Односельці мої дивляться на мене як на пришелепувату. Кажуть, тобі що свого Петра не вистачає, що Романові проходу не даю! А моє серце, моя душа лежить до нього: веселого і роботящого! Мій он Петро з роботи ледь-ледь п’яненький приплентається, інколи й, не поївши, на ліжко впаде і засне. А я ж така, що любові хочу, уваги. Мені ж тільки 33!
А наша взаємна симпатія розгорілась, як полум’я серед степу, рік тому, на весіллі у Грицаєнків. Посиділи тоді гарно за столом, випили як годиться, мій Петро слабенький – після другого столу поплентався додому спати. Ще й попросив, аби я його відвела. А чому б не помогти рідній людині, тим паче, що наша хата – поруч. Повернулася до столу, а поруч сидить Роман, веселий такий, анекдоти точить. Навколо нього дядьки зібралися, слухають. Ще б довго він би розповідав ті байки, коли б його дружина Оля не «закипіла», як чайник. Та як крикне на нього. Чому, мовляв, про неї забув і вона тут нікому не потрібна. Забрала двох дітей і пішла додому. На те Роман не дуже й образився. Промайнула ще якась година, а потім почались танці. Запросив мене Романчик до танцю, як взяв мене за талію, як завертів, а потім чимдуж до себе пригорнув, подивився на мене, а я на нього - і більше слів не треба було говорити. Я відчула у ньому таку силу, якої ще ніколи не відала. Додому повернулась тоді аж під ранок…
Навіщо це все розповідаю? Не знаю. Можливо, аби стало мені легше. Життя моє після того, як полюбила Романа стало нестерпним – чоловік ще більше пиячить, діток нам Бог не дав. Що мені, молодій і красивій, роботи? Куди себе діти, як Романа забрати і своє щастя збудувати? Я весь час про нього думаю, бачимось з ним нечасто, а так хотілось, аби бути з ним усе своє життя. Люди кажуть, що на чужому горі свого щастя не збудуєш, а життя спливає щогодини, щохвилини.
Можливо, хтось з читачів дасть мені пораду. Буду чекати. Адреса в редакції. Якщо є така можливість, надрукуйте слова пісні «А я люблю жонатого». Вона ніби з мого життя списана.

Валентина КОБЕЦЬ. Полтавська область.

А я люблю женатого
Слова Н. Дорізо,
музика К. Молчанова.
Огней так много золотых
На улицах Саратова,
Парней так
много холостых,
А я люблю женатого.
Эх, рано он завел семью
Печальная история.
Я от себя любовь таю,
А от него тем более.
Я от него бежать хочу,
Лишь только
он покажется, -
А вдруг все то, о чем молчу,
Само собою скажется.
Его я видеть не должна,
Боюсь ему понравиться.
С любовью справлюсь
я одна,
А вместе нам
не справиться.