Більше ста днів триває війна в Україні, підступно розв’язана росією. Скільки життів вона забрала, а скільки вдалось все-таки врятувати завдяки нашим лікарям, які стали справді другим героїчним фронтом, де щодня відвойовують у смерті і повертають до життя важко поранених.

І сьогодні, напередодні Дня медичного працівника, розповідь про тих, хто давав клятву Гіппократа і не зрадив їй в цей суровий воєнний час. Це - унікальне відділення відновної хірургії і реабілітації кисті, яким завідує кандидат медичних наук, лікар лікар-ортопед Руслан Дараган.

Наразі у відділенні гаряче, як на фронті. Постійний потік поранених: як військових, так і цивільних, що потрапили під ворожі обстріли, примушує  іноді працювати хірургам цілодобово і без вихідних – 24/7. Тут надають допомогу потерпілим зі складними вогнепальними і вибуховими пораненнями рук.

– Буває, за добу доводиться робити 3-4, а іноді до 12 операцій, – розповідає про нинішні непрості трудові будні завідувач відділення Руслан Дараган і додає: – Ці операції специфічні, оскільки потребують особливого інструментарію, великого напруження зору, а ще майже ювелірної роботи хірурга. Тому операції тривають досить довго, тоді одних хірургів змінюють інші».

 Уже з перших днів війни Руслану Дарагану вдалося мобілізувати і налаштувати свій колектив так, що кожен відчуває дружню підтримку і взаємодопомогу і у стосунках між колегами, і у ставленні до своїх героїчних  пацієнтів, яким доводиться надавати ще й психологічну підтримку. 

Разом з досвідченими лікарями-ортопедами Артемом Терещенком, Іриною Кондрашовою до хірургічної практики з відновлення кистей рук долучилися доцент Віктор Хомяков, хірург В’ячеслав Поклонов, молода лікарка Анастасія Скляр. У цих надскладних умовах виконують свою не менш важливу місію сестринський персонал на чолі зі старшою медичною сестрою Тетяною Орловою. 

Не зрадила обраній професії в такий тяжкий для лікарів період і студентка 6 курсу Дніпровського медичного університету Єлизавета Майборода, майбутня лікарка, яка вже третій рік поспіль працює  нічною медсестрою у відділенні хірургії кисті. 

Цікаво, що Ліза зростала у династії лікарів, майже всі в її родині лікарі: мама Тетяна Майборода – гінеколог, тато Сергій Михайлович – кардіолог, а бабуся – Катерина Степанова досі працює у перинатальному центрі Кривого Рогу акушеркою. Тож свій професійний вибір Ліза зробила ще в дитинстві. А після школи відразу вступила до медичного університету, який свого часу закінчили  її батьки. «Звичайно, навчання в університеті змінилося, бо батьки вивчали анатомію на трупах, оброблених формаліном, – розповідає Ліза, – ми ж вивчаємо по атласах і 3D-моделях, бо формалін шкідливий для здоров’я. Однак більшість студентів все ж орієнтовані на отримання практичних знань і навичок, які набувають, безпосередньо працюючи у лікарнях.  У нас чудові викладачі і дуже дружна група 301 (А). І з колективом мені теж пощастило. Тут прекрасні і дуже дружні лікарі, щоб швидше прооперувати, можуть удвох йти на операцію. Неймовірні лікарі, які роблять неймовірні речі», – щиро ділиться своїми емоціями Ліза, яка переконана, що свою справу треба робити з душею. «І коли ти допомагаєш людині, робиш їй краще, це дає відчуття  щастя», – переконана дівчина.

«Працюємо єдиною командою, де панує дружелюбність і постійна підтримка, готовність підставити плече і приїхати по першому дзвінку», – говорить молода, але вже  досвідчена лікарка Ірина Кондрашова.

У розмові з лікарями відділення відчувалася не втома, а справді бойовий дух. Звідки вони його черпають, так важко працюючи? – подумалось мені.

А потім зрозуміла – від наших військових. «Коли заходиш у реанімаційний блок, бачиш такі складні і об’ємні травми, але хлопці кажуть: «Не бійтеся, все буде добре, ви – наш фронт тут, а ми ваш фронт там. Ми переможемо. Все буде Україна».  Ці люди надихають нас продовжувати робити нашу справу», – схвильовано розповідала Ірина Кондрашова.

Наразі Ірина Кондрашова бере участь в об’єднаному форумі хірургів і реабілітологів за кордоном. До речі, до форуму готували спільну доповідь і кандидат медичних наук Руслан Дараган, і Ірина Кондрашова, інші хірурги унікального відділення, від  часу створення якого цього року минає рівно 40 років.

У 1982-му за ініціативи доктора медичних наук, професора Юрія Колонтая був заснований Міжобласний центр хірургії кисті. Добре, що вдалося зберегти і примножити його досвід і напрацювання, які передаються від більш досвідчених молодим лікарям, інтернам, які продовжують повертати людям функціональність пошкоджених рук, а значить радість повернення до повноцінного життя. Але наразі, зважаючи на такі важкі поранення, відділення потребує більш сучасного  технологічного обладнання. Перш за все це медична мінідрель, потрібен і мобільний цифровий рентгенапарат ЕОП, за допомогою якого хірурги без рентгенолога, не проявляючи плівки, могли б бачити результати виконаних маніпуляцій. Такі апарати дають менше променеве навантаження і значно економлять час оперативного втручання. Потрібні й апарати зовнішньої фіксації кисті для більш швидкого зрощення пошкоджених кісток чи виконання кісткових пластик. 

Тож через газету хочемо звернутись до волонтерів, всіх небайдужих людей, які змогли б придбати ці технічні засоби, щоб дати можливість нашим неймовірним лікарям робити свою неймовірну справу.