Поточний № 40 (1227)

16.10.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Хто захистить від злодіїв?


05.02.2016

Останнім часом на Дніпропетровщині почастішали випадки пограбувань. «Чистять» квартири і гаражі, у селах - хати і сараї. Злодюги, як правило, орудують під покровом ночі. Але найприкріше, коли оббирають стареньких, немічних пенсіонерів. Криком душі можна назвати лист нашого постійного автора Анатолія Шкребка з Підгородного Дніпропетровського району. Він уже декілька разів ставав жертвою крадіїв.

«Шановна редакціє «Сільських новин»! Я, інвалід Великої Вітчизняної, стріляний солдат, звертаюсь до вас з проханням допомогти подолати те ядуче зло, яке набуло такого розмаху у нашій країні. Я захищав і будував цю країну, радів, коли вона здобула свою незалежність. А тепер на схилі літ у свої 94 роки не маю від своєї держави головного – захисту. Крадії розгулюють повсюди, замість того, щоб сидіти у тюрмі. Боротися з цим злом треба всім миром. Народ має бути захищеним, і про це треба потурбуватись владі. А поки що на своєму гіркому досвіді переконався, що міліція у нас бездіє.

Далі розкажу чому. Дуже люблю поратись на городі та у своєму винограднику. Чекаю - не дочекаюсь весни. Але мені вже важко вправлятись самому, тож і запросив допомогти двох безробітних молодиць з Підгородного. Але жінки позбиткувалися над моєю старістю і «допомогли» позбутися кількох тисяч гривень, а до того ж поцупили синову шкіряну куртку. П’ять разів я з надією чимчикував до міліції у пошуках захисту. Та п’ятий раз так і не дійшов до них, бо, виходячи з маршрутки, не втримався і так боляче впав, що не міг і підвестися. Спасибі добрим людям, які підвели мене і допомогли дістатися дому.

Ці мої ходіння ні до чого не призвели, хоча начальник слідчого відділу особисто запевнила, що до кінця липня 2015 справа злодійок буде передана до суду. Та де там! Моя заява пройшла через руки трьох слідчих і нарешті остаточно застрягла у начальника слідчого відділу, яка без присутності моєї як позивача і відповідачок провела досудове розслідування, внаслідок якого нікого не було покарано.

Зокрема, ще 20 жовтня 2015 року мені надійшла відповідь з Дніпропетровського РВ ГУ УМВС у Дніпропетровській області за підписом майора міліції В. Жулінової, де сказано, що «в ході проведення досудового розслідування за вказаними фактами опитана (вказано прізвище – ред.), яка заперечує свою причетність до крадіжки грошових коштів та пояснює, що це наклеп на її адресу, пов’язаний з виниклими неприязними стосунками. Інші свідки та очевидці події відсутні. Крім того, Ви особисто звертались із зустрічною заявою до Дніпропетровського РВ, в якій просили не проводити розгляд Вашої заяви…»

Ось так. Хоча звідки така інформація, що свідки та очевидці відсутні. Вони насправді є, але мене ніхто про це не питав. Зустрічна заява, про яку пишуть у листі, тоді була пов’язана з моїм бажанням, аби мені повернули вкрадене і не застосовували покарання до тих жінок.

Але ось така безкарність, вважаю, і породжує розгул злочинності. У ніч з 9 на 10 січня уже цього року до мене знову завітали непрохані гості і, знявши дебелий замок із сараю, забрали з нього велосипед – єдину мою опору, без якої я не можу сходити навіть до магазину по хліб. Прихопили також насос для поливу городу, 50 м електричного кабелю для газонокосарки, два оприскувачі «Оріон». Виявивши пропажу о 7 ранку 10 січня, терміново звернувся до міліції. Хлопці прибули десь о 12 дня. Все вислухали, занотували. Я попросив їх пройтись слідом, який злодюги залишили моїм велосипедом, бо перед тим випав невеликий сніжок, і слід було видно, як на папері. Як я помилявся, ніхто тим слідом не ходив. Тож ніхто нікого, виявляється, і не збирався шукати. Хто ж захистить людей від злочинців, які наживаються на чужому добрі, залишаючись непокараними? Хто ж зніме цю задушливу петлю з шиї мого бідного народу?

У тяжкі часи Другої світової війни, тоді ще юнаком довелось, ризикуючи своїм життям, захищати свою Батьківщину від ворога. Та доживши до похилого віку, поховавши вже свого сина та свою дружину, не маючи ні сили, ні здоров’я, не можу знайти захисту від свавілля грабіжників.

Хто ж мене захистить? Може, нова поліція. Дуже хотілося б на це сподіватися. Бо далі так жити несила.

Анатолій ШКРЕБКО, м. Підгородне, Дніпропетровська обл.