молоді із визволених районів, - пригадав ювіляр. – Тримали їх чомусь оддалік, у військову форму не перевдягали. Коли дивлюся - лежать вони купами постріляні…. Німців не видно, і поранених немає, як буває в бою… Питаю сержанта: «Що сталося?» Мовчить… Пізніше умовив знайомого з НКВД розповісти. Той з-під поли показав секретний наказ Сталіна про те, що українців треба розстрілювати… Я ледь пережив тоді це безвинне вбивство співвітчизників і цинізм московської влади. А сьогодні, подивіться, навіть на околицях Петриківки є пусті хати, бо нікому в них жити… Ото війна, коли українців знищували на своїй землі і фашисти, і комуністи, до цього призвела.
Після Перемоги Василь Іванович повернувся до рідної Петриківки. Працював вчителем фізкультури, а після уроків вчив дітей малювати казкових птахів і дивні квіти. Невдовзі дитячі малюнки удостоїлися премії ЮНЕСКО. Учнів нагородили путівками до «Артеку», а Василю Івановичу направили на облоно подяку. То були його перші повоєнні здобутки на ниві петриківського розпису. А про творчий дар ювіляра розповів голова правління ЦНМ «Петриківка» Андрій Пікуш:
- Василь Соколенко має свій неповторний авторський почерк. Він - людина неординарна у всіх питаннях, яскравий лідер зі щедрою, відкритою душею. Видавництво «Мистецтво» публікувало його плакати з електролампочкою, гербом Союзу, космічним кораблем стотисячними тиражами, вони популяризували петриківський розпис. Ці твори зроблені наскільки геніально, що ніколи не втратять художньої цінності. Перебуваючи на посаді головного художника фабрики «Дружба», Василь Іванович першим почав розписувати дерево. Це дало великий імпульс, фабрика освоїла близько 400 нових видів сувенірів і сягнула небаченої висоти. Потужна енергетика і щедрість притаманні Василю Івановичу досьогодні.
У своєму житті Василь Соколенко має найвірнішого друга і неперевершену, за його словами, дружину Ганну Григорівну, теж художника. Виростили вони п’ятеро дітей, які роз‘їхалися по світу, а з ними живе онука Світлана.
Власними руками збудували собі хату поблизу річки Чаплинка, і все, що потрібно селянам. Не чекали, коли хтось щось за них зробить, а віддали свою оселю… під красу - численні твори Василя Соколенка. Люди милуються нею, двері дому завжди відчинені для всіх. Та з роками господарям все важче давати лад музею, облаштовувати садибу. А роботи в ньому зберігаються унікальні, на них приїжджають подивитися навіть із-за кордону. Чомусь проблему підтримки приватного музею Соколенків вперто «не бачать» ні петриківська, ні обласна влади. Щоправда, начальник відділу культури Петриківської РДА Валентина Ячмінь пообіцяла на святі:
- Музей не знаходиться на нашому балансі, бо немає коштів. Та весною організуємо суботники, щоб підремонтувати хату.
Це добрий і необхідний крок. Але його, погодьтеся, недостатньо. А ще потрібно, зазначила голова правління Дніпропетровського обласного фонду допомоги дітям, лише дещиця:
- Музей однозначно має бути на балансі управління культури - опалення, ремонт і ставка доглядача. Музей є справжнім скарбом українського народу. Музей- садиба з геніальними творами Василя Соколенка – це велика знахідка для Петриківки і України.
- Добре, якщо цю цінність зрозуміємо якомога скоріше. Невеликі кошти для цього, погодьтеся, в найпотужніший області України знайти не важко, було б бажання. Певно ж, невдовзі не один гість Євро-2012 захоче побачити і Петриківку, і музей Соколенків. Василь Іванович підніс мистецтво петриківського розпису до світових вершин. Допоможімо йому утримати цей шедевр на цьому рівні!

Григорій ДАВИДЕНКО. Дніпропетровська область.

Це рідкісне золото природи, яке дає бджола людині. Для того, щоб одержати 100 г меду, бджілці необхідно відвідати мільйон квіток. Мед утворюється шляхом ретельної переробки нектару і нектароподібних речовин бджолиною сім‘єю.

МЕД як концентрат сонячних променів був виявлений людиною ще у ті часи, коли вона жила у печерах. Протягом багатьох тисячоліть він був єдиним підсолоджуючим засобом, який мала у своєму розпорядженні людина, унікальним і найціннішим продуктом харчування, яким, за легендою, харчувалися і боги Олімпу.
Ми живемо серед рослин. Багато з них мають лікувальні властивості. Отже, ми живемо у світі природних ліків, які збирають невтомні трудівниці – бджоли. Із цього випливає, що ліки ці – мед, дар квітів і бджоли – земне диво, безцінне творіння природи, в якому вона сконцентрувала всі життєві сили рослин.
Із давніх-давен люди цінували мед як продукт харчування і ліки. Цей продукт бджолосім‘ї витримав тисячолітні випробування на свою нешкідливість і корисність.
Мед вважався найціннішим даром природи, «напоєм молодості» у Древній Греції. Видатні вчені цієї країни (Піфагор, Демокрит, Гіппократ, Діоскрид, Галет та інші) регулярно споживали мед і завдяки цьому, на їх думку, дожили до глибокої старості й зберегли високу творчу активність та працездатність.
Золотим правилом здоров‘я називають народні цілителі Кавказу споживання меду. У ньому ідентифіковано близько 300 речовин, в тому числі 30 мікроелементів, органічні кислоти. У невеликих кількостях ферменти (переважно водорозчинні), білки, ліпіди і ліпоїди, близько 50 ароматичних речовин тощо. Мед – це скарбниця вітамінів. У ньому є всі вітаміни, необхідні для життєво важливих процесів організму. Його синтетично виготовити аж ніяк не можна. Це геніальне творіння природи.
Англійський письменник Д. Мора ще у 1707 році писав: «Мед складається із дрібнесеньких частин і тому може проникнути скрізь, як масло, і легко поширюється по всіх частинах тіла. Він руйнує перешкоди, прояснює серце і полегшує ті настрої, що виникають з голови. Він очищає тіло від нечистот, виліковує різні захворювання і підвищує роботу шлунка. Він усуває всі речовини, які перешкоджають ясності зору, поліпшує склад крові, зігріває організм і продовжує життя. Він запобігає процесу розпаду – покладені в нього предмети не гниють. Мед – найбільш швидкодіючі ліки, як при зовнішніх, так і при внутрішніх хворобах».
Ось чому тіло померлого Олександра Македонського транспортували з Індії на батьківщину, в Грецію, зануреним у той же таки мед.
Мед – «друг шлунка». Лікарі радять споживати його як при зниженій кислотності шлункового соку (запивати холодною водою), так і при підвищеній кислотності (з теплою водою).
Бджолиний мед вважається найкращим заспокійливим і снодійним засобом. Відомо, що для повноцінного міцного сну необхідні вуглеводи. Тому вживання за 20-30 хвилин перед сном однієї ложки меду є чудовим засобом проти безсоння.
Мед не можна нагрівати. Вже за температури +37оС він втрачає летючі протимікробні речовини, а нагрівання до 45 градусів і вище призводить до руйнування ферментів, на які багатий мед. Тому помилковим є лікування тих людей, які додають мед до гарячого чаю. Найкраще його вживати невеликими порціями (по чайній ложечці) та якнайдовше тримати під язиком або розсмоктувати, як цукерку.
Для профілактики хвороб мед треба вживати регулярно. Він зміцнює імунітет, і організму людини легше боротися з інфекцією. Дорослим щодня слід вживати по 100-150 г меду, дітям – 30-70 г (за умови, якщо немає алергії на нього). Краще вживати мед перед сніданком або перед обідом (за 1,5 години) і через 3 години після вечері.
Всього налічується більше 60 видів меду. Наведу характеристики деяких із них.
АКАЦІЄВИЙ (ТРАВНЕВИЙ) МЕД – прозорий, майже безбарвний, із зеленкуватим відтінком, майже не має запаху, повільно кристалізується дрібнозернистими кристалами, набуваючи молочного кольору, стає «салистим».
Вживають як загальнозміцнюючий засіб, а також при безсонні, шлунково-кишкових захворюваннях, хворобах жовчного міхура і жовчовивідних шляхів. Травневий мед багатий на фруктозу, завдяки якій він швидше, ніж інші меди, засвоюється клітинами нашого організму. А засвоєння фруктози (навіть у великих кількостях) не вимагає інсуліну, а отже не порушуються функції підшлункової залози і не розвивається діабет.
ГРЕЧАНИЙ МЕД має колір від темно-жовтого з червонуватим відтінком до темно-коричневого, кристалізується в кашкоподібну масу, перевершує акацієвий мед за кількісним і якісним складом амінокислот і вітамінів, вирізняється великою активністю ферментів, що містяться в ньому. Має гострий і пряний аромат та смак, від якого навіть дере у горлі. Основною його перевагою є те, що він містить більше, ніш інші меди, заліза та білка. Завдяки цьому стимулює кровотворні органи, відновлюючи кров. Останнім часом терпкі сорти меду користуються дедалі більшою популярністю. Гречаний мед має велике значення у профілактиці ті лікуванні таких хвороб, як анемія, недокрів‘я, авітаміноз, допомагає при ревматизмі, скарлатині та кору.
ЛИПОВИЙ МЕД використовують при лікуванні ангіни, нежитю, ларингіту, бронхіту, трахеїту, бронхіальної астми, при запаленні шлунково-кишкового тракту, захворюваннях нирок, жовчовивідних шляхів та гінекологічних хворобах. Цей сорт меду має сильні антибактеріальні властивості.
ВОЛОШКОВИЙ МЕД діє як сечо- і жовчогінний, протизапальний і знеболювальний засіб.
ГІРЧИЧНИЙ МЕД використовують для боротьби із захворюваннями органів дихання, до того ж цей різновид меду сприяє виведенню з організму токсичних речовин, покращує роботу нирок, використовується як сечогінний засіб.
РІПАКОВИЙ МЕД проявляє високий терапевтичний ефект при лікуванні варикозних виразок, діє як сечогінний засіб, білуватого, іноді жовтуватого кольору, кристалізується швидко зернами, набуваючи білого або жовтого кольору.
СОНЯШНИКОВИЙ МЕД дуже приємний на смак саме в рідкому стані, але, на жаль, швидко кристалізується, іноді навіть у щільниках, ще до відкачування. Закристалізований соняшниковий мед поступається за смаковими якостями гречаному і травневому. Нерідко створюється враження, що це не натуральний мед, а сурогат, який шахраї розбавили наполовину цукром і навіть полінувалися гарненько розмішати. Але не поспішайте з висновками: так просто розмішати цукор у медові не можна, бо він закисне. А якщо цукор згодовувати бджолам, то це зовсім не означає, що мед осяде у вигляді кристалів цукру.
Соняшниковий мед звичайно продається за більш низькою ціною, ніж інші сорти, але за поживними та лікувальними властивостями він майже не поступається їм. Рекомендують його вживати при лікування захворювань серця, дихальних шляхів і при шлунково-кишкових коліках. Також соняшниковий мед корисний при атеросклерозі, остеохондрозі, різних невралгіях. Він добре виводить шлаки з організму і нерідко застосовується як сечогінний засіб.
НА ЖАЛЬ, в Україні недооцінюють соняшниковий мед. Більшість покупців його не дуже любить. Щоб якось змінити їхні уподобання, пропоную прислухатися до порад Яна Гаека із Словацької республіки. Ось що він повідомляє:
«Соняшник – відома лікувальна рослина, але досі належно не оцінена людьми. Природна особливість соняшникового меду – його кристалізація незабаром після відкачування. А це наводить споживачів на думку, що до нього додають цукор.
Квітки соняшнику містять флавоноїди, жовті барвники, дубильні речовини, провітамін А, бетаїн, геліантин, мікроелементи та мінеральні речовини. Їхню в‘яжучу дію використовують з лікувальною метою при хворобах травного тракту, болях у шлунку, проносах, порушеннях травлення, а також як засіб, що полегшує відхід газів з кишківника. Геліантин стимулює виділення шлункового соку і процеси травлення. На хворі нирки він діє як сечогінний препарат. Дуже добре зарекомендував себе геліантин і як ліки при застудах, бронхітах, кашлі, грипі (з квіток соняшнику готують напар: на чайну ложку окропу додають одну десертну ложку висушених квітів). Оскільки бджоли додають до меду ферменти своїх залоз із речовинами, які мають бактерицидну дію, то соняшниковий мед ще й добрий антисептик. А зернята пилку в меді, невидимі неозброєним оком, містять ще й цінні вітаміни.
Більшість людей про цілющі властивості соняшнику не знає і тому такий мед здебільшого на ринку оминає. Тож цей мед здебільшого експортують до зарубіжних країн за демпінговими цінами. Гадаю, Словакія і Україна втрачають дуже цінний натуральний продукт».
Як пасічник і лікар ветеринарної медицини я повністю підтримую думку словацького ученого. Тому зараз все більше «ділків» їздить по селах з метою закупки великих партій монофлорного (без домішок інших сортів) соняшникового меду для експорту.
Якщо ви ще не визначилися, який саме сорт меду потрібно вам вживати і що слід лікувати в першу чергу – ангіну чи геморой – не турбуйтеся, їжте той сорт меду, який вам найбільше смакує. Будь-який сорт меду підвищує опірність організму людини, зміцнює серцево-судинну систему, знижує підвищену кислотність шлункового соку, має знеболювальні властивості, заспокоює нервову систему і покращує роботу мозку.
На ринку ні до яких інших продуктів немає такої недовіри, як до меду. Під час купівлі меду перше запитання, що ставить покупець: «Чи справжній цей мед?» На превеликий жаль, інколи у продажу буває неякісний і навіть фальсифікований мед. А у торговельній мережі здебільшого реалізують термічно оброблений (інколи і кілька разів) мед. Його загартовують з метою запобігти бродінню та полегшення фасування.
Щоб не було у покупця розчарування в купленому меді, необхідно його правильно вибрати. Для цього передусім пам‘ятайте, що мед найкраще купувати у знайомих бджолярів. До того ж запасатися ним треба влітку – саме тоді, коли його масово відкачують. Зрілий, недавно відкачаний, високоякісний мед за температури 20оС з ножа стікає рівною цівкою, не розриваючись на краплі. При цьому на поверхні має утворитися рельєфна гірка, як кажуть у народі, «мед шелестить і в‘яжеться».
Розпушений шар на поверхні меду (ніби біла піна) або ж мармурові, білі плями у закристалізованому медові біля бічних стінок посуду виникають через фасування рідкого меду з наступною герметизацією – пухирці повітря виходять на поверхню, а частина їх концентрується біля стінок. Це ознака високоякісного меду, який фасувався без пастеризації (розігрівання). Мед не повинен укладатися пошарово. Якщо ця ознака є, то мед має підвищену вологість (більше 20%). Його не можна довго зберігати.
Інколи на ринку покупці за допомогою хімічного олівця намагаються оцінити натуральність меду. При цьому по невеликому шару меду (в ложці або прямо на руці) проводять хімічним олівцем паралельні лінії. Вважають, якщо в меді залишається забарвлений слід від олівця, то він фальсифікований і має підвищений вміст води. Проте дослідження показали, що проба з хімічним олівцем не придатна для визначення й оцінки натуральності та якості меду, в тому числі для виявлення вмісту в ньому води.
Натуральний мед має приємний запах, фальсифікований – баз запаху. Від натурального меду «дере» в горлі, хоча травневий мед має теж слабкий, ледь уловимий запах. Для виявлення домішок у мед додають дистильовану воду, розчин добре розмішують. Якщо є домішки, вони осідають на дно. Крейду в меді виявляють, додаючи до його розчину кілька крапель будь-якої кислоти, при цьому з меду виділятиметься вуглекислий газ (розчин «закипає»). Домішки крохалю виявляють, додаючи до розчину меду в дистильованій воді кілька крапель йоду. За наявності крохмалю розчин забарвлюється у синій колір. Домішки цукрової патоки виявляють, додаючи до 5 мл розчину проби меду (1:2) 5-10 крапель 5%-ного розчину азотнокислого срібла (ляпіс). У фальсифікованому медові з‘являється осад хлористого срібла. Для виявлення домішків желатину в пробірку наливають 5 мл водного розчину меду (1:2) і додають 5-10 крапель розчину таніну. Утворення білих пластівців свідчить про наявність у меді желатину. Якщо мед прозорий, «горить» бурштиновим блиском, а по краях тари пухирці повітря – це грітий мед. Справжній мед стриманого кольору.

Андрій ДРОФА, лікар ветеринарної медицини, пасічник, пенсіонер.

Я постійний передплатник «Сільських новин». Дуже прошу розповісти на сторінках газети про колоновидні яблуні: сорти, агротехніка вирощування, догляд, плюси і мінуси цього виду. Думаю, ця тема зацікавить багатьох читачів.
Буду вдячний за консультацію.
Василь Логвиненко, м. Нікополь, Дніпропетровська область.

КОЛОНОВИДНА яблуня - це природна форма дерева, у якого гілки ростуть вертикально вгору і майже немає бічних розгалужень. Формується така крона без втручання людини.
Вперше колоновидні яблуні були виведені в Канаді. Зараз налічується близько 100 сортів цього дивного дерева. Плоди з них відрізняються смаком, забарвленням, розміром і терміном дозрівання. Приміром, Діалог достигає раніше за всіх - у липні. У другій половині серпня починають дозрівати яблука сортів Президент, Ікша, Медок, Васюган, Бурштинове намисто, Малюха. Термін зберігання цієї смачної продукції - близько місяця.
Зазначимо, що колоновидна яблуня відрізняється від звичайної товстим стовбуром, низьким карликовим зростом і малою кількістю бічних гілок. У звичайних сортів яблунь гілки формують розкидисту або кулясту крону, а у колоновидних вони короткі, від стовбура відходять під гострим кутом і ростуть вздовж нього. Бічні гілки і стовбур покриті короткими гілочками, на кінцях яких формуються квіткові бруньки, перетворюючи дерево в кінці літа у колону, всипану зрілими плодами.
Відмінною особливістю колоновидних яблунь є їх дивовижна плодючість і скороспілість. Вже однорічне деревце заввишки не більше метра дає 4-5 кг плодів, а врожайність дорослого може перевищувати можливості звичайної яблуні у кілька разів. Тим більше, що колоновидні сорти займають так мало місця в саду. Доросле десятирічне дерево не перевищує 2 м у висоту, а діаметр крони всього 20 см.
Висаджують колонки на відстані 40 см одну від одної. Чим густіше посаджені дерева, тим краще проявляється колоновидність. До речі, їх коренева система вміщується у 20-літровому горщику. Тому можна вирощувати навіть на балконі.
Ідеальне місце для посадки колоновидних яблунь - територія вздовж паркану, садових доріжок або стіни будинку. Звичайно ж, має бути захищене від вітру і освітлене сонцем.
Садити краще рано навесні. А посадкову яму треба готувати восени або в кінці літа. Вона повинна бути такого розміру, щоб коріння яблуньки розміщувалися у ній без заломів.
Добрива в посадкову яму вносять заздалегідь. Перевагу краще віддати фосфорно-калійним, таким, наприклад, як «Кемірауніверсал». Кількість внесеного добрива має бути у 10-15 разів меншою, ніж для звичайної яблуні, тобто приблизно 2 ст. ложки на ямку.
Якщо саджанці підсохли, про що свідчить зморщена кора на верхівці, то їхнє коріння слід попередньо замочити в холодній воді на 6-10 годин, після цього кінчики коренів обов’язково обрізати. Рослина в результаті такої процедури відновить свої життєві сили.
Вирощування таких сортів ефективне на ділянках з близьким заляганням ґрунтових вод, де високорослі плодові дерева з могутньою кореневою системою не виживають.
Колоновидні яблуні займають в саду мало місця і доглядати за ними легко. Правила догляду полягають в обприскуванні від шкідників і хвороб та підживленні. На початку цвітіння дерева рекомендують обробляти препаратом Енергія, а щоб не скидали зав’язі - препаратом Бутон. Маленька мочкувата коренева система не дозволяє рослині діставати поживні речовини і воду з глибини і периферії. А отже потрібні регулярні поливи і підживлення. Навесні під кожне деревце слід внести 1-2 відра перегною. Трохи пізніше додати невелику кількість азотних добрив, а восени - калійних. Влітку деревця поливають через 4-5 днів, витрачаючи на кожне по піввідра води. Пристовбурні кола краще замульчувати. Бічні гілки з’являються в дуже невеликій кількості, їх потрібно видаляти секатором на початку літа або під час весняної обрізки саду. Якщо дозволити дереву рости як йому заманеться, то з часом воно набуває звичайної крони.
Разом з тим, у колоновидних сортів яблунь є і свої недоліки. Перш за все, верхівкова брунька боїться морозів, тому в перші роки життя її необхідно вкривати. Крім того, оскільки деревце низьке, з товстим стовбуром, його потрібно ретельно захищати в зимову пору від зайців і мишей.
І ще одна важлива деталь. На ринку плодових рослин дуже багато підробок колоновидних яблунь. Відрізнити підробку від справжньої колоновидної яблуні не просто, але можна. Зверніть увагу на стовбур. Міжвузловини повинні бути дуже короткі. Бічні крупні пагони у колонок відсутні. Не соромтеся вийняти саджанець з горщика, а при відкритій кореневій системі уважно огляньте земляну грудку. У справжньої колоновидної яблуні коренева система повинна бути мочкувата і компактна. Наявність одного або кількох стрижневих коренів не допускається. Справжні сортові рослини не можуть бути дешевими. Їх вартість у кілька разів вища за вартість аналогічного за віком традиційного саджанця.

У колективних господарствах цибулю-ріпку вирощують переважно з насіння, а в приватних - з сіянки. Однак останнім часом і чимало городників-аматорів уже вирощують її з насіння. Цьому, напевно, сприяла поява нових скоростиглих сортів і гібридів.

ДЛЯ вирощування цибулі із насіння рекомендовані сорти Сквирська, Стригунівська носівська, Грандина та два гібриди - Ритмо F1 і Універсо F1. Усі вони мають хороші характеристики. Зокрема, у сорту Сквирська цибулини щільні, плескатої або округло-плескатої форми з солом’яно-жовтими або світло-жовтими із рожевим відтінком верхніми лусками. Мають гострий смак і добру лежкість. Середня врожайність – 120-160 центнерів з гектара. Вегетаційний період при вирощуванні із сіянки 80-90 днів, із насіння – 105-110 днів. 
При вирощуванні цибулі з насіння дуже важливо отримати ранні та дружні сходи. Запізнення із сівбою призводить до зрідження сходів через пересихання верхнього шару грунту, а посушливої весни сходи взагалі можуть не з’явитися, поганого визрівання цибулин і зниження врожаю. Після дощу посіви необхідно акуратно проборонувати, аби знищити грунтову кірку, що утворилася, і забезпечити доступ повітря до насіння.
За сприятливої погоди сходи цибулі з’являються на 10-20-ий день. Для того, щоб краще було видно рядки, використовують маячні культури – салат, редиску.
Подальший догляд полягає у систематичному розпушуванні міжрядь, боротьбі з бур’янами, шкідниками і хворобами.