Дніпропетровський регіональний центр професійно-технічної освіти (у недавньому минулому відомий як навчально-виробничий центр № 2) – це компактна модель нашої держави: будь-яка установа чи заклад, де кожен добросовісно робить свою справу, а всі разом здійснюють посильний внесок у державотворення України.

Сюди варто було б потрапити в будень, коли життя підпорядковане доцільності виробничій і навчальній, - але я волею долі приїхала до Центру на свято – обласний фестиваль колективів художньої самодіяльності учнівської молоді навчальних закладів професійно-технічної освіти нашого краю.
Втім час ознайомитися з життям Центру та поспілкуватися з тими, для кого заклад став часткою життя.
Насамперед скажу про головне – тут вчать юнь за жодних обставин не губитися серед хвиль життєвого моря. А в принципі це значить - знайти своє місце в житті. Перша достатня умова – мати освіту. Добротна середня освіта краща, ніж «липова» вища.
Я з тих людей, які не вірять, поки не побачать. Побачила в кабінеті, де відбувається підготовка молодих дизайнерів, кілька батиків (живописних робіт, виконаних на шовку) і подумала, що ці твори учнівської молоді з ДРЦПТО не гірші за ті, які я колись бачила в майстерні театрально-художнього коледжу. Хіба це не показник роботи викладача Тетяни Дрімко!
Майстер виробничого навчання Центру Сергій Тишков просто вразив мене. Він з тих, кого називають «людина з великим смаком». Насамперед – зі смаком до життя. І згадалась колись почута історія про депутата Думи царських часів, який після революції опинився в Константинополі і відкрив свою ресторацію. Причому готував страви сам. Коли ж до закладу приходили співвітчизники й дорікали, що він – законодавець великої імперії – займається не гідною справою, ресторатор відповідав: «Не правда! Я стільки років займався бозна-чим, а тепер у мене є серйозна, до того ж – улюблена справа…». Ось така історія. Певно, Сергій Тишков міг бути гарним ресторатором у Константинополі чи в Києві, але цей молодик - напрочуд гарний чоловік-педагог. Він готує до блискучого майбутнього інших. Він пишається їхніми успіхами. Мріє про те, щоб його вихованці перевершили вчителя. Здається, що цю традицію у ХХ столітті стверджував геніальний Антон Макаренко.
Є слава держави, цілого народу. Є слава представника цього народу. І є добра слава людини, яка щаслива тим, що живе в своїй країні, є корисною для свого народу, любить свою землю, свою справу. Як співають в українській пісні: «Зі своєї слави не робить забави…» Сергій Тишков – щаслива людина. Він займається улюбленою справою на високому професійному рівні, викладає в «університеті професій», його поважають учні.
ДРЦПТО є в Дніпропетровську одним із найпотужніших центрів з підготовки учнівської молоді до здобуття вищої освіти. Керує ж цим «університетом» відома і шанована в нашому краї людина – Віктор Кривозуб. Він добре знає, що здобуття професії для молодої людини – справа надзвичайно важлива. Але жоден з нас не наважиться стверджувати, що щасливий лише тому, що обрав собі у житті улюблену справу. Життя складається не лише з матеріального й безпосередньої причетності до нього, не лише з відчуттів, а й з почуттів.
Найголовніші з них – любов до Батьківщини, гордість за свій народ, любов до родини, кохання, дружба… . А які яскраві неповторні відчуття й почуття дарують нам зустрічі з прекрасним – зі світом, де панують мистецтва.
Тож хочу стисло розповісти про фестиваль колективів художньої самодіяльності закладів ПТО Дніпропетровщини, який пройшов нещодавно на базі Центру.
Попри зміни в житті України, захід відбувся вже 59 рік поспіль – у вигляді гала-концерту, якому передували відбіркові тури, що проходять в навчальних закладах.
На сцені Центру цього року виступили Дніпропетровський регіональний центр професійно-технічної освіти, Вище професійне училище № 17, ПТУ № 6, Дніпропетровський центр професійної освіти, Солонянський професійно-аграрний ліцей, Міжрегіональне вище професійне училище поліграфії та інформаційних технологій.
Головна нагорода фестивалю – статуетка Богині Аіки (Аїди) – символ перемоги, молодості, краси і натхнення. Протягом десятьох останніх років гран-прі і перше місце в області завойовував саме цей Центр (в минулому ДНВЦ - 2).
Молодь завжди пам’ятатиме цей дотик до високого мистецтва. Свою любов до культури передасть своїм дітям – адже вогонь сердець передається в спадок. Глядачів зачарували українські й естрадні пісні у виконанні молоді, народні та бальні танці. Залу заповнювала чарівна класична музика – студенти закладів профтехосвіти виконували твори на саксофоні, флейті, гітарі… .
Свято закінчилося, але є свято, яке завжди знали – це вміння почуватися щасливими за будь-яких умов. Щастя бути корисним своєму народові, єдиній Україні.

Надія ТУБАЛЬЦЕВА, журналіст.