Поточний № 2 (1390)

22.01.2022

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Абетка життя Артема Довбика


30.12.2021

Інтерв’ю найкращого футболіста УПЛ 2021 року 
Артема Довбика сайту «Команда 1» zbirna.com
АРТЕМ. Мені подобається моє ім’я. Навіть дуже! Достеменно не скажу, що воно означає, але такий вибір зробила моя мама. Папа хотів назвати мене Валентином (усміхається).
Скорочено – Тема. Мене так найчастіше і звуть. Топове, вважаю, ім’я.
БАТЬКИ. Я зі звичайної простої сім’ї. Спортивних генів я не маю. Мої батьки все життя працювали – часом тяжко працювали. Батько, Олександр Михайлович, освоював різні професії. Деревом, наприклад, займався. Але зараз він уже не працює.
МАМА, Наталя Михайлівна, без діла сидіти не може. Вона має хобі – любить випікати. Ось цим і займається й досі. Раніше працювала у «Рошені».
Я батькам завжди допомагаю, вони це заслужили. Із самого дитинства намагався якось розвантажувати їхні витрати на мене. Пам’ятаю, у 14 чи 15 років розсекретив свого партнера по дитячій команді. Думав, він якийсь заряджений – із добрим телефоном, завжди при грошах. Але з’ясувалося, що в неділю пацан їздить грати на район за село. Там по 300 гривень за гру платили плюс по 100 за кожен гол. Кажу: «Бери мене». Він відповів: «Легко». Так я і почав заробляти на футболі. Парочку заб’єш – додому 500 гривень везеш. Тоді долар, здається, ще по вісім був. По 50-60 доларів на тиждень мав. І від батьків намагався не приховувати.
БОРЩ. Я люблю цю страву. У моєму дитинстві в нашій сім’ї борщ завжди було популярним. Хто смачніше готує – мама чи дружина? Скажу так, щоб нікого не образити, бабуся. Дружина взагалі не надто по борщах. У неї сучасніше, скажімо так, меню. Паста, різотто і таке інше. Мені з цим пощастило, адже мама і дружина дуже смачно готують.
У їжі я не особливо вибагливий. Їм і м’ясо та рибу. Люблю овочі. Харчування грає велику роль життя спортсмена. Коли йде сезон, намагаюся менше вживати смажене. Хоча відразу після гри, коли втрачаєш багато калорій, організм ніби вимагає якоїсь гидоти (посміхається). Весь час хочеться бургер з’їсти чи щось подібне.
Солодке люблю, але не просто фанат. За три дні до матчу взагалі не їм цукерки та шоколад. Після гри можу. У відпустці вагу особливо не набираю. Ось коли правильне харчування, регулярний тренажерний зал та тренування, тоді, навпаки, додаю.
ВІДПУСТКА. Я зараз на Мальдівах. Вперше тут відпочиваю. Раніше двічі поспіль літали до Домінікани, але цього разу вирішили поміняти місце курортної дислокації. 
Минулого року після невдалого закінчення року із «Дніпром-1» не хотілося нікуди летіти. Влітку відпочинку у мене практично не було. Так що ця відпустка, можна сказати, довгоочікувана. Тим більше, що після одруження ми з дружиною на морі і не були. Виходить, весільна подорож. 
ВИХІДНИЙ. Коли почав їздити до збірної, вихідних поменшало, але це не страшно. Я довго не люблю відпочивати. У вихідний люблю спокійно прогулятися парком, сходити в SPA, в кіно, потім десь повечеряти. Коли два чи три дні вихідних (але це останнім часом рідкість), одразу їду додому – до Черкас.
ГОЛ. Це найважливіше у футболі. Для нападників – особливо. Голи надають упевненості у своїх силах.
Якоїсь особливої ​​традиції святкування взяття воріт у мене поки що немає. Потрібно вигадати щось оригінальне, якусь фішку. Коли забиваю, завжди цілую перебинтований палець. Той, на якому ношу обручку. Усі голи присвячую своїй сім’ї – дружині та батькам. Та й уболівальникам, зрозуміло.
Найкращий гол у кар’єрі? Звісно, ​​це було на Євро-2020. Той м’яч у ворота шведів дав стільки емоцій і став таким важливим, що мені часом не віриться, що це я його забив. Сподіваюся, що в моїй кар’єрі ще будуть голі і крутіші, але поки що цей на першому місці.
«ДНІПРО-1». Я приходив ще до «Дніпра», а зараз – у «Дніпрі-1». Поки що у моїй кар’єрі це і команда номер один. Тут я відбувся як футболіст. Завжди буду вдячний цьому клубу та вболівальникам. Хочеться вже цього сезону завоювати бронзу, повернути місту єврокубки. У нас хороша турнірна ситуація, все у наших руках.
Коли переходив у «Дніпро», це був один із топових клубів країни, і він нічим не відрізнявся від «Динамо» та «Шахтаря». Тож я довго не думав. Ми якось одразу вирішили, що треба їхати сюди. Звичайно, після другої ліги це був різкий стрибок – ти переходиш у команду, яка щойно грала у фіналі Ліги Європи. На перших зборах було важко, одразу потрапив на тренування з такими футболістами! Потім звик.
ДРУЖИНА. Мою обраницю звуть Юлія. Вона також із Черкас. Більше того, до четвертого класу ми сиділи з нею за однією партою. Після цього був якийсь розподіл і до випускного року наші доріжки якось розійшлися. А потім закрутився роман.
У шлюбі ми вже півтора роки. Юля має магазин чоловічого одягу в Києві і можливість займатися ним віддалено. Для мене дуже важливо, що вона завжди поряд. Надійний тил – запорука успіху будь-якої людини, а футболіста – тим паче. Бувають невдалі ігри, і важливо, приходячи додому, отримувати підтримку. В мене вона є.
ЄВРО-2020. Це справжня футбольна казка. Коли дивишся на такі турніри на телевізорі, розумієш, що це за рівень. Але коли сам туди потрапляєш, це взагалі космос! Я щасливий, що побував на цьому Євро, і сподіваюся, що у мене в житті будуть інші такі турніри.
Звичайно, я розумію, що потрапив у заявку збірної України багато в чому завдяки травмі Мораеса, але коли випав шанс поїхати третім нападником, я його використав.
ЗАХИСНИКИ. Найсильніші гравці оборони, яким доводиться протистояти в УПЛ, це Микола Матвієнко та Ілля Забарний. Мені подобається, що вони діють за рахунок мислення, а не просто висікають. Приємно перебувати з ними у національній збірній. Хоча у нас і у «Дніпрі-1» чудові захисники.
Раніше, кажуть, були жорстокіші беки. Та й нападники могли наступити, вкусити і таке інше. Це не моє. Я люблю жорсткий футбол, намагаюся ніколи не згортати, не уникати боротьби, але все має бути в спортивному дусі. Та й із VAR якісь брудні штучки не пройдуть. Не потрібне все це.
ЗБІРНА. До юнацької збірної мене викликали, але, як кажуть, для кількості. Для тренувань. Як тільки гра, я завжди в заявку не потрапляю. Може, й програвав конкуренцію, але все одно було якось прикро. На поле, як правило, виходили лише ті, хто був у «Динамо» та «Шахтарі». А я – у Черкасах, друга ліга.
До молодіжки поїхав транзитом через національну збірну. Спочатку потрапив у неї і був просто у шоці! Приїхав на базу «Дніпра», мені показали список. Чи не повірив. Думав, помилка – не в ту команду мене звуть. Але виявилось, що Андрій Шевченко звернув на мене увагу. Хоча, відверто сказати, мені було не по собі. Навіть страшно. Зіграв п’ять ігор в УПЛ, розумів, що хоч і перспективний, мабуть, але це не зовсім заслужено. У Прем’єр-лізі вистачало добрих форвардів, які роками чекали на виклик.
Незважаючи на те, що це був початок роботи Андрія Шевченка та його штабу, там з першого дня був такий рівень, що важко передати словами. Я думав, що потрапив до «Реалу» з Мадрида. Вдруге приїхав до національної команди вже наприкінці сезону, але навесні я забив шість м’ячів у 10-ти матчах і був впевненішим у собі. Міг і дебютувати у спарингу з «Мальтою», там усім давали грати, але напередодні отримав ушкодження. Наступний виклик прийшов за чотири роки, вже перед Євро-2020.
У молодіжці грав небагато. Там команда вже була сформована, утворився кістяк. Ставку робили на хлопців 1996 року народження. Щось таке особливе не запам’ятав, але один гол забив у спарингу зі збірною Словенії.
ІНСТАГРАМ. З недавніх пір проводжу в соціальних мережах не так багато часу. Можу ввечері зайти, погортати стрічку, але не залипаю там годинами. Я розумію, що це сучасний світ, і публічним людям треба вести свою сторінку, але облік передплатників не веду. Мені дружина каже, коли там якісь ювілеї.
Зараз у мене в Інсті близько 80 тисяч. Думаю, це небагато. Велике зростання передплатників відбулося наступного дня після голу у ворота Швеції. Тоді здавалося, що зараз моя сторінка ось-ось вибухне. Чому в шапці профілю кінь? Так вийшло. Мене часто-густо конем, буйволом називали – ось я й вирішив поставити цей символ.
ІСПИТ. Я досі навчаюсь у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Коли поїхав до Данії, перервав цю справу, але нещодавно мене, як кажуть, знову заявили. Звичайно, це важливо, а для моєї мами диплом – взагалі справа принципу. Не хочу її засмучувати.
Ось у школі не любив навчатися, хоча до інституту вступив на бюджет. Без жодного блату. Уроки прогулював – нам на футболі давали звільнення, по середах були ігри. Так я цей папірець на ксерокс – і вперед. Вчителі думали, що матчі щодня (посміхається). На пару уроків прийдемо з хлопцями, а потім або у футбол грати, або у комп’ютерний клуб. Але не хуліганили, от мене батьки й прощали.
ЙОВІЧЕВІЧ. Можу сміливо сказати, що то мій тренер. Хоча спочатку ми довго придивлялися один до одного. Не лише я, а вся команда. Ви ж пам’ятаєте, що рік тому «Дніпро-1» йшов зимувати на останньому місці. Але потім були збори в Туреччині, і там Ігор Йовічевіч зумів згуртувати колектив, зарядити його своїми тактичними ідеями. Команда, як кажуть, притерлася – і все пішло добре.
Наш тренер легко спілкується із футболістами, це дуже важливий аспект. Він знає англійську, іспанську, але я був шокований, коли почув, як впевнено Йовічевіч говорить моєю рідною, українською мовою. Вміння донести до гравця свою ідею, відпрацювати її у тренуванні та перенести на поле – це запорука успіху наставника «Дніпра-1».
КОНТРАКТ. Моя угода з дніпровським клубом розрахована ще на два роки. Але, як мені здається, найближчого літа в моїй кар’єрі будуть якісь зміни. У футболі вони можуть статися будь-якої миті, але поки що у мене саме такий настрій. У нас із командою є свої завдання та цілі, і мені хочеться їх досягти разом із хлопцями. Втім, повторюся, все може бути інакше.
Клаусула? В мене вона не прописана. Зараз зустрічаються такі відступні, що часом дивуєшся. Написати можна все, що завгодно, головне – відповідати цим цінникам. Але це вже робота експертів. Я, наприклад, рік тому коштував 300 чи 400 тисяч, а тепер, як мені сказали, вже п’ять мільйонів. Але у футболі все швидко змінюється, будь-якої миті може статися і зворотний стрибок, якщо ти хоч на один день розслабишся. Загалом на повідомлення ЗМІ я намагаюся не реагувати. Краще мовчки працювати.
ЛЕГІОНЕР. Я побував у цій шкурі, і датський досвід, впевнений, мені знадобиться у майбутньому. Так, там у мене не все добре пішло. Було тяжко, були причини, але я побачив, як люди спокійно та розкуто ставляться до своєї роботи, як легко контактують у команді, як професійно тренуються. Зовсім інша модель поведінки, тепер це точно знаю.
Данія – унікальна країна. Населення – як, власне кажучи, один Київ, а полів, стадіонів та інших спортивних споруд більше, ніж у всій Україні. На рівні держави прийнято спеціальну програму, і діти займаються спортом без жодної напруги. Ніхто нікого не тисне результатом, а потім дивишся – і збірна Данії виходить у півфінал чемпіонату Європи. Нещодавно прочитав, що цього сезону у провідних європейських лігах (топ-5) зіграло вже 40 данських футболістів. Дві збірні…
МЕССІ. Найкращий гравець світу протягом останнього десятиліття. Тут, звісно, ​​без варіантів – це геній футболу. Хоча особисто мені більше подобається Кріштіану Роналду.
У будь-якому разі, вважаю, що у 2021 році не Мессі треба було вручати Золотий м’яч. Більше цього заслуговував Левандовський. Для мене поляк – це сьогодні еталон нападника. Він і Холанд – справжні машини із забивання голів.
НОМЕР. Зараз у мене сімка. Цей номер, як і 11-й, мені завжди подобався. Коли вони були зайняті, намагався вибирати, щоб у сумі було саме таке число.
У «Мідтьюлланні», як не складав, дістався 26-й. Яке ж було моє розчарування, коли перед Євро всі розібрали форму, а я дивлюся – залишився лише номер 26. Відразу Данію згадав, але добре, що все склалося так, як склалося. Доля, мабуть, мені якийсь борг повернула.
ПЛЕЙ-ОФФ. Після жеребкування стикових матчів чемпіонату світу, зізнаюся, трохи відлягло. Потрапити до групи Португалії та Італії – це було б жорстко. Краще з кимось із них уже в Катарі зіграти. Для цього потрібно зробити два кроки.
Перший – матч із Шотландією. Буде тяжка, але цікава гра. Знов-таки, тільки в АПЛ зараз виступає більше 10 шотландських футболістів. Це вже свідчить про силу збірної цієї країни. Але у нас хороша команда, і ми віримо у успіх.
ТАКТИКА. Зараз багато говорять про те, що рівень УПЛ упав і таке інше, але всім нам потрібно запастись терпінням. Наш футбол змінюється. У ньому стає більше тактики. Раніше багато будувалося на індивідуальних діях виконавців, майже всі команди грали, по суті, як піде.
Зараз дивлюся на Ігора Йовічевіча, який живе на базі, тож для нього кожен матч – це шахова партія. Вивчивши суперника, наш тренер у деталях пояснює, як краще виходити з оборони, які робити перебудови, куди відкриватися. У цьому теорії – по 20 хвилин. Максимум півгодини. Все просто та зрозуміло. Багато тактики було й у Михайленка, а у збірній за італійців це взагалі була ціла культура.
Важливий елемент – пресинг. Мені як нападнику треба давати сигнал для початку. Але треба завжди відчувати ритм, важлива синхронність. На словах усе може бути просто, але якщо не буде належної готовності, нічого не вийде. Ти затопчеш захисників, вони виб’ють м’яч, потім піде передача за спину обороні, а в тебе вже немає сил. Не біжиш – і все. Вважаю, що щодо пресингу ми до кінця року додали. Дещо вже виходило.
Як мені зручніше грати – в одного чи двох нападників? У два ми пробували грати з Дмитром Михайленком. Я та Льоша Хобленко. Не дуже подобалось. Ми начебто дублювали один одного. Мені зручніше, коли поруч такий гравець як Саня Пихальонок. Він завжди відтягне одного із захисників на себе і створить ситуацію один на один. Коли так, твій візаві вже не дуже впевнений, можна в обведення піти. Але якщо у нього поруч партнер, який готовий страхувати, то вже набагато складніше.
УКРАЇНА. Я дуже люблю свою країну. Тут виріс, став тим, ким є. Та що там казати – це моя Батьківщина. Гімн, звичайно, знаю, адже співаю його раз на тиждень перед кожною грою. У моїй сім’ї завжди говорили українською мовою. Точніше, на суржику, але це не так важливо.
Уся ця ситуація з Росією для мене очевидна. Я категорично проти агресії. Нехай дадуть нам спокій, не треба нам допомагати. Пам’ятаю, хтось написав, що мене запрошують до російського клубу, то батько одразу набрав і запитав: «Я щось не зрозумів?» Навіть не розглядаю такі варіанти. Я люблю Україну і насамперед хочу, щоб у нашій країні настав мир.
ФУТБОЛКИ. Ігрові майки поки що не збираю, але вже думаю над майбутньою колекцією. 
Та, де забив шведам, зберігається вдома, у батьків. Нам дві на гру давали. Одну подарував своєму агентові – Олексію Люндовському. Другу, скажу чесно, навіть не прали. На ній досі можна знайти сліди від трави з Хемпден Парком. Ми там скоро знову гратимемо.
ХАРАКТЕР. Вважаю, що він у мене є. У футболі це дуже важливий фактор і він допомагає. Мені мій характер допоміг у Данії, коли я мав важку травму. Там цілий букет у коліні вийшов. Хтось навіть казав, що я вже не повернусь на якийсь рівень. Довелося терпіти та працювати. Хотілося довести, що можу.
Натомість у житті я зовсім інший. Не такий, як у полі. Мене жартома іноді називають Артем Добрик. Щоправда, люблю, щоб усе було по-справжньому чесно і відкрито. Підлість – найгірше.
ЦІЛЬ. Говорять, що ділитися своїми планами краще не варто. Але три найближчі футбольні цілі я готовий озвучити: перемоги у плей-офф відбору чемпіонату світу та путівка до Катару, завоювання бронзових медалей УПЛ, титул найкращого бомбардира чемпіонату. Поки що вистачить.
ЧЕРКАСИ. Для мене це найкраще місто у світі. Жаль, що останнім часом не так часто виходить туди вибиратися. Коли запитують, куди їдеш, я завжди відповідаю: У Чикаго. Це майже самий центр України.
Черкаси поступово повертають статус футбольного міста. Зараз там ЛНЗ грає – цей клуб має великі амбіції. Не здивуюся, якщо за кілька років команда вийде до Прем’єр-ліги. Там базу будують, поля. Гарний рівень.
У збірних багато хлопців із Черкас. У національній команді грає Віталик Миколенко, Ваня Петряк викликався, а Артем Бондаренко – капітан молодіжки. Сподіваюся, буде ще більше добрих гравців із мого міста. У нас багато відмінних дитячих тренерів, і, користуючись нагодою, я хочу подякувати всім наставникам, які мене навчали та допомагали – Олексію Блоху, Рудольфу Козінкову, Сергію Сергієнку, Сергію Ковалевичу, Анатолію Дайнеку. Усіх пам’ятаю.
ШТРАФНІ. Цього року вдалося забити пару голів зі штрафних. Я над цим працюю. Удар начебто був завжди, але зараз став, можливо, більш поставленим. Пам’ятаю, навіть у збірній на одній із теорій Олександр Петраков сказав: «Буде штрафний – Артем Довбик може пробити, має хороший удар». Приємно, звичайно, але у національній команді вистачає майстрів із лівою ногою – Малиновський, Ярмоленко, Зінченко. Мене там до штрафних поки не підпустять.
З правої я точно бити не стану. Хоча мені здається, що в цьому питанні останнім часом удалося трохи додати. Адже раніше в 95% випадків – все під ліву. А тепер з’явились і удари правою ногою, навіть гол забив. Але треба ще краще.
ЩЕДРІСТЬ. Я люблю дарувати подарунки. Гроші рахувати вмію, але рідних та близьких намагаюся не ображати. Слава Богу, у мене всі живі та здорові – батьки, бабусі, дідусі. Усім їм приємно допомогти, мені це приносить задоволення.
Задумуюсь і над тим, як зайнятися благодійністю, але мені потрібно міцніше стати на фінансові рейки. У «Дніпрі-1» нас не так балують, як у тому ж «Динамо» чи «Шахтарі». Всьому свій час.
ГУМОР. Я люблю посміятися, але у компанії, як правило, більше слухаю. Якщо з мене пожартують, сприймаю нормально. У нас у команді все якось по-доброму. Деякі хлопці мають талант. Ось Саня Сваток чи Влад Дубінчак просто щось скажуть, чи зроблять не спеціально – і воно вже смішне. Є такий дар у людей.
Зараз кумедних передач, каналів вистачає. Вечірній квартал? Раніше подобався, але після їхнього головного трансферу вже трохи не те. Для людей старшого покоління воно, може, ще й смішне, але ми частіше інші передачі дивимося.
ЯЛИНКА. У нас, як і всі, на Новий рік це обов’язковий атрибут. Без ялинки ніяк. Цього разу зустрічатимемо вдома, у Черкасах, з моїми батьками та батьками дружини. Ми завжди відзначаємо Новий рік по-домашньому, не любимо зайвих рухів, ресторанів тощо.
У дитинстві у мене це свято теж проходило спокійно та скромно. Набагато важливішим був День святого Миколая. Ось йому я листи писав, і батьки намагалися виконувати всі мої бажання.
Я. Я Артем Довбик. Звичайний хлопець, який всього досягає своєю працею. Потрібно вірити у те, що ти робиш. Я ще не дійшов до своєї мети, мені необхідно багато працювати, але цей рік для мене справді вийшов добрим. 
З наступаючим Новим роком! Миру всім нам, добра, любові, благополуччя та перемог!