19 червня не стало сенсу мого життя: о 17-ій годині, після п’яти років боротьби з важкою хворобою, не стало моєї надійної опори у житті, неймовірної і доброї людини, люблячої дружини, турботливої матері, педагогині і журналістки Світлани Марківни Гуденко. 

Нібито вчора, ми стояли з нею на весільному рушнику. І на щасливу мить бути разом з нею Бог відміряв лише 38 років подружнього життя. 
Світлана поєднувала напружену і творчу роботу у Слобожанському ліцеї і не менш творчу працю у газеті «Сільські новини». Її матеріали на тему економічного розвитку підприємств аграрного сектору та узагальнення досвіду успішного господарювання у рослинництві та тваринництві, соціального розвитку села користувалися читацькою увагою. Впродовж багатьох років Світлана була ведучою «Літературної вітальні». Саме тут щомісяця читацькому загалу «Сільських новин» відкривалися нові імені маловідомих авторів поетичних та прозових творів із сільської глибинки. Хоча тут друкувалися і відомі автори – як-от літературознавець з Підгородного Костянтин Дуб, письменник, театральний режисер, журналіст з Павлограда Володимир Ніколаєнко. Саме Володимира Григоровича Світлана Марківна запросила на відкритий урок «Література рідного краю». Темою уроку був моральний аспект – новела «Продала Оксана доньку». І коли цей твір прозвучав у виконанні автора, вчителі, присутні на уроці, не втримали сліз. А наприкінці уроку Володимир Ніколаєнко презентував усім бажаючим свою літературну збірку зі своїм автографом. То був справжній успіх педагога і письменника.
У вересні 2012 року при підготовці матеріалу «Ерастівська дослідна станція – науковий полігон для аграрних інновацій» доктор сільгоспнаук Сергій Краснєнков був впевнений, що з ним бесідує не журналістка, а фаховий аграрій. «Світлано, ви наш агроуніверситет закінчували?» – поцікавився він.
За що б не бралася Світлана Марківна, все у неї було на вищому рівні. Чи то перша шкільна радіостудія, чи то журналістський гурток, чи то участь учнів Слобожанського ліцею у роботі Малої Академії наук, де її підопічні завжди отримували призові місця в обласних конкурсах з української мови та літератури.
І коли їй довелося у червні 2021 року терміново роботи другу операцію у 2-ій міській лікарні, на світ з’явився матеріал «Переїзд гірше за пожежу, або Як би Дніпру не втратити опіковий центр» («Сільські новини» від 06.07.2021 року).
«Отже, економія, яку хочуть отримати за рахунок скорочення опікового відділення, може насправді дуже дорого коштувати для людей. І ціна ця – загублені людські життя. Ще ж зовсім недавно під час боїв за Маріуполь сюди доставляли по 15 поранених щодня, поки всі 50 ліжок не були зайняті. Хай це не повторюється ніколи, але всі ми під Богом ходимо…», – застерігала Світлана Гуденко.
«Чи можна цьому вірити, приміром, коли добре відомий своїми унікальними операціями опіковий центр Дніпра заплановано переселити зі старовинної двоповерхової споруди на проспекті Сергія Нігояна, 53,  де він перебував впродовж останніх 55 років, на третій поверх лікарні швидкої  медичної допомоги, де немає ні операційних, ні вентиляції – ніяких умов для розміщення опікових хворих. Крім того, 50 ліжок планують скоротити до 26, бо людей з опіками, бачте, сьогодні стало менше.  Прикро від такої недалекоглядності наших управлінців. Невже їм не відомо, що  приватних опікових центрів не існує. А раптом, не дай, Боже, якийсь вибух, аварія  у житловому будинку чи на виробництві. Хто надасть допомогу, хто врятує життя. У Німеччині, приміром, опікові відділення стоять, вкриті целофаном, про всяк випадок. Очевидно, там люди живуть не одним днем. 
 Слава Богу, що у нас термічні враження скоротились,  але бойові дії на Донбасі, на жаль, ще не завершені…»
Саме у 2021 році Світлана Гудено стала лауреатом творчого конкурсу «Краща публіцистична робота року» ім. Аркадія Пальма за публікацію «Переїзд гірше за пожежу, або Як би Дніпру не втратити опіковий центр».
Саме ця відзнака додала їй сил у боротьбі зі страшною недугою. Та найбільше енергії, як вона не раз говорила, отримувала від своїх успішних і талановитих учнів. «Поганих дітей не буває», – щоразу повторювала вона. І діти це відчували і намагалися потрапити саме у її клас…
Вона будувала плани і дуже хотіла жити. Але, починаючи з квітня, хвороба почала різко прогресуватиі не залишила шансів вижити.
Прости, що не зміг тебе вберегти, моя люба. Неймовірний біль не полишає. Як жити далі?

Світла пам'ять світлій людині – моєму Світлячку. Нехай на небесах тобі буде спокійно і затишно. Спочивай, люба і неповторна Світланко… 
 

Олексій ГУДЕНКО.