Поточний № 31 (1218)

20.08.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Великий баскетбол для Нових Санжар


07.12.2016

Тричі чемпіон України виховує майбутніх зірок баскетболу у селищі на Полтавщині

Професійний тренер з баскетболу Олександр Сєров два роки тому мусив покинути рідну команду. У його Горлівці гриміли вибухи. А дружині, що тільки-но перенесла складну операцію, був потрібен спокій та тривала реабілітація.

У Нових Санжарах бажаючих займатися баскетболом у іменитого спортсмена виявилося чимало. Варто було розмістити оголошення в місцевих ЗМІ, і вже за кілька днів зібралася перша група вихованців. Та приміщення Новосанжарської районної дитячо-юнацької спортивної школи не розраховане на проведення таких тренувань. Тому популярну гру діти опановують у спортзалі місцевого навчально-виховного комплексу.

«Олександр Миколайович для нас - це знахідка. Тому влада району без жодних вагань підтримала його ініціативу створити в Нових Санжарах секцію з баскетболу, - говорить директор районного Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ігор Романець. - Тим більше, це дало можливість вирішити одразу два питання. По-перше, працевлаштувати людину, що мусила покинути свій дім через війну. А по-друге, запропонувати дітям ще один варіант корисного та здорового дозвілля».

Для Олександра Сєрова Новосанжарщина по-своєму теж стала знахідкою. Втікаючи від війни, їхали з дружиною практично наосліп. Знали лише, що осядуть у Полтавській області, або ж в одному з міст Західної України. У Нових Санжарах подружжя має далеких родичів. Це й визначило напрямок руху. Уже тут професійним поглядом побачив - спортивна інфраструктура району цілком дозволяє організувати дитячу баскетбольну секцію.

«При нашій спортивній школі вже працюють досить сильні секції з пауер-ліфтингу, боксу, волейболу та деяких інших видів спорту. Діти їздять на обласні та всеукраїнські змагання, мають хороші результати, – розповідає директор районної дитячо-юнацької спортивної школи Юрій Стрюк. – Та ми не могли втратити таку досвідчену людину, висококласного тренера. Тому й створили додаткову секцію. До слова, на сьогодні він єдиний з наших педагогів має вищу категорію».

З дітьми працювати простіше: зумієш завоювати авторитет – матимеш вдячних учнів. І дорослі, згадує чоловік, не виявляли до його родини якоїсь ворожості. За два роки сім’я Сєрових вже трохи звикла до нових умов життя. Налагодили побут у своєму невеличкому орендованому будиночку:

«Раніше я навіть уявити не міг, щоб моя дружина, що була керуючою банку, вирощувала помідори та картоплю. А зараз вона займається городництвом. І уявляєте, їй це подобається!» – з усмішкою розповідає тренер.

Навіть у провінційному селищі, кардинально змінивши устрій життя, Олександр Сєров не втратив звичку мислити глобально. У найближчих планах - створити окрему групу для дівчат, що хотіли б займатися баскетболом. Поки що вони тренуються разом з хлопцями. Надалі ж мріє організувати в районі солідну спортивну команду. І не просто мріє, а ще й активно лобіює це питання в місцевій адміністрації. Тренер, що виховав учасницю Олімпійських ігор, а також кількох гравців Збірної України з баскетболу, переконаний - місцеві, нехай ще зовсім юні спортсмени, мають непоганий потенціал.

До роботи береться з ентузіазмом, адже це єдиний спосіб врятуватися від депресії. Він уже випробував цей метод у 1986-му. Тоді йому разом з іншими жителями Прип’яті, міста, що найбільше постраждало від вибуху на ЧАЕС, довелося покинути небезпечну зону.

«Залишати свій дім і їхати внікуди було страшно, – згадує Олександр Сєров. – Проте у 86-му вже за кілька місяців нас забезпечили житлом. Зараз, на жаль, такої перспективи ми не маємо».

Відсутність житла є однією з причин, через яку переселенці врешті-решт повертаються на окуповану територію. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Комплексної державної програми щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України», декларує: держава має забезпечити право переселенців на житло. Та реальність менш обнадійлива. На місцях практично немає резервного житлового фонду, про який йдеться у Постанові. Максимум, що можуть запропонувати людям (і то за найкращих обставин) – тимчасове розселення у гуртожики, приміщення літніх таборів чи спеціально створених модульних мітстечках.

Та якщо вже найближчим часом держава не віднайде можливість, а радше, шлях забезпечення вимушено переміщених осіб житлом та роботою, у Нових Санжарах може так і не з’явитися достойної баскетбольної команди, яка б дала Україні майбутніх чемпіонів…

Юлія ГУДЕНКО. Полтавська область.