Поточний № 44 (1231)

18.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Ще раз про енергобезпеку


16.04.2014

У часи відвертої військової агресії Росії проти нашої держави це питання постає особливо гостро. Задовго до цього наші колишні зведені «брати», як кажуть, пустилися берега і брали з нас, як з рідного батька - продавали природний газ Україні за найвищою у світі ціною. Віднедавна ці невигідні поставки припинені до встановлення прийнятної ціни на газ та його транзит. Вочевидь, на швидке справедливе вирішення цих питань без розгляду їх міжнародними судовими органами годі сподіватися. Тому укладати газові угоди поки що доведеться виключно із західними сусідами, ближчими до нас і на світоглядному та ментальному рівнях.

А ЗАГАЛОМ Україні, як і іншим цивілізованим країнам, слід адекватно реагувати на сучасну політичну ситуацію і ніколи, навіть за півціни не купувати ні газу, ні нафти в Путіна, аби не напомповувати у такий спосіб військову потугу світового агресора номер один. І щоб не використовувати власні кошти практично на колонізацію своєї держави. Це найдієвіший спосіб якнайшвидшого утихомирення геть спалого з розуму молодшого зведеного «брата». Адже раніше ніхто й гадки не мав вести якісь торги з Гітлером під час Другої світової війни… 
Між тим наша держава цілком спроможна забезпечити себе власними енергоносіями. Про це «Сільським новинам» у Петриківці, районному центрі своєї малої батьківщини – села Гречане – розповів колишній вчитель фізики й математики, а нині доктор технічних наук і автор більш ніж ста винаходів та наукових робіт Микола Дзоз:
- Щонайперше Україні треба негайно позбутися енергетичної залежності. Це питання лихоманить суспільство і промисловість, і це в той час, коли за запасами кам’яного вугілля, газу, урану ми далеко не останні на планеті. Вже сьогодні ми отримуємо стільки електричного струму, що третину його не використовуємо і за безцінь продаємо за кордон. Навіщо, невже не краще було б задіяти його вдома? В енергетичному балансі України наразі приблизно 40 відсотків складає газ, біля двох третин якого ми донедавна купували у росіян, і тільки 27 відсотків вугілля, якого «свого навалом». Тим часом доля вугілля серед енергоносіїв, котрі споживає розвинена Німеччина, сягає 67 відсотків. У Сполучених Штатах обсяги енергії, яку американці одержують з кам’яного вугілля, дорівнює сімдесяти і більше відсотків, а в Китаї іще більше – аж 78 відсотків. А хто скаже, що і перші, і другі, і треті дурніші від нас? Швидше у наших головах щось не все гаразд…
Серед власних українських запасів енергетичної сировини 98 відсотків припадає на вугілля – це очевидність, від якої нікуди не подітися. Тому сьогодні без будь-яких обмовок можна сказати, що абсолютно недалекоглядно наприкінці минулого століття в Україні заходилися виводити з числа діючих шахти. Якщо за Союзу ми видобували 220 мільйонів тонн вугілля на рік, то зараз ця цифра сягає менше 80 мільйонів.
- Миколо Оникійовичу, які нові технології є щодо використання кам’яного вугілля?
- Ще в УРСР працювала компетентна комісія, яка розробляла програму з «розвитку та інтенсифікації виробничої діяльності шахт вугільної промисловості». На базі ДніпроНДІенергопром була створена група, яка незабаром і підготувала перший проект «вугільна шахта – теплоелектростанція». За ним вугілля, яке підіймається на-гора, нікуди б не довелося транспортувати. За допомогою конвеєрів воно мало одразу потрапляти на дільниці підготовки і прямісінько в котли станції.
Цей проект досі поза конкуренцією, і в масштабах усього світу до цих пір подібних йому немає. Але й на теренах рідної України його до цих пір не втілено. Бо нові власники шахт заходилися викачувати з них фантастичні прибутки, і більше нічого. А як зберегти галузь для сьогоденних і прийдешніх потреб українського люду, про це досі ніхто всерйоз не дбав. Ідея «шахта – електростанція» вирішує і проблему комплексного та повного використання горючих покладів, - того ж газу, метану, від якого поки що спалахують виробки і гинуть шахтарі. У Донбасі поміж вугільними пластами залягає не менше 12 трильйонів кубометрів метану, а це значить, що ми за його запасами четверті на планеті. Якщо видобуток твердого палива здійснюємо, то чому за вітром пускаємо – у прямому розумінні, вивітрюємо – не менш цінний енергоносій? У подібних випадках в переважній більшості вугільних басейнів розвинених країн світу з надр попередньо викачують газ, а вже потім розробляють вугільні пласти. Теж саме потрібно робити й нам, тут «велосипед» вже давно винайдений.
А ще існує метод спалювання вугілля у так званому циркулюючому киплячому шарі. І «не відходячи від каси» - від шахтних стволів і копрів. Нинішні котли – це елементарні, як дишло, пиловугільні топки, надто чутливі до зольності і якості палива. А в ЦКШ – циркулюючих киплячих шарах з кисневим дуттям – відходи сучасного вуглезбагачення й інші домішки згорятимуть дотла. Традиційні гори шлаків та породи, над якими вічно здіймається курява і які чадять від внутрішнього тління, насипати просто не буде з чого – уявляєте? Новітні агрегати проектувалися не лише поряд з шахтами, а й у підземних виробках. Щоб паливо не подавати нагору, а відразу спалювати під землею.
Метод спалення твердої мінеральної сировини в ЦКШ з кисневим дуттям сьогодні застосовується у США, Канаді, Франції, Англії. А у нас є лише пілотна технічна документація на відкриття як електрокомплексів групи шахт «Волиньвугілля» та «Павлоградвугілля», шахти «Красний Луч» у Луганщині та «Кіровська Західна» у Макіївці. Усі вони отримували гарантію працювати прибутково по сто і більше років. Та ці напрацювання науковців досі лежать мертвим капіталом. Чому? Бо «не доходять» чи то руки, чи голови.
- Доля атомної енергетики зі зрозумілих причин перебуває у нас у немов законсервованому стані. Чи є в неї перспективи, безпечні для українців?
- Хоча й важко у наляканій Чорнобилем Україні ратувати за атомну енергетику, все ж розвивати її потрібно в першу чергу. Зараз мирних ядерних реакторів найбільше у Сполучених Штатах – понад 110. Другою за насиченістю енергоблоками, заправленими атомним паливом, є Франція. Вона першою почала відмовлятися від теплових електростанцій, вважаючи їх не лише більш витратними, але й занадто шкідливими для довкілля. Атомні реактори більш безпечні і чистіші. А третя держава, котра теж давно орієнтується переважно на атомну енергетику – уявіть собі, Японія! Хіросіма та Нагасакі її не злякали. Далі йдуть Англія, Канада, Російська Федерація, Німеччина, Швеція та Південна Корея…
Діючі й розвідані в Україні родовища уранової руди належать до найбільших у світі. У найближчі сто років ми маємо шанси залишитися серед країн з потужною атомною енергетикою. Переважна більшість науковців вважає, що треба відновити всі уранові виробництва; побудувати власний завод з виробництва твелів; раз і назавжди покінчити з практикою продажу сировини, а потім потрапляння в залежність від Росії і купівлі в неї за величезні кошти тих самих твелів, виготовлених із українського урану. З історії відомо, що колись Богдан Хмельницький успішною битвою під Жовтими Водами розпочав переможну Визвольну війну 1648-1654 років. Нині саме з Жовтих Вод, де зосереджені поклади уранової руди, та відновлення роботи Придніпровського хімзаводу, що в Дніпродзержинську, потрібно розпочати переможну національну битву за визволення країни від енергетичної залежності.
- Спасибі за розмову, Миколо Оникійовичу! Будемо сподіватися, що після того, як військова агресія Росії проти України буде зупинена, у нас таки «дійдуть руки» і до вкрай важливої відтепер, через абсолютно непередбачувану поведінку «газового барона», енергетичної безпеки України.

Підготував Григорій УКРАЇНЕЦЬ.