Поточний № 44 (1231)

16.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Діти допомагають воїнам


17.09.2014

Теплої вересневої днини, останньої минулого робочого тижня, зібралася шкільна дітвора Могилівської ЗОШ І-ІІ ст. Царичанського району на традиційний осінній ярмарок. Готувалися ретельно вчителі, батьки, бабусі і дідусі і, найголовніше, діти. Пекли пиріжки і тістечка, смажили, збирали городину, яблука, виноград, робили композиції тощо. На ярмарок прийшли жителі села. Кожен клас так щороку має собі певні кошти, за які купує м’ячі, ігри тощо. А цього разу все наярмарковане вирішили передати на допомогу бійцям АТО. Розповідає директор школи Світлана Машура:
- Ідея народилася в мене тоді, коли побачила, що в інших школах діти приносять першого вересня до школи гроші для підтримки української армії. Подумала - якщо вони самі зароблять ці кошти, то сильніше відчуватимуть співпричетність до цієї благородної справи. Всі кошти, виручені на ярмарку, вирішили одразу доправити на передову. Адже солдатам на війні потрібно багато чого, не передбаченого військовим бюджетом.
Чимало учнів і вчителів прийшли на ярмарок у вишиванках, в які одягається нині вся Україна, що є символічним. Ярмарок проходив жваво, ніби все як і за мирного часу, але в очах деяких учнів можна було помітити і недитячий серйозний погляд. У наш час ми звикли говорити «діти війни» про людей уже похилого віку і ось перед очима з’являються знову, вже теперішні, діти цієї підступної нової війни. Їм би безтурботно рости і навчатися, а не перейматися з цілковитою дорослістю, що чогось не вистачає для фронту, для перемоги…
У кожного класу була своя цікава комбінація фруктів, овочів, випічки. Учні вміло припрошували все купувати, не минати. Загалом наярмаркували дві тисячі гривень. Діти також написали листи воїнам, які перебувають на фронті. Ось що пише Дмитро Боровик, учень 8 -го класу:
«Я ніколи не бачив війну. Мені дуже страшно. Я боюся за себе, за батьків та за вас, дорогі солдати. Сьогодні війна ще не дісталася до нашого маленького села. Я вірю в диво, що вона закінчиться і все буде добре. Не буде більше жертв, інвалідів, поранених кулями. Я вам бажаю сили, здоров’я, віри і найголовнішого - щоб ми, українці, перемогли та жили довго і мирно».
Не менш щирими є слова однокласниці Дмитра Каті Данільченко:
«Уже скільки мирних людей загинуло на Луганщині, у Донбасі, а солдатів скільки полягло… Я ніколи не думала, що в нас може бути таке. Але люди не здаються. І ви, солдати, не здавайтеся, тому що в світі перемагає справедливість, а справедливість за нами, а не за ворогами!
Зібрані кошти, листи і малюнки передані старшому сержанту 93-ї механізованої бригади, командиру танка Федору Сідаку з сусіднього Китайгорода, який після кількамісячної служби в зоні АТО перебував у короткостроковій відпустці. Воїн від себе і бойових побратимів щиро подякував школярам, їхнім батькам і вчителям Могилівської школи за волонтерську допомогу, а читачам «Сільських новин» сказав:
- Мене вразила сердечність дітей і вчителів рідного мені Могилева. На фронті для бійців головне – знати, що всі українці підтримують нас хоча б у душі. Нам кажуть: «Ви – герої!» А ми й не знаємо, що ми – герої… Просто робимо те, що зараз потрібно державі. Війна - річ жорстока, не прощає ні розхлябаності, ні безладдя. Інколи через несподіваний обстріл важко подолати і кілька метрів до броньованої машини. Та у нас відпрацьована бойова взаємодія, механік одразу подає танк у визначене безпечніше місце, і ми разом починаємо бойові дії у відповідь. Буває, цілими днями немає можливості розпалити багаття і щось приготувати гаряче, тоді рятує сухом’ятка. Для себе зробив висновок, що бойові дії почалися через те, що ми мало спілкуємося, один край України з іншим. А ще тому, що українській лагідній натурі притаманна велика довірливість, якась наче дитячість. Хитрий сусід підло цим скористався, наобіцяв сім мішків гречаної вовни, і всю в смужечку. Багато хто в Донбасі, на жаль, повірив чужій солодкій брехні про міфічні «республіки», чимало вже розкаялося. І хоч у Росії нахабства і всякої зброї доволі, ми на своїй, Богом даній землі, тому перемога буде за нами. Не треба нікому пакувати чемодани, думати про відступ. Україна від малого до великого стає єдиною і згуртованішою у протидії агресору, тому переможемо.
Тож будьмо єдиними, браття-українці! Уже й малі діти показують усім нам приклад підтримки української армії.

Григорій УКРАЇНЕЦЬ. Дніпропетровська область.