У січні цього року журнал-газета «Публіка» у третьому номері

у статті «Почався суд століття над італійською» повідомила читачам, як в Італії долають корупцію. Перед судом постануть 355 осіб найбагатшої та загадкової в Італії мафії під назвою «Ндрангета». Серед обвинувачених  – політики та поліцейські, які одержували від мафії гроші. Далі автор цієї статті Том Кінгтон розповідає, що на 1242 сторінках судових документів розповідається про владу босів мафіозних кланів, про рекет та вимагання рядових виконувачів, які рішуче та суворо встановлювали свій жорсткий  контроль над кожною овочевою лавкою, кожною будівельною фірмою або фермерським господарством, одночасно займаючись наркоторгівлею по всьому світ, отримуючи багато мільйонів євро. Цю боротьбу з корупцією та мафією очолив прокурор Нікола Граттері, який пояснив журналістам: «Цей процес допоможе нам зрозуміти еволюції мафії, яка замість стрілянини надає перевагу зміцненню зав’язків з державними чиновниками». 

Хіба це не про нашу мафію йде мова? З тією тільки різницею, що італійська мафія намагається тільки зміцнювати зв’язки з державними чиновниками, а наша мафія давно вже при владі. А щоб постійно утверджувати свій імідж та авторитет серед населення, мери міст, наприклад, виділяють на розкрутку свого авторитета по шість мільйонів гривень із міських бюджетів. А на обурені протести платників податків не звертають ніякої уваги. Мовляв, сідайте на моє місце та покеруйте, спробуйте.... Особливо стійка мафія в Україні у середовищі місцевого самоврядування. Вони тепер крутять місцевим бюджетом, як циган сонцем. 

Пройшло півроку, як президент Володимир Зеленський на форумі «Україна 30. Земля» заявив, що за роки дії в Україні мораторію на продаж сільськогосподарської землі політики та бізнесмени вкрали у держави землю площею  не менш, як два півострова Крим. Тоді він заявив, що докладе усіх зусиль, аби повернути державі вкрадену землю. Правда, він не сказав, що будуть робити з тим, хто її вкрав, але це і так зрозуміло. Бо не можна ж забрати у крадія украдене, а його залишити на свободі. Це є неприпустиме порушення принципу невідворотності покарання. Сидіти повинен і той, хто просив землю, і той, хто її давав. Бо цю землю такими великими шматками за «красиві очі» не дають, тому сидіти треба хоча б за дачу хабаря. Та проходить час, а нікого за крадіжку землі до відповідальності не притягнуто. Вже і міністра внутрішніх справ звільнено з посади (будемо думати за те, що «посадок» не було), вже призначено на цю посаду нового міністра – Дениса Монастирського, юриста за фахом, а до крадіїв землі так справа і доходить.  

Так скільки разів президент повинен вказувати своїм міністрам на злодіїв, які ходять непокараними по країні? Складається враження таке, як у байці «А мудрий їсть собі та їсть; а кіт ковбаску наминає, неначе й не до нього річ»...