20 серпня на посаду військового комісара Дніпропетровського РВК призначено майора Олександра Вольнікова. Родом він із Коростеня Житомирської області, зростав у родині військових: батько – майор Олександр Максимович Вольніков служив у ракетних військах. Мати Марія Петрівна Вольнікова - на військовому вузлі зв’язку, сестра Нектова Оксана Олександрівна - в авіаційній частині.

Розпочинав службу Олександр Вольніков на Харківщині після закінчення у 1998-му році Київського міжнародного університету цивільної авіації, а далі був переведений до Дніпропетровська.

- Олександре Олександровичу, які першочергові завдання поставлені перед Вами військовим комісаром області полковником Сергієм Калашниковим і яким чином вони втілюються у життя?

- З 2008-го року мені довелось проходити службу в обласному військкоматі, зокрема начальником збірного пункту, звідки призовники відправлялись для проходження служби у війська. Однак тоді був мирний час і вимоги, в тому числі і до військових комісаріатів, були дещо іншими.

Головним завданням районного військкомату є забезпечення мобілізаційних ресурсів. Мова йде і про військовослужбовців, і про технічні засоби. Ми займаємось підбором конкретних військових спеціалістів, які проходять у нас медичну комісію, звіряємо їхні документи. Наприклад, якщо перед нами батько трьох дітей, то згідно з чинним законодавством ми не маємо права його мобілізувати.

У Дніпропетровському районі є чимало підприємств, які забезпечують Міноборони продовольчими та технічними ресурсами. Відтак назріла необхідність бронювання працівників таких підприємств під час уточнення відповідних документів та проходження ними медкомісії.

- Дніпропетровський район має свою особливість, оскільки розташований навколо обласного центру. Наскільки це ускладнює мобілізаційну роботу?

- Навпаки. Завдяки самосвідомості та патріотизму наших співвітчизників, Дніпропетровський, Царичанський, Новомосковський та інші сільські райони повною мірою забезпечують мобілізаційний ресурс .

Серед мобілізованих і значна частка добровольців – лише з 20 серпня таких вже вісім чоловік. Бувають і такі випадки, коли ми дізнаємось, що хлопці пішли добровольцями у Національну гвардію. Це з’ясовується, приміром, тоді, коли запрошуємо їх за повістками, а вони вже служать. До речі, під час бесід з військовозобов’язаними ми пропонуємо їм службу і в ЗСУ, і в 43-му батальйоні територіальної оборони.

- Яку техніку підприємств та організацій залучають для використання у зоні АТО: це вантажні чи спецавтомобілі?

- Так, існує мобілізаційний наряд по технічним засобам. За необхідності держава має право забрати до 30 відсотків транспорту, який перебуває на обліку підприємств та організацій. Легковий транспорт на службу «не призивається». У першу чергу в АТО необхідні бортові автомобілі КАМАЗ, Урал, ЗІЛ, ГАЗ для перевезення особового складу, боєприпасів, матеріальних засобів. У період третьої хвилі мобілізації стали затребувані і тягачі з причепами. Відповідально віднеслись до цього важливого державного завдання на підприємствах району. Це «Содружество», ТОВ «Регіони», «Агро-Союз», м’ясокомбінат «Ювілейний», «Ерлан», «Деміс-Агро», Новоолександрівський цегельний завод та ін.

Але в той же час є у нас СПП «Чумаки». При бажанні відремонтувати ЗІЛ-130, які ми планували направити у війська, можна за кілька днів. Натомість він у неробочому стані вже чотири тижні. До речі, списки підприємств, які відмовляються надавати техніку для участі у військових діях на Сході України, ми передаємо до районної прокуратури, яка досліджує матеріали і приймає відповідні рішення.

- Під час проведення АТО загинуло понад 800 українських військовослужбовців, дуже багато поранених. Яким чином держава піклується про цих героїв та членів їхніх сімей?

- Передусім, Верховною Радою вносяться зміни до законів, пов’язаних із несенням служби в АТО. Військовослужбовці прирівняні до учасників бойових дій. У випадку загибелі на сім’ю і родичів виплачується 609 тисяч гривень. Лікування та реабілітація теж проводиться за рахунок державних коштів.

Наслідки війни страшні і приносять, на жаль, не лише тілесні травми, а й душевні. І тут дуже корисною є робота волонтерів, які допомагають збором медикаментів, працюють психологами.

Схиляю голову перед тими, хто захищаючи незалежність України, загинули на полі бою. Схиляю голову також перед їхніми родинами, які виростили мужніх патріотів. У Дніпропетровському районі це десантник 25-ї бригади, 22-річний Євген Корнієнко, 50-річний доброволець 93-ої механізованої бригади Юрій Кравченко, 35-річний доброволець батальйону «Дніпро-1» Андрій Савчук. Всі вони з міста Підгородного. Поліг на Донбасі за Україну і 38-річний військовослужбовець Андрій Крилов з села Новомиколаївки. Вічна їм пам’ять!

Спільно з Ювілейною селищною радою та підприємством «Содружество» у приміщенні райвійськкомату ми хочемо зробити Алею пам’яті. Аби кожен майбутній воїн ознайомився зі своїми славними земляками, які в розквіті сил полягли за рідну землю.

- Увесь український народ в очікуванні завершення російської агресії. Коли це, на вашу думку, може статись?

- Я теж в очікуванні будь-якого позитивного результату, аби настав мир та спокій і на Сході, і в усій Україна. Тому що від військових дій страждають не лише військовослужбовці, а в першу чергу мирне населення.

«Миру прагне цілий світ, миру прагне вся Україна, включаючи і мільйони мешканців Донбасу», - сказав президент Петро Порошенко після того, як на переговорах контактної групи у Мінську було підписано протокол про припинення вогню на Донбасі з 18 години минулої п’ятниці. Будемо вірити, що наші хлопці більше не будуть гинути на своїй землі. Дуже б цього хотілось…

Записав Олександр ПЕТРЕНКО.