Восьмого травня у родині колишнього головного зоотехніка з бджільництва Дніпровського району Івана Руденка – подвійна дата:  55-літній ювілей подружнього життя та 77 років від дня народження його дружини Валентини Іванівни.

На урочистості зійшлися близькі – син Іван разом зі своєю дружиною, свати, друзі. Літературознавець та поет Костянтин Дуб, як завжди, піднесено дарував подружжю Руденків свої ліричні твори. Інші ж гості бажали Івану Порфировичу та Валентині Іванівні доброго здоров’я та більше онуків. 

 – Все було, як у кіно, – пригадує Валентина Іванівна. – Нібито вчора запросила свого Ванюшу до танцю, так і час промайнув. Все у турботах, у роботі. Все, що маємо, заробили своєю працею. Та найбільше наше багатство – діти. 

Старший син - всесвітньо відомий канатоходець Володимир, і менший – Іван,  який став фермером і надійною опорою для своїх батьків. До речі, Іван мав здібності не гірші, ніж у брата, але його дорогою не пішов. Оскільки, як сказав він, «ходіння по канату зараз нікому не потрібне…». 

Для всіх гостей Іван Порфирович та Валентина Іванівна приготували сюрприз, продемонструвавши на великому екрані фільм про своє життя, змонтований із фотоілюстрацій із сімейного архіву у супроводі пісні Вахтанга Кікабідзе «Мои года, мое богатство». Також рідні та друзі сім’ї Руденків насолоджувалися кадрами фільму про перші кроки у цирковому мистецтві молодшого сина Івана та передачами американських та німецьких телеканалів про неймовірні трюки всесвітньо відомого канатоходця, їхнього старшого сина Володі, який нині разом зі своєю сім’єю мешкає у Німеччині. До речі, під час  свята Володя зателефонував Валентині Іванівні і сказав їй найтепліші синівські слова.

А ще того урочистого дня, як і 55 років тому, Валентина Іванівна запросила Івана Порфировича до танцю. Як важливо, що через скільки часу їхні теплі почуття не розгубилися у вирі життєвих проблем, а навпаки, зміцнилися.

І, як годиться, були на весіллі і пісні. Душевні, ліричні, які повертали подружжя Руденків у їхню молодість.