Спраглий щастя
В одну із п’яти хаток, «що таки ж у місті П’ятихатки, в якій на її другому поверсі приватно проживають дитина війни і вчителька-пенсіонерка, «лист щастя» прийшов з райуправління газового господарства.
Пригадуєте, як у напівголодні й босі роки минулого століття, все наше повоєнне дитинство залюбки обмінювалося нехитрого змістами листами примарного щастя?
Так от, як дитина війни з мінімально-максимальною чи максимально-мінімальною пенсією, автор цих рядків, спраглий субсидійного щастя (дивіться, зокрема «Чоботи знають, куди йдуть» у «Сільських новинах» за 28 жовтня ще 2010 р.), таки домігся торішнього листопада 82 грн. компенсації завданих мені рідною державою збитків від підвищення нею тарифів на газове опалення, водокористування, освітлення, оплату за квадратні метри житлоплощі та кубометри вивезеного від мене сміття.
При цьому симпатична служка райуправління соцзахисту (фамільно-посадових бейджиків тут як тоді не було, так і досі немає) настійливо порекомендувала зробити у газовому господарстві звірку на предмет того, чи не маю перед ними боргу за спожитий газ. І я був здивовано потішений, що за підсумками минулого року в мене не те, що заборгованості не виявилося, а навіть була переплата майже 200 грн. Погодьтеся, дана сума для сімейного бюджету двох пенсіонерів вельми суттєва.
А коли недавнього квітня опалювальний сезон календарного року закінчувався і нова владна команда України, що прийшла на зміну попередньому режимові, у прагненні жити з нами в Європі по-новому до космічних висот здійняла всі комунальні тарифи, зрозуміло, що я знову звернувся до своєї молоденької субсидінспектриси за роз’ясненнями: як же бути з оплатами оце влітку? На що та, заспокоюючи, обнадійливо посміхнулася: чекайте на лист щастя.
І таки дочекався
Але не з управління нашого захисту, а, повторююся, з газового господарства. Щастя від якого полягало в тому, що я отримав у руках комп’ютером набране на вісьмушці паперу (цитую зі збереженням стилю, орфографії та пунктуації) «Повідомлення про заборгованість та відключення» ПІБ (ім’ярек, але останній ініціал не мій – Авт.) адреса станом на 20.04.2015 на показники лічильника газу 4667 (чого: декалітрів – Авт.) «Вами обліковується заборгованість за послуги з газопостачання в сумі 476,44 грн. Згідно з п.19 «Правил надання населенню послуг з газопостачання» від 9 грудня 1999 року (з того часу вже змінилося 4 президенти з 5 в Україні сущих та ще більше урядів – Авт.) Вам необхідно терміново вжити заходів щодо погашення заборгованості протягом 10 днів з дати отримання цього повідомлення. У разі непогашення заборгованості за послуги з газопостачання відповідно до п.6 «Правил…» будемо змушені припинити газопостачання та вжити заходів щодо подальшого стягнення заборгованості в судовому порядку.
Увага! Подальше відновлення газопостачання можливе виключно після погашення заборгованості за послуги з газопостачання та оплати вартості робіт з припинення та відновлення газопостачання. Начальник служби обліку (старший майстер) ініціали і підписи яких відсутні. Абонент (знов не вказано). Отримано 20.04.2015 (ким: начальником, майстром, абонентом? – В.Б.)».
Хух! Кінець морочливої цидули, яка не містить ні штампу, не завірена фірмовою печаткою. А тільки має «Додаток 9, ПАТ «Дніпропетровськгаз» … управління по експлуатації газового господарства з номерами стаціонарного та мобільного телефонів замість адреси й особового рахунку (я так зрозумів – «абонента»).
Сподіваюся, що мій вдячний читач не випав в осад від утоми осягнення анонімної глибини толерантності і такої ж невідворотності показання, сформульованій у даній суворій папірі. Котра не має, як бачте, ніякої юридичної сили. Не кажучи вже, що «показники лічильника газу станом на 20.04.15» взяті, пробачте, зі стелі. Позаяк «показники» на ту дату становили 4785 м куб. Слава Богу, нарешті з’ясували: чого? Та ж кубометрів! Це при тому, що в мою одну із 5 хаток таки ж міста П’ятихатки на ту дату ніхто із суворих перевіряючих від газового господарства не навідувався. Про що ладан твердити на лякаючому мені суді.

Ну просто чарівно
Не мала баба клопоту.. Не мав тобто субсидій на спожитий газ, навіть переплатив за його використання. Про що офіційно засвідчило мені офісне віконечко в особі його милої хазяєчки. Щоб не без приємності й було зроблено. Сиріч сягнувши суми платежу, від якої «аванс» можна було й відмінусувати.
Я чого з такими подробицями? Скажу більше. Знаючи, що істина обов’язково десь у золотій серединці між регулярними платежами і «Повідомленнями про заборгованість та відключення», буквально ж наступного дня після отримання такого грізного, з дозволу сказати, документа подавсь я у газове господарство. За п’ятихатськими масштабами це неблизький світ: маршруткою – 15 хвилин і 4 гривні, а одинадцятим номером - майже академічна година.
І нарешті. Всі газети нашої області (крім рідної районної) в один голос протягом усього квітня заспокоювали нас, що нових тарифів на газ не слід боятися. Держава непримітно потурбується про своє населення, надто його неімущі верстви. Компенсувавши солідними нарахуваннями газових субсидій. Одні тільки заголовки таких публікацій чого варті: «Субсидія – це державна допомога тим, кому справді важко», «Отримати субсидію без проблем», «Як отримати субсидію і не стати боржником» тощо. Надто симпатично – симптоматичним видається останній. Особливо у руслі порушеної тут теми.
Але всі публікації мали здебільшого декларативний характер. Суціль загальні розмірковування про актуальність субсидій, неприкритий піар «нової команди реформаторів» навколо них. Бо жодної практичної рекомендації, як їх обрахувати і користуватися ними. Не кажучи вже про те, звідки «пішли, стали, єсть» ці захмарні тарифи – жодного слова про їх економічне обґрунтування. Одні лиш посилання на вимоги Міжнародного валютного фонду.
За цілий місяць так і не було опубліковано жодного документа, який би засвідчував, що МВФ висунув Україні подібні вимоги. А йдемо ж у Європу, Майдани переживаючи і війну.
Далі. Звідки, з якої, пардон, сирості надуто квітневі 3600 грн. і літні 7188 грн. за кожну тисячу кубометрів споживаного нами газу? А це значно вище, як свідчить вітчизняна преса, собівартості його видобутку таки ж вдома, в Україні. Теж – мовчок, нічичирк. Але ж стрибок проти жовтня-березня в 7 разів. Що, знов друзі, радники-порадники з МВФ? В Європі, бачте, саме в стільки разів тарифи на нього вищі. Ви ж до нас прагнете…
А в яку кратну кількість разів, ще раз, будь ласка, мені даруйте, у вас вищі за нас зарплати й пенсії? Ні пари з уст від не знаного мною МВФ і рідних, нами ж посаджених, президента, парламенту й уряду, які ж утримуються нашими податками.
Я тут до публіцистичних роздумів зумисне не додаю журналістських недолугих розмірковувань про використання у нашій «комуналці» природного газу власного видобутку. Адже надра, у яких він міститься, згідно з Конституцією, належать народу України, піщинкою якого є і я. Тому й відпадає потреба підвищувати ціну блакитного палива усім нам.
Своє вагоме слово в цій царині не раз і не два озвучували авторитетні експерти, економісти. Не одні тільки журналісти. Проте віз, як мовиться у байці…
А потім ще дивуємось з оприлюднених повідомлень незаангажованих ЗМІ, що в нашій державі з кожним роком більшає олігархів, котрі не платять рідній Україні, над нещасною долею якої вони так ревно побиваються, ніяких податків на всі свої яхти, літаки й офшорні зони. І з кожним роком доблесні податківці все пильніше прицінюються у нас до зубожілих сарайчиків, погрібника і навіть собачої будки у вдовиному обійсті зникаючого з карти України села.

На терезах совісті і правди
Отже, я таки подався у газове господарство до вхідникової веранди з написом «Горгаз». Так-так, мовою нашого сусіда, «старшого брата» й агресора. Ще за кілька кроків до «акваріума» чується явно невдоволений гул людських голосів. Температура передсвяткового обурення вочевидь зашкалює. Завтра ж Першотравень, і хай живе фазенда! А вони оце своїми «повідомленнями» скаламутили народ…
У сінешній півтемряві гамірного сум’яття роблю марну спробу дізнатися, хто крайній до отих он двох інформвіконечок. Аж тут одна вельми солідного зросту, комплектації і «добре за сорок» молодиця, явно змучившись від наруги чекання невідь-чого, із серцем вигукнула: «Та я б тих, хто придумав такі тарифи за формене знущання задавила б!». На що у згірклому сміхові натовпу прозвучала репліка одного чоловічка – з усього її співбесідника, котрий, знизу вгору змінивши статуру своєї візаві, незворушно промовив: «А, чого ж, при вашій комплектації це зробити просто».
Що скаламучений народ «горгазівці» у прагненні якомога оперативніше залагодити з ним рахубу «повідомлень» і пошвидше ліквідувати перед вище стоячим начальством борги, так ще й комп’ютер у них «завис». Зовсім ніякої інформації не видає – не те що ваші борги.
І люди, повторюся, обурені, плюються навіть і тільки що «в три поверхи» не висловлюються. Все ж знічев’я пропустили мене до одного з віконець: Яка там черга при таких «зависаннях»?
Побачивши половинчастого файлика з копіями мого паспорта, ідентифікаційного коду, посвідчення дитини війни і «платіжок за газ» (ґрунтовно Мальбрук в похід зібрався) далебі, вже затюкана співробітниця важко видихнула:
- Мужчина! Ну скільки раз можна повторять? Комп’ютер одказав, не робить! Приходьте після майських. А в нас ще й місячний отчот!...
«Формене знущання»… Не сплю ночами. Під у безнадійний старанності заснути склепленими повіками – міріади різних цифр так і миготять. Чи не до вранішніх вікон все обраховую і обраховую свої «борги». І ще в нічних терезах хлюпає образа незаслужених підозр у непорядності (будемо змушені вжити … заходів… щодо подальшого стягнення заборгованості в судовому порядку»).
Та як би, у свою чергу, не образити кого «у відповідь». «Незлим тихим словом» (прости, Господи!)… А вдень платіжечки вже масно прямо ласняться у хвилюванні негнучких і тремтячих пальцях, якими заношу показники терезів своїх множень-ділень - віднімань.
І таки не дочекавшись від управління соцзахисту «листа щастя» на травень, якось утиснувся в один з робочих днів початку місяця і зажадав соціально захистити хоча б у найближчі чотири тижні. З огляду на те, що моя знайома інспектор пішла у відпустку, опинивсь я у кабінеті №5, де субсидії оформляють усім пільговикам. У тому числі, звісно, й дітям війни.
З приязною посмішкою на устах і в очах завідуюча цим кабінетом (про відсутність тут фамільно-посадових бейджиків я, здається, десь уже говорив) з готовністю виклала переді мною купу відомчих інструкцій, розпоряджень, положень, пунктів, параграфів, зануривши у лякаючий світ усе нових і нових цифр, з яких я зрозумів, що зі своїми трьома верхніми освітами, нічого не зрозумів. А як же, подумалось, тепер бути отій згаданій сільській вдові-одиночці, на яку теж невідворотно поширюється юрисдикція п’ятихатського «Горгазу», котра жде не діждеться від нього свого травневого «листа щастя». Хто їй допоможе розібратися з хитросплетіннями даного відомства?
Оленка (за повторним візитом хронічного «трієчника» з математики на його прохання розсекретила зміст відсутності бейджика - дався він мені) сама відверто зізналася, що їхня служба ще гаразд не оплачувала методику нарахування травневих субсидій. Бо єдиного підходу в цій марудно-морочливій справі немає навіть у найвищих офісах Києва.
Обуритися б і мені: а як же платити? «Горгаз» боргів не пробачить і, сливе, судом вже лякає… Ввечері канал ICTV підтвердив сказане Оленою Прекрасною, виливши на голови своїх телеглядачів ціле цебро Києвопогорбівської не розбери – бери.
- А ви заплатіть по повній! Уже п’ятдесят, кажете, кубів напалили? Перемножте їх на 7,188 грн. за кожен, і хутчій до каси вашого банку. А в червні, дасть Бог, всі ми, починаючи з Києва, розберемося і відшкодуємо вам вашу переплату!

Від автора
Окремі представники «Горгазу» вже роблять спроби «округлити» цю ціну. І не до «невинних», початкових 7,19 грн., а до «зовсім круглих» 7,2 грн. Рідні представниці-годованці Дмитра Фірташа, ви вже перемножили 7,2 грн. на мільярди кубометрів у масштабах України? Нівроку йому «накапає» - най здоров і багатий буде!
Про свою законослухняність я теж, здається, говорив, тут вже говорив. Тому в офіційно обумовлений строк, до 19 травня, вклався зі своїм газовим платежем. А всього комірне в мене перевалило за 450 суверенних «гривеників». І як за такою великодержавного шантажу тепер бути моїй сім’ї з борщовим набором, аптекою? А згаданій бабусі «безкоштовним» лікуванням. Адже ціни скрізь у нас не просто гавкучі, а, берези мої, берези, і справді – європейські.
В’ячеслав БУЛАВА.
м. П’ятихатки,
Дніпропетровська область.