ЩОБ СЕЛО ЖИЛО

У 2000-му році він прийшов до «Зорі», яка потерпала від економічних негараздів. За досить короткий час йому вдалося не тільки витягти господарство з боргів, а й вивести у передовики області за урожайністю, при цьому  стати інвестором всіх соціальних потреб села Гаврилівка. 

– Для того, щоб жило господарство, треба щоб жило село,  – вважає Анатолій Пучка.  

– Ми з Давидовичем підрахували, що за 17 років ТОВ «Зоря» інвестувало на соціальні потреби 25 млн. гривень, – розповідав нам виконавчий директор ТОВ «Зоря» Микола Михайлюк. – Зокрема на Гаврилівську лікарню витратили 1,2 млн. грн., на Гаврилівську школу – 800 тис., на ремонт сільських доріг близько 2 млн., і найбільше – 5 млн. було витрачено на будівництво дерев’яного храму. 

– Це була давня мрія Анатолія  Давидовича, – пригадує Микола Михайлюк,  – він же cам наш, покровський, із села Романки, тож розповідав, що ще у 30-х роках у Гаврилівці був чудовий храм, зведений на кошти громади, але у сталінські часи храм стерли з лиця землі великі атеїсти. Ніби виправдовуючи доцільність руйнації, розповідали, що цегла з церкви пішла на будівництво школи. Так чи інакше, але Україна, здобувши свою незалежність, стала повертатися до своїх традицій, до Бога. У багатьох містах і селах зводили церкви і собори. 

 Тож Олег Анатолійович Пучка ініціював, Анатолій  Давидович підтримав, і завдяки двом товариствам – «Зоря» і «Україна» у Гаврилівці було споруджено унікальний храм на місці колись зруйнованого. Тут можна побачити єдиний в Україні іконостас, виготовлений  майстрами із мармуру і бурштину. Так  було виправлено помилку минулого, а гаврилівцям повернено право мати місце, де можна звернутися до Господа Бога, помолитися і отримати духовне благословення чи духовні настанови. 

– Нам треба такого президента, як Давидович, – зовсім випадково почули ми ставлення до свого керівника у полі від механізатора Володимира Зайцева. – Роботу дає, заробити дає, а коли звернувся до нього, бо треба були гроші на облаштування опалення будинку, не відмовив, допоміг.

А скільком людям ще допоміг за ці 17 років Анатолій Давидович.  Не може ця людина бути осторонь чужих проблем. І коли на Сході України у 2014 розпочалася війна, «Зоря» постійно допомагала нашим хлопцям і продуктами харчування, віддала в АТО два нових КамАЗи, всюдихід  «Соболь» І  не тільки «Зоря», але і Анатолій Давидович допомагав із власних коштів.

– Раз, було, привезли продукти, а хлопці скаржаться: «Не вистачає питної води,   норма – 200 г в день на людину, – розповідав заступник директора Геннадій Зінченко. – Того ж дня звернувся до Анатолія Давидовича. Він вислухав, відкрив портфель, дістав 4 тисячі: «Он мікроавтобус, їдь до Покровки», – сказав, як відрізав. Я тоді скупив у Покровці всю бутильовану питну воду,  і завантажений мікроавтобус ми повезли  в АТО». 

Сьогодні, на жаль, «Зоря» згортає соціальні програми через  відміну відшкодування ПДВ та постійно зростаючі податки, якими держава обкладає сільгосппідприємства. Зокрема, впродовж останніх трьох років суттєво зріс податок на землю. 

Цього року «Зоря» сплатила за землю 2 млн. гривень, минулого – 1,5 млн., а позаминулого – 1 млн. Всі ці витрати лягають великим тягарем на господарство, стримуючи його подальший розвиток і модернізацію технічних засобів.

 

ПАРОВА ТЕХНОЛОГІЯ 

Якщо простежити всі ці півтора десятиліття, можна побачити, як впевнено рухалося кероване Анатолієм Давидовичем ТОВ «Зоря» до підвищення показників урожайності. І на сьогодні цей показник сягнув більше 60 ц/га. Яким чином? – спитаєте ви.  У відповідь від Давидовича ви почуєте – все це  завдяки застосуванню парів.

 Анатолій Давидович першим на Покровщині на прикладі ТОВ «Зоря» довів, що саме  трьохпільна система обробітку ґрунту  - єдино правильний шлях збереження родючості ґрунтів і підвищення  урожайності всіх без винятку культур. 

– Нашу зону постійно обходять дощі, і лише парова технологія дозволяє накопичувати  вологу у ґрунті, оздоровлює його, що в подальшому сприяє і хорошій урожайності. Останніми роками менше 55 ц/га не збирали, – ділився секретами успіху виконавчий директор «Зорі», досвідчений агроном Микола Михайлюк.

І Анатолій Пучка, і Микола Михайлюк не приховують свого успішного досвіду використання парових площ, щиро діляться ним з усіма, хто приїздить до «Зорі» за порадою.  В результаті більшість господарств Покровщини перейшли на трьохполку. Це ТОВ «Дружба» і ТОВ «Дібрівське», «Україна», «Славутич» і «Відродження» – всі вони за прикладом Давидовича використовують чорні пари. На базі «Зорі» щорічно відбуваються семінари за участі фахівців поля із Межівського, Софіївського і навіть Василівського району Запорізької області.

– Процес  спілкування спеціалістів, обмін досвідом завжди корисний, можна порівняти і зіставити, – вважає Микола Михалюк. – Так, за прикладом ТОВ «Відродження» цьогорік у ТОВ «Зоря» вирішили вперше висіяти нову культуру – ріпак. Для порівняння висіяли його по двох попередниках. Так-от по пару ріпак вродив  у «Зорі»  по 40 ц/га, після озимих  дав майже  вдвічі менше – по 22-24 ц/га. Знов-таки наочно, на власному досвіді ще раз переконалися  в очевидних і незаперечних речах – парова технологія має право не лише на існування, а найширше використання. 

А ріпак, очевидно, може утворити альтернативну чотирьохполку, тому що, на переконання досвідченого агронома Миколи Михайлюка,  земля вимагає чергування рослин із стрижневою і мичкуватою кореневою системою. Ріпак вибирає багато поживних речовин,  але його коренева система заглиблюється на достатньо велику глибину, утворюючи пори, які в осінньо-зимовий період наповнюються вологою, яка не стікає у ярки і балки, а накопичується у ґрунті.

Я слухала надзвичайно фахову розповідь спеціаліста і усвідомлювала, що за тими високими показниками урожайності стоїть копітка праця, а ще величезний досвід роботи біля землі. Прийшов працювати Микола Михайлюк до колгоспу «Зоря комунізму» молодим спеціалістом після закінчення Дніпропетровського сільгоспінституту у 1992-му. Відтоді уже чверть століття поля «Зорі» під його пильним  агрономівським оком родять щедрі врожаї. 

З успішним господарством охоче співпрацюють відомі насінницькі фірми «Сингента», «Лімагрейн», «Нертус», які надають насіння для вирощування  соняшника на демонстраційних ділянках. 

– Раніше у колгоспі «Зоря комунізму», згадує Микола Михайлюк, – була дванадцятиполка. І лише з приходом Анатолія Пучки тут перейшли на трьохполку. Це чергування чорний пар-озима пшениця-соняшник. Після соняшнику знову пар, причім бадилля не прибирається, а застосовується для затримання снігу на полях зимової пори. Після соняшнику земля рік відпочиває, у процесі нітрифікації  рослинні рештки розпадаються і утворюється азот. Тож під наступні посіви потреба в добривах значно зменшується.

 

УВАГА - НАСІННЮ

І в той час, як багато господарів цього спекотного літа скаржилися, що пшениця вигоріла, у сусідньому ТОВ «Дібрівське», де теж працює команда Анатолія Пучки, по парах отримали 60,2 ц/га, – розповідав нам директор ТОВ «Дібрівське» Віталій Василенко, сам приємно здивований такому урожаю. Вирощують тут вітчизняні сорти пшениць київської селекції: Смуглянка, Подолянка, Сотниця та  одеські сорти – Місія Одеська і Ліра Одеська.  

– Нижче першої репродукції не сіємо, – ділився досвідом  Микола Михайлюк, – купуємо елітне насіння на базовому господарстві «Славутич», висіваємо 100 га, і уже отриманим у себе насінням засіваємо свої поля.

До речі, для обробки насіння у «Зорі»  є окремий насіннєвий тік, обладнаний  зерноочисним комплексом, зерносушаркою, коморами для зберігання. А минулого року тут спорудили новий критий тік, щоб уберегти отримане насіння від опадів. Не один рік завідує током Олександр Срібяник. На його совісті – якісна переробка всього насіння, яке поступає сюди з поля. А це насіння пшениці, ячменю, люцерни, еспарцету. Оскільки обладнання та току служить не один рік, велика відповідальність лежить на працівниках току – на  слюсарі-наладчику Едуардові Слободяну і на електрику Віктору Водолазькому, які ремонтують, підварюють і лагодять роботу основних агрегатів. 

Окремо у господарстві існує товарний тік, яким завідує Віктор Круголь. У його підпорядкування 18 працівників, у тому числі його вірна помічниця – кладовщик Ірина Загорулько, яка відповідає за основні скарби «Зорі» – зерно.

 

ТВОРЦІ УРОЖАЮ

– Тут безголових не поставлю, – так запам’яталися слова головного агронома і виконавчого директора Миколи  Михайлюка механізаторам «Зорі», що повідали і нам.  Техніка вся імпортна,  тож потребує умілого керування. Старші 10 років комбайни замінюють. Тут надають перевагу «Кейсам» і «Нью Холландам».  А із пропашних ходять полями МТЗ, які змінювати  доводиться  кожні 2-3 роки. 

– Команда  механізаторів у нас фахова, – так відрекомендував Микола Іванович  землеробів «Зорі», бо беззмінно працюють тут не один десяток років. Велика відповідальність покладається  і на досвідчених бригадирів тракторних бригад - Олександра Горбаня і Олександра Мелегу. Відразу після школи прийшов і  уже 25 років працює водієм Ігор Марущенко. 30 років жнивує на полях «Зорі» комбайнер Віктор Моргуль, котрий пішов стопами свого батька Павла Федотовича, який все життя проробив на комбайні і залишив по собі синів, які теж стали механізаторами.

Сергій Юденко, Роман Ступка, Віктор Лубенець, Микола Левицький, Микола Плохий, Володимир Зайцев, Микола Антибура, Валерій Сажнєв, Віктор Комаристий, Володимир Синильник, Петро Круголь, Григорій Яремійчук –  це вони – невтомні творці покровських урожаїв, це їхніми руками сьогодні твориться не тільки благополуччя господарства, а й нашої України. А «Зоря» їм завжди віддячує добрими заробітками і преміями, бо труд хліборобський депутат обласної ради Анатолій Пучка цінує, бо сам агроном і землероб, а ще  великий людинолюб, який щиро вітає всіх зорянців і дібрівців із професійним святом – Днем працівників сільського господарства, бажає, щоб достаток, злагода і мир панували у кожній селянській родині, а земля  покровська рік у рік щедро родила зерно і синів – продовжувачів хліборобського роду.