Приготувати ту чи іншу страву - то тонка, делікатна і досить відповідальна справа. Наче відомий рецепт є і всі необхідні компоненти, та кінцевий продукт досить різниться. У руках майстра - то делікатес, а в руках любителя і особливо початківця - щось не те, чогось не вистачає, не той неповторний смак.

ДО ВИСОТ кухарської майстерності Олександр Перекіпський йшов десятиліттями. Після закінчення Херсонської республіканської інструкторсько-ревізорної школи працював у Криничках у забійному цеху, ресторані «Криниця», закладах громадського харчування. Серйозне випробування на професійну придатність пройшов у Спітаку, Чорнобилі, де доводилося готувати страви на велику кількість людей, у, що називається, польових умовах. Не трапилося жодного випадку харчового отруєння, а за смачні обіди - лише подяки від рятувальників, ліквідаторів, будівельників, кого він обслуговував зі своїми колегами, і десятки грамот.
- Чомусь вважають, - зазначає Олександр, - що кухар - професія здебільшого жіноча. Вони і акуратніші, і терпіння у них вистачає, вміння, неабиякого відчуття смакових якостей. Отже, мені, як і іншим чоловікам, що присвятили себе цьому ділу, доводилося на практиці переконувати, що і ми не ликом шиті. Добре пам‘ятаю, як правління райспоживспілки послало мене у відрядження в Орловщину в піонертабір. Зустрічаюся з директором, а той лише руки від здивування розвів: «Та в мене до 30 кухарок, і як ти на їх фоні виглядатимеш?». «Але я і не наполягаю», - кажу у відповідь. Залишив він все-таки мене. Замість місяця - два трудився. За вміння, старання був відзначений грамотою.
Кухарські задатки, ось ці незвичайні здібності приготувати, як у народі мовиться, «кашу із сокири» та ще, щоб і їстівна була, у Олександра Перекіпського від матері Олени Павлівни (на жаль, уже покійної). Вона була знаним одарівським садоводом, неперевершеним працелюбом і господинею. Повний порядок завжди підтримувала і на роботі, і вдома. А вже як приготує щось, особливо український борщ, від миски не відірвати! Справжня смакота! Балувала домочадців різноманітними салатами, м‘ясними, молочними, хлібобулочними виробами, звісно, домашнього приготування.
Разом із чоловіком Прохором Платоновичем, який 30 років працював сталеваром у Кривому Розі, але в душі так і залишився хліборобом і після виходу на пенсію повернувся на батьківщину, дружина старалася, аби будинок був, як кажуть, повна чаша. Тож і живність тримали, заклали чудовий сад, вирощували городину. Не стало стареньких, а діло їх живе і житиме. У дітях, онуках, правнуках.
Оскільки громадське харчування після так званої перебудови виявилося непотрібним (бачте, всі ми стали так, в один момент, заможними, що подавай нам ресторан, який тепер один у райцентрі, і де далеко не кожен може пообідати за помірну ціну), то й чимало спеціалістів цієї потрібної усім нам пересічним сфери залишилися напризволяще. Серед них і Олександр Прохорович. Проте не розгубився, не впав у відчай. З його вмінням, працьовитістю справа завжди знайдеться. Отож, вирішив зайнятися підприємницькою діяльністю, Окрім вирощування овочів і фруктів та їх реалізації, спробував свої сили у бджільництві. Та і приклад було з кого брати, у кого вчитись. Дядько Віктор Павлович Максименко був щодо цього справжнім професіоналом. На ньому трималася вся пасіка тодішнього колгоспу ім. Калініна, яка видавала десятки тонн меду. Інший дядько – Володимир Григорович з Кривого Рогу теж неперевершений майстер, який довів кількість бджолосімей до 300. Мед його виставлявся на ВДНГ у Москві.
Багато чому навчився у своїх мудрих свояків Олександр. Починав з 5 сімей, нині довів до 30.
Доглядати за півгектарною земельною ділянкою, садом, чималим бджолиним господарством - справа досить копітка, вимагає багато сил і часу. Плюс реалізація продукції. Адже за рахунок цього і живе сім‘я. Господар з його енергією, кмітливістю і трудовим запалом старається усьому дати лад. Допомагають йому дружина Галина Анатоліївна і донька Вірочка, яка навчається у Криничанській середні школі № 1 у сьомому класі.
- Кожний рік у сільському господарстві по-своєму складний, - розповідає Олександр Прохорович. - Щоби взяти щедроти від землі, природи, треба працювати і працювати без упину. Тоді і прийде винагорода. 2010-ий для мене не гірший від інших. Взяток меду десь біля 2 тонн. Непогані урожаї овочів і фруктів, які заклав на зберігання на зиму. Отже, Новий рік і Різдво зустрічаємо з хорошим настоєм. Звісно, буде багатий святковий стіл, переважно зі стравами домашнього приготування. Серед них обов‘язково мамин салат з капусти. До чого він смачний і усім до вподоби! Багато надходить замовлень. Начебто і рецепт простий, а приготувати його як слід не всім вдається. Бо треба це робити з душею і любов‘ю. Можете приготувати його і ви.
Майстер-кухар охоче поділився секретами:
- Всього 5 кг капусти, 500 г солодкого перцю, стільки ж моркви, цибулі, чотири ложки солі, по 400 г олії, оцту і цукру. Через дві години салат можна вживати. Він добре і довго зберігається. Смачного вам!
А Олександру Прохоровичу і його сім‘ї - усіх гараздів. Аби і в новому році йому таланило у його добрих справах.

Юрій СКРИПКЕВИЧ.смт Кринички,
Дніпропетровська область.