Поточний № 28 (1266)

21.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Весільний кортеж - то таки на добро!


23.08.2012

Головною ареною фінальної частини ювілейних, вже двадцятих за ліком, сільських спортивних ігор Дніпропетровщини, як і три роки тому, став парк Глоби обласного центру. Саме у середині серпня зелений оазис мегаполісу за традицією є й пристанищем пасічників з усього Придніпров`я, які заполонили своїм скарбом – медом-медовухою й усілякими іншими «добряками» - геть чи не всю центральну площу. Та незважаючи на пік солодкої «феєрії», головними героями дня були усе ж не вони – трудяги-бджолярі, а інші «збирачі нектару» - аматори фізкультурно-оздоровчого руху, яких делегували на колосівське дійство чотирнадцять районів області.

ЗУСТРІТИ ВЕСІЛЛЯ – БУТИ ДОБРУ!
Що ще відразу ж впало в очі, перш ніж самодіяльні звитяжці впряглися в олімпійські колісниці, так це неймовірна кількість закоханих і весільних пар, які буквально заполонили зелену зону та найближчі підступи до неї. Зустріти весілля, здавна ведеться в народі, – бути добру! А тут одразу стільки того добра! Поцілунки, море квітів, палаючі від щастя очі, неймовірна атмосфера, яку не висловити словами… Ця фантастична аура, ясна річ, не могла не передатись й учасникам перегонів, першими з яких на одній з алей парку пішли у бій геракли – точніше, геракліди, потомки Геракла – віртуози перетягування линви. Розбита на чотири підрозділи, дюжина гренадерських дружин спершу за коловою системою з`ясовувала стосунки між собою, у своїх образних «кватирках», а потім переможці підгруп перебрались до стадії плей-оф, де й мали визначити, хто з півфінального квартету найдостойніший носити лавровий віночок олімпіоніка.

АПОСТОЛІВСЬКИЙ ДИВО-КВІНТЕТ
А подивитись на символічному «килимку», дійсно, було на що! І на кого! Що не дружина – то справжня легенда сільського спорту Придніпров’я! Богатирі Новомосковщини і Апостолівщини – численні лауреати обласних, всеукраїнських і міжнародних змагань. Магдалинівська рать, очолювана Віктором Мартиросяном, – теж не раз проходила крізь горнило республіканських випробувань. Чимало славних вікторій і на рахунку синельниківського формування, в когорті якого чи не першу «скрипку» грає голова Великомихайлівської сільської ради Анатолій Ярохович. Саме останні, двічі «перетягнувши» перещепинців (на жаль, одні з фаворитів малої колосівської олімпіади, як розповіли згодом хлопці, прибули на дійство без двох своїх основних «упряжних») у головному фіналі й склали конкуренцію апостолівській «машині», яка до вирішальних сутичок крокувала, не докладаючи зайвих зусиль. І цього разу, як не «шматували» синельниківці копитами-траками асфальт, «шнурок Гуллівера» виявився більш прихильним до апостолівського диво-квінтету.

ШПАГАТ ДЛЯ СЕРГІЯ ЗДРОБІЛКА – ЩО МАКОВИНУ ЗГРИЗТИ!
Разом вони – Олександр Прядко, капітан команди, Сергій Павлюк, Володимир Хан, Ігор Письменний та Сергій Здробілко – на канатному «фронті» працюють вже років з п`ятнадцять. Спільно зі своїм наставником Анатолієм Ключкою не одного грізного суперника за цей час до стану «гроггі» довели. І на внутрішній арені, і на міжнародній. «Чим беремо? – перепитують хлопці. –

Дружбою, насамперед, самовіддачею, взаєморозумінням і бійцівським характером». А ще, зазначимо від себе, деякими технічними «родзинками», від яких дехто й до цього часу не може оговтатись. В одних з їхніх опонентів навіть гикавка з`явилась, коли апостолівці синхронно «зависли» на канаті – нахилились, тобто – ледь не паралельно до долівки. А крім техніки, «добили» свого опонента ще й силою, міццю. «Чи є в арсеналі бронзових призерів чемпіонату світу 2008 року щось новеньке, неординарне?» – поцікавились у Прядка. – «Звісно, є!», – не вдаючись у подробиці, відповів капітан. І, справді, ранувато ще відкривати секрети. А от те, що стокілограмовому велету Сергію Здробілку шпагат зробити – мов ту маковину згризти, для більшості вже далеко не таїна! Демонстрував свій вишкіл, між іншим, апостолівець і під час недавніх фінальних «розбірок» сільських рад. Але тоді цей елемент вищого пілотажу дехто з авторів матеріалу приписав іншому герою. Що ж, виправляємось! А щоб підтвердити свій неабиякий потенціал, Сергій у черговий раз провів для загалу «майстер-клас».

ЖЕНЮ, СТАНЕШ ЧЕМПІОНОМ СВІТУ?
Пам’ятаєте рядок з вірша відомого українського поета: «Троянди й виноград – красиве і корисне»? Так от, якщо «шнурок» тягати певною мірою річ корисна, то більш ніж прекрасною справою було для нас, авторів допису, за веселими сімейними стартами спостерігати. Хоч склад учасників за останній час й істотно змінився (немає вже, зокрема, у змагальній когорті феноменального «екіпажу» апостолівців Дусматових, у звітних випробуваннях існує віковий ценз!), дехто з «динозаврів» таки вижив, продовжуючи шліфувати неабияку майстерність. І водночас збирати золоті карбівки. Як той же «тріумвірат» Потоцьких із Дніпропетровського району. Торік глава сімейства Богдан з дружиною Наталкою і сином Іллею перемогли серед хлопчиків до десяти років, нині ж, перебравшись у інший віковий «вимір» – до 12 років, теж не лишили своїм конкурентам жодних шансів. Нічого дивного тут насправді немає, бо сім‘я по-спражньому спортивна, зокрема, «половинка» Богдана – майстер спорту з легкої атлетики, більш відома за дівочим прізвищем Дереза, чемпіонка України зі стрибків у довжину. Неабиякі перспективи пов`язують батьки і з п`ятирічним Женею, який – на секундочку! – щоранку долає трикілометрову відстань. Напевно, в родині Потоцьких зростає чемпіон світу з марафону…

ДАНИЛКО ПЛАВАЄ, ТАНЦЮЄ, Б`Є МЯЧА, А ЩЕ…
...а томаківця Ярослава Дузенка – з плавання?.. Чи з волейболу? А, може, зі спортивних танців і з карате? Бо до усіх цих різновидів десятирічний Данилко має пряму причетність. Відвідує удома секцію волейболу, якою, між іншим, опікується його дідусь – керівник районного колосівського спорттовариства Алім Дузенко, із трьох з половиною років шліфує техніку карате у свого тата, достатньо відомого бійця на теренах неньки-України. У вільний від навчання час хлопчик удосконалює танцювальні «па» у бально-спортивній школі, а також… їздить до Марганця, а це небагато-немало тридцять кілометрів, до тамтешнього басейну. Чим не унікум! Як і у родини Потоцьких, у Ярослава з Оксаною теж є «приховані резерви» – восьмирічна Лілія, яка, впевнені, ось-ось з`явиться на головній толоці області.
Підбиваючи підсумки подібних фестивалів, голова обласної організації ВФСТ «Колос» Василь Петрушенко щоразу підкреслює, що родинні старти – окраса усього дійства. І цього разу вони теж стали справжньою родзинкою. Й, аби змагання стали дійсно родинними, близькими за духом, доклали зусиль усі без винятку сімейства, незважаючи, хто яку карбівку у підсумку отримав, – і Дузенки, і Потоцькі, і Мельники, і Пастернаки, і Гнатюки, й Уси… Справжньою ж втіхою для наймолодших учасників перегонів стала подорож дитячою залізницею, квитками на яку малят обдарував колосівський упередзоріючий. Проїхав залізницею, здається, й дехто з дорослих. Хто ж відмовиться від подорожі у дитинство?!

«МАМА МАЛЮВАЛА МІШКУ,
ТАТО – ЙОГО ВУХА,
А Я – КРАПКИ І РИСКИ...»
Демонстрували свої якості, між тим, дітлахи не тільки стрибаючи до піднебесся, кидаючи в ціль дротик і виконуючи всілякі інші піруети, а й у ролі майбутніх Мане і Пікассо. Звісно, конкурс сімейних малюнків на олімпійську тему був своєрідною домашньою заготовкою, проте… Краще ж з олівцем і фломастером, на думку суворого журі, здружилось сімейство Гнатюків із Солонянського району. І коли після підбиття підсумків поцікавились у десятирічного Максимка, хто який внесок зробив у загальний «вернісаж», той зметикував одразу ж: «Олімпійського Мішку малювала мама, тато його вуха, а я… крапки і риски…»
А ось майстри рукоборства свої крапки і риски малювали на іншому «ватмані». Більш жорсткому і фундаментальному. Тут такі крапки і тату «малювали», що ніякою гумкою опісля не відітреш.
«Радує, що рівень змагань постійно зростає, – поділився після стартів переможець у ваговій категорії до 70 кілограмів Сергій Куропата. – І «маври», як той же Артем Мотильов, не здають своїх позицій, і нові таланти з’являються. Мені особисто припали до душі томаківець Валерій Жос і новомосковець Микола Воловик. Хоч вони цього разу й лишились без нагород, але їхній час ще неодмінно настане!». Сам же Сергій власні поєдинки оцінює як підготовчі до чемпіонатів світу і Європи-2013 серед армспортсменів, де обіцяє неодмінно добратись до подіуму.

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОСЕЛЕДЕЦЬ ОЛЕКСАНДРА ОГОРОДНИКА
А ось апостолівець Артем Мотильов, якому вже неодноразово підкорювались найсолідніші вершини, честолюбних намірів не плекає. «Рукоборством займаюсь виключно задля власного задоволення, – розповів при зустрічі. – Все, що планував підкорити – підкорив, тепер же лише підтримую форму». Теплими словами юнак відгукнуся про свого суперника у ваговій категорії понад 90 кілограмів, земляка Петра Кичука, а також лауреата у попередній вазі (до 90 кг) дніпропетровця Артема Крокуна. Що ж до домінування у сільському рукоборстві в цілому, то тут, як читачі, певно, вже зрозуміли, «пальмою першості» впевнено володіють апостолівці, які й перемогли у командному заліку. Другими стали томаківці, а на третій щабель п`єдесталу пошани зійшла дружина Дніпропетровського району.
Повертаючись до представників силового «цеху», зауважимо, що в їхній когорті виявилось чимало імпозантних особистостей. Як от Олександр Огородник, зачіскою – запорізьким оселедцем – нагадуючи деяких наших боксерів-олімпійців. «Під Олександра Усика працюємо?» – відразу ж відреагували на появу на «канатному» полігоні вельми помітного гренадера. – «Чому ж під Усика! У мене особисто оселедець з`явився ще півроку тому, набагато раніше, ніж наші боксери дійшли до цієї ідеї».

ФАТАЛЬНА ПОЗНАЧКА У ВІСІМНАДЦЯТЬ БАЛІВ
Жіночі волейбольні баталії, на відміну від сімейних стартів і розбірок силачів, проходили не під небом, а у спорткомплексах технологічного коледжу і агроуніверситету. Тут теж вистачало і цікавинок усіляких, і драм, і голлівудських кіносценаріїв. Чого варте лише одне протистояння недавніх «прим» турніру з пляжного волейболу – васильківок із красунями Апостолівщини. Перша партія пройшла за переваги підопічних Романа Білого, яке й знайшло відображення у рахункові – 15:8. А от наступний сет тримав уболівальників у напруженні до останнього пострілу, завданого Аліною Карпенко. Ніхто не хотів поступатись, дівчата йшли очко в очко, доки водночас не добрались до образної фінішної «гавані». 15:15, 15:16, 16:16, 16:17 на користь апостолівок. Й ось саме тут на авансцену і вийшла Аліна, двома подачами зламавши опір суперниць. 19:17 і 2:0 в цілому, й васильківки у фіналі, де на них очікували інші «гранди» колосівського класичного волейболу – новомосковки.
Вирішальна зустріч теж виявилась не для слабких нервами. Й у першій, і в другій партіях у рахунку весь час вели дівчата з Васильківщини, але варто їм було добратись до позначки «18», як вони впадали в якийсь незрозумілий ступор, фактично задарма віддаючи «нажите» своїм суперницям. Новомосковки сповна скористались подібною щедрістю, двічі фіксуючи власну перевагу: 25:18 і 25:22. У зустрічі за третє місце апостолівки у теж не менш драматичному поєдинкові з рахунком 2:1 переграли царичанських прихильниць «крилатого м`яча».

КОЛОСІВСЬКИМ ТРАДИЦІЯМ ЖИТИ!
– Саме такі непередбачувані сценарії поєдинків, така інтрига, боротьба до останніх секунд і «підживлюють» нашу малу колосівську олімпіаду, – підкреслив під час урочистого віншування лауреатів дійства голова обласної організації ВФСТ «Колос» Василь Петрушенко. – Сьогодні ми зібрались уже вдвадцяте, а це багато про що говорить. І нехай представники не всіх районів приїхали на свято, у кожного своя причина, але наші змагання, наша справа живе і буде жити!
… Учасники спортивних баталій потихеньку роз`їжджались-розходились, а медова «арена» продовжувала гудіти, виспівувати, витьохкувати, жити повновладним «бджолиним» життям. Як продовжували прибувати до припаркової зони весільні кортежі, лунати веселий сміх, буяти розкішні квіти, розносячи урізнобіч неземні аромати. І згадалось вранішнє: «Весілля, то таки на добро!»

Анастасія КРИВОЩАПОВА, Володимир СОРОКА.