Реформування на селі, яке почалося на початку дев’яностих років минулого сторіччя, створило новий середній клас фермерів і одноосібників. Хто вправніший і розумно розпорядився пільговими кредитами, той і понині на коні. Були й такі, що просто не змогли дати ради землі-годувальниці і збанкрутіли. Здавалося б, всі паї і фермерські наділи прилаштовані. Однак рух землі не припинявся та й зараз продовжується.
…Костянтин Васильович Меренчук кілька років працював механізатором в одного з фермерів Синельниківського району. Однак господар в силу невідомих обставин заборгував перед селянами, партнерами і врешті-решт збанкрутів. Залишившись без роботи, Костянтин отримав в рахунок зарплати стареньке складське приміщення на двох з напарником, яке потім в нього викупив. Інші корівники, свинарники і тому подібна нерухомість дісталася за борги колишнім колгоспникам, які розібрали їх на будівельні матеріали.

– А що, коли самому спробувати хазяйнувати? Не святі ж горшки ліплять? – мізкував безробітний на той час механізатор. І почав прораховувати варіанти свого майбутнього становлення. У дружини через рідню виявилось аж два земельні паї, а це понад 17 гектарів. Однак чим їх обробляти? Було це вже у 2008-му році. А тут один знайомий запропонував старенький тракторець ПМЗ з плугом за десять тисяч гривень. Не довго думаючи, позичив гроші і придбав омріяну, хоч і стареньку, техніку-годувальницю. Згодом у селі Водяному, де проживала і зараз живе бабуся Меренчука, трапилась можливість взяти в обробіток ще кілька паїв. А коли односельці дізналися про порядні стосунки з новим господарем на землі (до того ж, якраз з колишнім орендарем закінчувалась угода на користування землею), вони охоче віддали свої частки Костянтину.

Спочатку в обробітку Меренчука було 100, потім 200, а зараз більше 700 гектарів.
– Найбільшою для мене проблемою було придбання нової техніки. На перших порах довелося продати навіть квартиру в Синельниковому, щоб купити білоруський МТЗ, який працював денно й ношно. Старенький сільськогосподарський реманент купували недорого в тих, хто колись отримував його в рахунок оплати за майно і зарплату. Одне слово, починав хазяйнувати фактично на голому місці. Тож базу створювали заново. Причому з перспективою ведення тваринництва. Навіть зараз маємо невеличку свиноферму в примітивних умовах і кілька корів. Та це лиш початок.
- Земля, не секрет, потребує не тільки агрономічних знань для отримання високих урожаїв, а й бережного та шанобливого до себе ставлення. У вас же за плечима були тільки знання аграрного ліцею і служба в пана…
- Шість років роботи на тракторах і комбайнах дали немало. То була теорія, перемішана з мозолями. Але робота на чужому полі - то зовсім не те. Коли ж почав сіяти і вирощувати свої врожаї - зовсім іншим стало ставлення до землі. Не було такого дня, щоб я не побував на полях, не зупинився біля кожного лану. Та й зараз цим «хворію». Аналізував, придивлявся, чи немає хвороб, шкідників. Запрошував на консультації аграрних спеціалістів і вживав термінових заходів, щоб не дати загинути врожаю. І ще одна обов’язкова умова. Працюючи за дідівською технологією від плуга, старався давати землі все, що тільки можна було дати. Як сіяли озимину, ранні зернові чи пізні культури, обов’язково вносили добрива. Потім додатково підживлювали, вносили гербіциди, виконували інші операції і отримували непогані врожаї. Пшениці збирали по сорок центнерів на круг, соняшника – до тридцяти, ярові ячмені сипали теж майже по тридцять центнерів з гектара.
– А що очікуєте цього року?
– Сподіваємось спрацювати успішно. В сівозміні маємо 220 гектарів озимої пшениці, яку не пересівали. Думаю, менше двох тонн з гектара не буде, 130 гектарів посіяли ярового ячменю – стоїть непоганий травостій, посіяли також і 50 гектарів кукурудзи. А соняшник цього року взагалі радує видом на урожай, хоча, як кажуть, осінь покаже…
– Не лякає майбутня цінова ринкова і державна політика?
– Це не від нас, на жаль, залежить. Хоча ми зрозуміли, протиставити нестабільним цінам можемо тільки одне – отримувати якомога вищий урожай. Саме від цього залежатиме і на якій техніці працюватимемо, і як житимуть наші працівники, пайщики і односельці, яких також не забуваємо, хоч на території Старовишневецької сільради у нас далеко не найбільший в обробітку земельний клин.
– Своєрідним конкурентом у вас є АТЗТ «Агро-Союз» з його нульовими технологіями обробітку. Не побоюєтесь, що люди перейдуть до них?
– Навпаки, нехай вони нас побоюються. Вони практикують розрахунки за паї тільки грошима. Ми ж пропонуємо прийнятний для кожного вибір: хочеш, бери зерном, хочеш грошима (чистими за пай виходить сім тисяч гривень). Обробляємо людям городи, хочемо закладати й силос для тих, хто тримає худобу в приватному господарстві. Щороку більше ста тисяч гривень витрачаємо на вирішення соціальних проблем сіл Водяного, Старовишневецька і Катражки. Он цього року в Катражці купили будинок під ФАП. Зараз завершуємо там ремонт. Школі надаємо відчутну допомогу. Одне слово, живемо не тільки для себе, а й для людей. І в усьому користуємось головним кредом – порядністю. До цього мене зобов’язують ще й громадські обов’язки як депутата Синельниківської районної ради.
Тож хай щастить нашим добрим господарям на землі!

Олександр СВЯТИНА. Фото автора. Синельниківський район, Дніпропетровська область.

Фото. Костянтин Меренчук на соняшниковому лані. Фермер Меренчук приймає роботу на прополюванні соняшнику в тракториста А. Пурика.