Поточний № 31 (1218)

15.08.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Пам’ять вклоняється Агафонову


01.06.2018

Я не уявляю, як святкував би свій  70-річний ювілей Микола Іванович? Чи з’їжджалися б на його улюблений агрофірмівський ставок імениті гості, щоб не лише подивуватися унікальним зоозаповідником? А перед тим, звичайно, встигли  вже полюбуватися дивовижними фермами з голштинськими коровами-рекордистками (майже десять тисяч голів), які «жили» в новітніх за технологією утримання умовах і чистих  приміщеннях, і доглянутими  ланами агрофірми «Наукова», де на двадцяти шести тисячах гектарів гордовито, на повен зріст, всміхалися до сонця родючі сорти пшениць, ячменів, соняшників, кукурудзи… Я не уявляю, які  виголошувались би вітальні тости на його честь?!
Але певен, що серед гостей не було б колишніх його сподвижників: вертлявого Івана Кириленка, королеви всеукраїнської газоколонки Юлії Тимошенко, південмашівського гітариста Леоніда Кучми та цілої гірлянди інших місцевих персоналій з іменами академічними, аграрно-біологічними, екс-урядовими, котрих щедро випестував по-господарськи могутнім розумом діяльний організатор тогочасся Павло Іванович Лазаренко. Та й із немісцевих не знайшлося б стільця для колишнього колеги по Верховній Раді України Юхима Звягільського. Відомого донецького вугільного «аграрія», що в критичний для нардепа Агафонова час хрипким голосом розпинався, що затія Кучми розправитися над тим не буде підтримана депутатами Донеччини, які провалять голосування за зняття недоторканості у надуманій кримінальній справі. Проте  ще до зняття встиг хапнути під брехливу обіцянку до понад десяти тисяч тонн  животворного агрофірмівського силосу для своєї «шахтарської» худоби.  До того ж і сам утримався при голосуванні. І Агафонова «здали» Кучмі: 228 голосів «за».
…Пам’ятаю, коли в один із січневих ранків 1998 року контору «Наукової» оточили десятка півтора автоматників у масках із забороною виходити і входити працівникам агрофірми. Микола Іванович у цей час перебував на виборчій дільниці, як кандидат у народні депутати. Новина розлетілася, мов перестигле соняшникове насіння на вітру. Й автоматників уже оточили трударі агрофірми, обурені діями  так званої слідчо-оперативної групи. Конфлікт вичерпався через кілька годин, коли Агафонов попросив людей не чинити спротиву незваним гостям із автоматами, з якими доволі принципово боролася юрист «Наукової» Ніна Головіна. Але буря вже вирувала в робітничих колективах. Тож 21 січня вся агрофірмівська техніка після  рішення загальних зборів вирушила майже кілометровою колоною під керівництвом рішучого колишнього директора Олександра Шураєва на зустріч із Президентом Кучмою, що прибув до Дніпра з узбецьким  колегою.
Цей похід назвали тракторним маршем агафонівців. Рух транспорту із селища Таромського заблокував криворізьку трасу, а потім і трамвайно-тролейбусний рух по одній із центральних вулиць –  Робітничій.  Шураєв не йшов на перемовини з начальником обласної міліції, вимагаючи пояснень щодо автоматників в аграрному підприємстві, одному з кращих в Україні. Десь по обіді з’явився, нарешті, Микола Іванович, і транспорт повернувся на свої місця робочої дислокації. Таке «спілкування» сталося незапланованим із майбутніми виборцями, але виявилося напрочуд доречним. Талановитий господарник, самовідданий аграрій, якого обрали керівником «Наукової»  всупереч волі П. Лазаренка, був улюбленцем трударів, а згодом  став і нардепом.
До речі, він міг і не стати на чолі агрофірми. На початку 90-х, його кумир Павло Іванович, представник Президента у Дніпропетровській області, у властивій йому манері наказав з’явився в нього й вони, мовляв, на кілька днів разом поїдуть у відрядження. Відмовлятися  в таких випадках було не прийнято: «Слово Павла - закон». Вважалося за честь і високу довіру бути з ним у компанії. І вони на службовому літаку «Південмашу» полетіли до Москви. Вже на борту він дізнається, що на місці прильоту їх чекає Рем Вяхерєв, голова російського «Газпрому»: «Тебе представлю як майбутнього генерального директора новоствореної  структури «Єдині енергетичні системи України». У Москві пересідаємо на його літак і втрьох летимо в Тюмень». «У мене не тільки ноги, а й душа заклякла, – розповідав мені Микола Іванович. – Єдине, що я спромігся відповісти, що я ж аграрій і не зможу займатися такою газовою справою». «Будеш і навчишся», - спокійно відповів Лазаренко.
Після повернення з Тюмені Агафонов насправді захворів і надовго. Виклики до офісу Представника Президента ігнорував, хоча там надто нервували. Минув якийсь час, і вони зустрілися. Там так шторомило, за словами Агафонова, що  не передати. Проте йому вдалося-таки уникнути такої високої довіри, що також коштувала здоров’я. І тоді Павло Іванович знайшов іншу кандидатуру - Юлію Тимошенко, молоду, енергійну, симпатичну, котра з компаньйонами вже займалася бензиновим бізнесом. І саме вона «виручила» Агафонова від подальшої «катастрофічної» неласки керівника області.
Пізніше, коли Леонід Данилович опанує своє президенство, він неодноразово зустрічався з народним  депутатом Агафоновим і вимагав у наказовій формі дати компромат на Лазаренка, на якого в той час вже неприховано акцентувалася «гроза» гаранта: надто боявся конкурента як голови уряду на наступних президентських виборах. «Дай хоч щось на нього, ви ж одна компашка», - наполягав Кучма.  Але не домігся аніякої інформації й вирішив помститися – заховати аграрія до в’язниці.
Ці невідомі сторінки із біографії Миколи Івановича, мені видається, хоча зараз мають знати в колишній агрофірмі. Як  і знати, через що і в який спосіб був знищений суперсучасний селянський прообраз господарства майбутнього – агрофірма «Наукова». Трудівники мали працю, зарплату й щомісячне забезпечення  продукцією агрофірми: молоком, м’ясом, маслом та іншими продуктами. А пенсіонери-ветерани одержували їх безкоштовно. Коли почалося кримінальне переслідування  Агафонова, на знак протесту агрофірмівці перекривали трасу Дніпропетровськ-Кривий Ріг, вимагаючи ще й розпаювання  земель, що числились за Національною академією аграрних наук.
 І тут приїжджав «заспокоювати» селян Іван Григорович Кириленко в іпостасі аграрного міністра, а потім і віце-прем’єра з питань сільського господарства,  як керівник секретаріатів Представника Президента і голови Кабміну П.Лазаренка. Щоправда, після від’їзду Павла Івановича з України, тоді вже вірний прислужник президента Кучми.
Його  красиві обіцянки, що  978  трудівників обов’язково матимуть земельні паї, так і лишилися демагогічними цяцянками. Коли я слухав його недавній травневий виступ як заступника парламентської фракції «Батьківщини» із трибуни Верховної Ради про створення справедливих умов і законний захист селянських фермерських господарств, про надання їм реальних гарантій, у мене перед очима стояли засмучені трударі агрофірми. Вони розбудовували славу «Наукової», але і за прем’єрства Юлії Тимошенко земельні паї були для них недосяжними. На одній із кабмінівських прес-конференцій у київському клубі Кабміну в 2008 році мені вдалося підступитися до Юлії Володимирівни і вручити їй письмову пропозицію про зняття, нарешті, хоч  із покійного вже Агафонова абсурдних обвинувачень у кримінальному провадженні й сприянні в повному розпаюванні земель «Наукової». Балакуча прем’єрша взяла пропозицію й небагатослівно прокоментувала: «Будемо думати». Думає й досі, готуючись до чергових виборів. Тому я переконаний, що на вшануванні ювілею Миколи Івановича цим персоналіям місця не знайшлося б…
Згадую похорони легендарного директора «Наукової». Здавалося, що селяни зі всієї округи зійшлися без будь-яких «мобілізаційних» запрошень попрощатися з ним. А він безмовно лежав у домовині, що її несли на руках у супроводі тисяч зажурених громадян. Завзятий і довірливий відчайдух,  вимогливий і непримиренний до брехні, могутній духом мрійник, одержимий і наполегливий господарник, справжній син хліборобської землі української, ореол і жертва самовладдя,  люблячий батько, якому ніколи було виховувати своїх синів…  
Миколо Івановичу, якщо Ви чуєте нас із зоряних небес засвіту, люди зберігають пам’ять про добрі часи Агафонівської доби. Доби, коли людина праці створювала славу не тільки «Науковій», а й собі, доярці, що надоювала від 6 до 10 тисяч літрів молока на корову; комбайнерові, що збирав понад 60 центнерів зернових з гектара;  механізаторові, що обробляв агрофірмівські лани під «чистий аркуш» впорядкованості… І заслужено всі мали гідні зарплати. Тож славного Вам спокою там, під ріллею-землею, райських щедрот і всього того, що  забирали тут у Вас безталанні слуги беззаконня, заганяючи  Вас у розквіті сил подалі від працьовитого  життя  на той безкінечний бездіяльний світ.
Михайло СКОРИК, 
журналіст, помічник-консультант 
народного депутата України 
М. Агафонова (1998-2000).
На знімку:
відомі друзі-аграрії, народні депутати ІІ скликання - Микола Агафонов з Дніпропетровщини та двічі Герой Соцпраці Володимир Плютинський з Рівненщини (1998 рік).