Поточний № 44 (1231)

13.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Березове – спортивна «цятка» на карті Всесвіту


26.09.2013

Для учнів Березівської ЗОШ, що на Покровщині п’ятниця, у вересневому календарі позначена нещасливою цифрою 13, виявилась… ні, аж ніяк не «чорною», навпаки: доволі багатою на усілякі позитиви. Зранку усім загалом хлопці та дівчата зробили зарядку (слава Богу, що ця традиція знову повертається на шкільне обійстя!), потім трішечки побалували себе усілякою алгебраїчно-географічною смакотою, а після розумових вправ, підкріпивши у їдальні сили марципанами, бланманже та іншими кулінарними шедеврами, витвореними руками тамтешніх майстринь, зібрались на іншій не менш важливій «толоці» – у спортивному залі. Куди ось-ось мав нагрянути «десант» із обласного центру, очолюваний чемпіоном світу і Європи серед юніорів, майстром спорту міжнародного класу із дзюдо Ренатом Мірзалієвим та почесним головою Дніпропетровської обласної організації Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Василем Петрушенком.

…І ШІСТКА РАТНИКІВ ДЯДЬКА ЧОРНОМОРА
Не менш за учнів хвилювалась і директор навчального закладу Ольга Семенюта, яка, аби надати заходу, присвяченому Дню фізичної культури і спорту, образної «архітектурної» закінченості та вишуканості, запросила ще й голову сільської ради Анатолія Тернового, а також шістьох богатирів (істинних ратників добре відомого дядька Чорномора!), місцевих фермерів Сергія Чубука, Геннадія Квітку, Миколу Доценка та інших, які не забувають про свою alma mater, систематично надаючи їй необхідну допомогу. Між іншим, у цій потужній когорті мали знаходитись ще два велети – Едуард Козленко та Ігор Неліпа, добре відомі за виступами у складі колосівської збірної Дніпропетровської області. Кожен із них залишив на скрижалях історії чималеньку «зарубку». Неліпа, приміром, зарекомендував себе неперевершеним бійцем на ристалищі рукоборців, а в «купі» з Козленком та іншими земляками-побратимами у перетягуванні линви навіть став переможцем Всеукраїнських сільських ігор, що проводились 1999 року. Хлопці-хлібодари, одначе, цього дня були зайняті (роботи, хто знає, у ці дні у полі вистачає!), та свої сигнали-позиви, енергетичні промінці, на уявну арену, де саме «купався» в оплесках Ренат Мірзалієв, щиросердно послали.

ЧАЄПИТТЯ ІЗ ПРЕЗИДЕНТОМ
Спортивна ж доля у Рената Мірзалієва, з якого й почну розповідь, складалась доволі непросто. Виходець із придніпровського регіону, ще у юніорські та кадетські роки він зарекомендував себе одним із найталановитіших борців України. Регулярно, як і його старший брат Руслан, викликався до різних збірних країни, виборював нагороди, прославляв Вітчизну, але… ці здобутки, «кругляші», виявляється, аж ніяк не хвилювали наших спортивних і державних «генералів», які не надто поспішали допомогти юнакові у вирішенні тих чи інших проблем. Ось так у дев`ятнадцять років й опинився Мірзалієв-молодший у Росії, де з ініціативи Володимира Путіна, тодішнього і нинішнього глави держави, створювалась потужна борцівська дружина. Для цього Путін, сам непоганий дзюдоїст, володар «фірмових» поясів, не шкодував ні грошей, ні власного часу, частенько навідуючись на тренування своїх молодших колег. Не залишив президент Росії поза увагою і Рената, одного разу поспілкувавшись із майбутньою гордістю Росії за… чашкою чаю. Доля, між тим, розпорядилась так, що, отримавши серйозну травму, Мірзалієв залишився поза ростером національної збірної наших північних сусідів, час же не чекав, невдовзі мала відбутись Олімпіада, і на місце нашого земляка привезли іншого спортсмена. Залікувавши «болячки» і проаналізувавши ситуацію, Ренат прийняв пропозицію азербайджанських тренерів перебратись до закавказької держави. Але й там борцівське щастя Мірзалієва тривало недовго. Відпрацювавши у країні нафти і сонячнооких красунь кілька сезонів, він знову зазнав важкої травми і… зрозумів, що й на новій батьківщині на нього вже не розраховують. І під «тридцятку», збагачений досвідом і добряче «пом’ятий», повернувся на «круги своя» – на Дніпропетровщину.

ПРЕЗЕНТ ВІД «КОЛОСА» З НАДІЄЮ НА РЕКОРДИ
Все це гість Березового (не без невеличкого, звісно, смутку в очах) оповів своїм юним слухачам, продемонструвавши водночас в’язанку усіляких нагород - медалей і «золотих» поясів, здобутих не однією квартою поту і крові. Що ж до свого приїзду у глибинку, поділився чемпіон планами, то він хотів би знайти у сільській місцевості людей, меценатів, зацікавлених у розвитку фізкультурно-оздоровчого руху. Аби за їх допомоги, відшукавши талановитого спортсмена і провівши своєрідну «огранку», на дзюдоїстському килимі довести того до переможних вершин.
Хочеться вірити, що бажаючі стати в нагоді Ренату Мірзалієву, врешті-решт, знайдуться, можливо, навіть у Березовому, тим паче, ідея у відомого атлета вельми цікава і цілком реальна.
З цікавістю сприйняла юнь та їхні наставники й виступ іншого непересічного «подорожнього», людини із чималеньким досвідом керманича – Василя Петрушенка, напередодні разом ще з двома «аксакалами» фізкультурного цеху – Людмилою Стрижньовою та Романом Білим, лідерами відповідно Дніпропетровського та Васильківського районних спортивних «вогнищ» – нагороджених відзнакою голови обласної держадміністрації «За розвиток регіону». Ще одну доволі помітну постать в оздоровчій царині – солонянця Леоніда Білоуса обдарували грамотою обласної ради.
У покровську глибинку, до слова, Василь Григорович приїхав не з порожніми руками, від імені обласної організації ВФСТ «Колос» презентувавши господарям спортивний інвентар.

МАЛЮНОК НА ТАРЕЛІ ВІД ДАРИНИ ЛИСЮК
Не лишились в боргу і господарі «галявини», запропонувавши делегації із обласного центру показові виступи волейболістів (в числі віртуозів «крилатого м’яча» свій вишкіл демонструвала і Юлія Трубникова, яка запам’яталась п’ятою позицією у легкоатлетичному кросі на всеукраїнських сільських змаганнях 2011 року), номери художньої самодіяльності, інші родзинки, а також познайомивши гостей із доробками, виготовленими власними руками і виставленими у коридорі школи.
– Оцей чудовий літак сконструював Денис Шворак, – розповіла одинадцятикласниця Дарина Лисюк. – Олег Мелащенко спеціалізується на художній різьбі. Оце панно – його робота. Мені ж більше подобається малювати, оздоблювати тарелі.
Знайшлась у юній когорті березівців і своя поетеса – тринадцятирічна Лізонька Попова, яка, зі слів її вчителів, вже навіть друкувалась у спеціалізованому журналі. Ваш покірний слуга, ясна річ, не міг обійти цю подію, по закінченні дійства вручивши диво-дівчинці екземпляр своєї нової книги «Сміттяр», а потім кільканадцять хвилин вгамовуючи спрагу легіону юних збирачів автографів. Чималенько роботи, між тим, виявилось і вінших «пришельців», Ренат Мірзалієв, приміром, ледь не перевершив у цьому «жанрі» своє попереднє досягнення, лишаючи «факсиміле» не тільки на книжках, зошитах і папірцях, а й на долоні однієї із експресивних прихильниць. Вінчало ж дружню зустріч спільне фотографування на ганку школи.

ЩО ТАКЕ БЕРЕЗОВЕ?
Що ж, власне, запитаєте, привело дніпровську делегацію до Березового? І чому саме до Березового, непомітної для декого «цятки» на мапі Всесвіту, що «притулилась» на самісінькій межі Придніпров’я і де півні сповіщають про народження дня мешканцям одразу трьох областей? А саме оця, вибачте, «непомітність» і привела. Візьмемо, приміром, загальноосвітню школу, яку відвідує, як зауважили педагоги, 116 учнів. Але ж скільки у її стінах юних дарувань! Скільки талантів, які потребують і підтримки (як моральної, так і матеріальної), і теплих слів, і спрямування. Та чи дочекаєшся сьогодні цього спрямування, коли у «пітьмі» не тільки периферія, а й мегаполіси? Тому й намагаються у навчальному закладі самим якось «викристалізовувати» ті сонячні протуберанці, вживляти у душі дітей тепло і радість, «кувати» не золотих медалістів, стандартних і легко прогнозованих, а справжніх лідерів, бійців, непересічних особистостей.
Одного з педагогів Березівської ЗОШ – Олександра Каряку – двічі упродовж минулого навчального року народний депутат України Віктор Самойленко нагороджував власною премією. Не за розкішну, зрозуміло, шевелюру чи голлівудську посмішку. Людина вкладає у свою роботу душу і серце. В інституті фізкультури, приміром, сьогодні навчається шестеро його недавніх вихованців, ще двоє учнів випускного класу планують вступити до цього вузу наступного року. Солідно для маленького села, чи не правда?
Закінчу ж свою оповідь на поетичній ноті. Вже у жовтні ми, дніпровська делегація, представники колосівського спортивного товариства та спортивно-оздоровчого журналістського центру «Тригол», знову побуваємо у Березовому, у школі, проведемо спільний літературно-музичний вечір. Сподіваємось, і Лізі Поповій, і Дарині Лисюк, й іншим талановитим дівчатам і хлопцям, які, можливо, ще не припали до поетичного джерельця, але це, будьте певні, зроблять пізніше, він неодмінно додасть наснаги. І, звісно, творчого натхнення.

Володимир СОРОКА, керівник спортивно-оздоровчого
журналістського центру «Тригол» НСЖУ.