Поточний № 28 (1266)

21.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Постріли у кохання


11.08.2011

Ця історія з трагічною загибеллю закоханих згодом почала набирати навіть якихось містичних ознак. Місцеві селяни розповідають, що якось уночі комбайнер біля поля, де пролилась кров, бачив хлопця і молоду жінку, які йшли, тримаючись за руки, хоча насправді їх поховали
на місцевому кладовищі …

СІЛЬСЬКЕ весілля набирало обертів: гості їли-пили, виголошували тости, танцювали, співали й голосно кричали «Гірко!..» Так, напевне, розпорядилась доля, що за весільним столом Віктор, якого на свято запросили друзі, сидів навпроти сімейної пари. Чоловіка звали Андрій, а його дружину – Валентина. Заміжня жінка, котра по-особливому загадково посміхалась, відразу сподобалась хлопцеві, люди потім пригадували, що він не зводив з неї очей, поводився дуже галантно й приділяв сусідці навпроти всю свою увагу. Чоловік Валентини, перехиляючи чарку за чаркою, на залицяння молодого кавалера ніякої уваги не звертав. А от майже все весілля помітило, як у хлопця палають очі, і його явно небайдуже ставлення до чужої дружини.
Молодий залицяльник знав, що жінка одружена, але це його не зупиняло. Валентина шлюб з чоловіком зареєструвала одинадцять років тому, вже після народження першого сина. Згодом народилась друга дитина, в родині зовні панували любов і злагода, але то лише зовні… Після більш як десяти років спільного життя все частіше траплялись сварки через дрібниці та непорозуміння. Все це старанно приховували від сторонніх, не виносячи, як говориться, сміття з хати. Але ж шила в мішку не сховаєш, та ще й у селі, де всі про всіх все знають, а якщо й не знають, то придумають.
Зі своїм чоловіком Валентина мешкала у власному будинку через вулицю від батьків. Майже весь час жінка займалась дітьми та домашнім господарством, лише час від часу влаштовуючись на тимчасову роботу. Андрій працював на місцевого фермера, тож особливо під час весняно-польових робіт чи жнив дома бував рідко. Стомлений після роботи, мало уваги приділяв дружині й дітям. Нерідко приходив напідпитку, і тоді виникали сварки. Вони навіть розходились, але потім знову жили разом… А ще якось «доброзичливці» донесли Валентині, що бачили її чоловіка з іншою жінкою. Ось і почало руйнуватись їхнє раніше щасливе родинне життя. Мовчазна раніше Валентина почала ділитись наболілим з подругами.
У цей складний період її подружнього життя на життєвому горизонті і з‘явився Віктор, який до нестями закохався у заміжню й на чотири роки старшу за нього жінку. Зерно його кохання потрапило у підготовлений грунт. І через певний час після знайомства на весіллі вони почали таємно зустрічатись. Їхні побачення відбувались, як правило, у безлюдному місці за селом Крива Пустош, біля старої водонапірної башти, де згодом і сталась кривава трагедія.
Матір Валентини від сусідки дізналась, що її заміжня донька «крутить любов» з молодшим за неї парубком. Почала цікавитись, і дізналась, що це Віктор, який жив у матері, працював охоронником, і дуже любив полювання. З мисливською рушницею покійного батька він часто ходив на промисел і як вправний стрілець, ніколи не повертався без здобичі. Затятого мисливця ще відрізняли від однолітків особлива охайність, любов до порядку і майже повна байдужість до спиртного.
Якось у матері відбулась непроста розмова з донькою щодо її особистого життя. На запитання матері, як вона думає жити далі, Валентина відповіла, що точно не знає. Чоловік до неї і навіть дітей став абсолютно байдужим, а в той же час Віктор її до нестями кохає, добре ставиться до її хлопчиків. Одного разу, коли один із синів захворів, а рідний батько не звертав на це ніякої уваги, Віктор швидко привіз з райцентру необхідні ліки… Чоловік же останнім часом Валентину інакше як «горбатою» й не називав.
Таємні зустрічі закоханих тривали майже п‘ять місяців. Весь цей час вони зустрічались таємно, по безлюдних місцях, щоб менше хто бачив. Така ситуація гнітила закоханих, їм більше не хотілось ховатись від людей, і з кожним днем ставало все важче приховувати власні почуття й стосунки. Тож Валентина повідомила рідним, що вирішила розлучитись з чоловіком. Мати була проти розлучення, адже їй довелось своїх дітей виховувати з другим чоловіком, а вітчим, яким би він не був добрим, ніколи не замінить рідного батька. Все це вона говорила доньці, але даремно, та домовилась з чоловіком про розлучення, і одного дня вони поїхали до райцентру у РАГС.
Після офіційного розлучення Валентина залишилась жити з дітьми у власній оселі, а колишній чоловік, вибравшись в інше помешкання, пішов у «загул». Щоб на щось жити, Валентина змушена була піти на роботу, а весь вільний час проводила з коханим Віктором, який продовжував жити окремо. Про дітей піклувалась бабуся, бо Валентині і її молодому коханцю було не до них. Мати була впевнена, що Валентина поспішила з розлученням, і у неї з колишнім чоловіком все ще може зладитись. Такі свої думки вона не приховувала і від закоханого у її доньку Віктора, якого й звинувачувала у розлученні Валентини з чоловіком.
Одного літнього вечора, повернувшись з роботи, Валентина побачила, що за столом сидить мати й розмовляє з її колишнім чоловіком. На таку зустріч жінка аж ніяк не сподівалась. Під час розмови Андрій запропонував Валентині забути минулі прикрощі у їхніх стосунках і знову жити разом. «Щоб діти не росли без батька», - навів він наприкінці розмови вагомий аргумент. На величезне здивування матері, Валентина, не вагаючись, погодилась на пропозицію колишнього чоловіка знову жити разом. А вже наступного ранку Андрій перевіз свої речі до оселі Валентини. І все здавалось би піде добре, однак про рішення своєї коханої повернутись до чоловіка ще нічого не знав Віктор, реакцію якого, а Валентину він страшенно ревнував, ніхто не міг спрогнозувати.
Коли жінка не прийшла на чергове побачення до водонапірної башти, Віктор страшенно розхвилювався. Почав телефонувати по мобільному, відправив кілька «смсок», але Валентина не відповідала. Через деякий час молодий чоловік одержав листа від коханої, в якому вона повідомила, що знову живе з чоловіком, і наполягала на припиненні таємних побачень. Жінка не хотіла, щоб Віктор турбував її родину. Закоханий парубок не хотів із цим змиритись, тож продовжував наполягати на необхідності зустрітись і все обговорити. Сподіваючись, що після розмови Віктор нарешті залишить її у спокої, Валентина погодилась зустрітись, де зазвичай відбувались їх побачення. Рідним вона сказала, що треба у крамницю за продуктами, насправді ж поїхала на мопеді край села до водонапірної башти. Там на неї вже чекав схвильований Віктор. Про що вони говорили і що призвело до трагедії, точно дізнатись вже ніколи не вдасться. Достеменно відомо, що Віктор взяв з собою рушницю, яку заховав у кущах. І як у класичній п‘єсі, якщо є рушниця, то вона обов‘язково має вистрілити…
Вранці, коли Валентина не повернулась додому, її мати і чоловік забили на сполох. Рідний брат, знаючи, що Валентина за будь-яких обставин завжди ночувала вдома, відчув: сестру живою він більше не побачить. Коли ж дізнались, що Віктор, який поїхав з дому з рушницею, теж на ранок не повернувся, вирушили на пошуки.
Майже добу чоловік і брат зниклої Валентини прочісували місцевість навколо села. Ближче до вечора чоловіки у лісосмузі біля покинутої водонапірної башти побачили мопеди Валентини і Віктора. На галявині чоловіки знайшли два закривавлені тіла і рушницю з стріляними гільзами.
Слідчо-оперативна група Братського райвідділу міліції, оглянувши місце пригоди, з‘ясувала всі обставини трагедії. Скоріше за все, Віктор, який не зміг умовити Валентину продовжувати стосунки, вистрілив їй у голову з мисливської рушниці, а потім і сам вкоротив собі віку. На місці трагедії міліціонери знайшли і лист, який за кілька днів до цього Валентина надіслала Віктору. Першою на сільському кладовищі поховали Валентину, через день – Віктора.
Місцеві селяни неохоче згадують про цю трагічну історію. А тут ще й по селу пішов поголос, що місцевий комбайнер уночі біля поля бачив, як від водонапірної башти, де пролилась кров, йшли, тримаючись за руки, хлопець і молода жінка, дуже схожі на Валентину і Віктора, хоча насправді їх поховали на місцевому кладовищі…

Петро БРАТЧЕНКО. 
Миколаївська область
.