Поточний № 44 (1231)

15.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Сльози пам'яті


08.05.2013

«Привіт із Берліна» від  мого батька, старшини Марка Григоровича Князєва. Фото з сімейного архіву.Сумний день

З дитинства пам’ятаю, як щороку 9 травня о 18 годині мама вмикала телевізор і не могла стримувати сльози, коли диктор оголошував хвилину мовчання. Сьогодні матусі далеко за сімдесят, уже виросли діти і онуки, але час не загоїв рану, а, здається, зробив її ще глибшою, бо такою нещасною, безпорадною вона почувається саме в День Перемоги.
Війна назавжди забрала в неї батька: Микола Григорович Сльота загинув в перший же рік війни у боях під Москвою, покоїться десь у братській могилі на Волоколамському шосе.
Минуло звідтоді 71 рік, але у пам’яті матусі живе той день, як почалася війна, як проводжала батька на фронт, як вів він її за руку, а потім посадив на бричку з речовими мішками. Незчулися, коли доїхали до краю села.
- Ой, а Ніна на бричці! – хтось звернув на дівча увагу.
- Біжи, доню, додому та прямісінько, ніде не звертай, - турботливо наказав Микола своїй донечці востаннє.
Так прямісінько, ніде не звертаючи, і йшла по своєму життєвому шляху Ніна Сльота, але тепер уже без батька.
Як сьогодні пам’ятає сон, який розповіла бабусі Луші. Наснилось, ніби батько прийшов, ввімкнув світло і вийшов.
- Немає вже мого Миколи, - вдарила об поли Лукерія і як у воду дивилась: невдовзі прийшла похоронка.
Зростила Лукерія Сльота чотирьох синів, всіх віддала на фронт – і жоден з війни не повернувся. Якими словами можна передати горе матері! Часто плакала і кляла цю війну баба Луша, але мусила змиритись, бо на руках залишились дві Миколині сирітки – Ніна і Галя. Не віддала їх до дитбудинку, сама виховувала. Жили на пенсію, яку отримувала за сина-льотчика Тимофія, учасника боїв під Халхін-Голом. Літак його збили в боях за Львів. У пам’яті маленької Ніни так залишився тільки спогад, як ще до війни приїздив до матері у військовій формі дядя Тіма, накривали великий стіл - і все село частувало військового льотчика. Залишилося у спомині і те, що дядя Тіма ще тоді сказав, що буде війна
Більше не судилося йому повернутися до отчого порогу. І ніби у передчутті цього, покидаючи рідне село, Тимофій заспівав:
«Жена мужа найдет себе другого, А мать сына – никогда…».
Заплакала тоді баба Луша, а маленька Ніна ці сумні рядки пісні запам’ятала назавжди.

Привіт із Берліна

По-іншому розпорядилась війна з долею Ніниного чоловіка, а мого батька – Марка Григоровича Князєва. Коли почалася війна, йому виповнилося 16. Студент Ерастівського сільськогосподарського технікуму, віні разом зі своїм другом вирішили податися на фронт, аби не відправили до Німеччини. (До речі, всі жінки родини Князєвих, що проживали тоді в Ровенках П’ятихатського району, щоб їх не відправили до Німеччини, поробили собі каучуком на ногах глибокі рані. Німці боялися розповсюдження хвороб, тому вибраковували з такими ранами. Так жінки хоч і скалічили собі ноги, але німцям в найми не віддалися). Дісталися юнаки військової частини, але там їх «закрили» до з’ясування обставин. Потім воєнні відійшли, а про хлопців забули. Мусили звідки вибиратись самотужки через вікно. Лінія фронту просувалась вглиб країни, і хлопці теж. Так вони дістались до Харкова, а звідти їх було доправлено до «учебки», в резерв головнокомандувача.
Добре підготовленим кулеметником уже потрапив на фронт 18-річний Марко Князєв. Брав участь у боях у складі 105 прикордонного Ризького Червонопрапорного полку на Волховському, Ленінградському, 3-му Прибалтійському і 1-му Білоруському фронтах. Двічі був контужений. Брав Берлін. Нагороджений медалями «За взяття Берліна» і «За відвагу». Любив згадувати лише один день – 2 травня 1945 – день взяття Берліна, коли всі стріляли в нічне небо до останнього патрона, і від того небо світилось, як зоря.
Після завершення війни ще 7 років мусив служити в Берліні. Звідти надсилав фото на Україну своїм з підписом «Привет из Берлина!».
Тридцять років, як тата немає уже, передчасно пішов, не діждавшись навіть своєї першої онучки Євгенії. Мама самотньо коротає свою старість, а молодий тато світлим поглядом своїх великих очей досі шле нам свій привіт із Берліна.
Світла пам’ять всім загиблим, всім, хто причетний до Великої Перемоги.