ТОВ «Агрофірма ім. Горького» розкинулась на родючих чорноземах Новомосковського району Дніпропетровщини. Здавна ці землі славилися рекордними урожаями , бо з діда-прадіда творили тут свою одвічну працю хлібороби, які з ранньої весни до пізньої осені низько припадали до землі-матінки, рясно поливаючи її потом. Змінилися часи і люди, але з покоління в покоління передається тут любов і повага до найдорожчого для українців – до своєї землі.

Власне насінництво

Вирощувати насіння вітчизняної селекції розпочали у господарстві з 1998-го, і ось уже 18-ий рік агрофірма ім. Горького є одним із базових господарств Селекційно–генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення, а також Інституту фізіології рослин і генетики НАН України. Господарство займається розмноженням і реалізацією насіння озимих пшениць і ячменів української селекції.

Роками у супроводі науковців, використовуючи власний хліборобський досвід, вирощують тут найбільш продуктивні, пристосовані до кліматичних умов центральної України сорти зернових культур. На цих землях пройшли своє випробовування багато сортів одеських і київських пшениць. Однак до виробництва приступали лише після того, як на власному досвіді переконались у перевазі і рентабельності того чи іншого сорту. На сьогодні в агрофірмі у фаворитах – київські сорти Подолянка, Богдана, Фаворитка, одеські – Ліра і Заграва, а також донецька Шестопалівка – оригінатор ПССДП «Бор». Все це високоінтенсивні сорти із середньою урожайністю 66-73 ц/га та генетичним потенціалом до 102-107 ц/га. Серед найважливіших ознак цих сильних пшениць – стійкість до вилягання і посухи, шкідників і хвороб, чудові борошномельні властивості.

До речі, сорт Шестопалівка є ультраскоростиглим сортом-дворучкою, який можна висівати у січневі-лютневі вікна. Сорт морозостійкий, стійкий до вилягання і осипання, він слабко вражається шкідниками і основними хворобами. Зерно Шестопалівки містить 14,2 -14,3% білка і 29,4-30,5% клейковини, а потенційна урожайність сорту за сприятливих умов і дотриманні технологій може сягати 150 ц/га!

– Наше господарство реалізує еліту і насіння першої репродукції, – розповідав нам директор агрофірми Микола Бочкар. – Останні роки у зв’язку зі зміною клімату зріс попит на насіння краснодарської селекції. Тож почали вирощувати у себе Краснодарську-99 і зовсім новий сорт Таня — напівкарликовий сорт озимої пшениці Краснодарського НДІСГ ім. Павла Лук’яненка. Висота рослин 80-85 см, сорт стійкий до полягання, середньоранній, потенційна врожайність — 122,1 ц/га.

Вирощують в «Агрофірмі ім. Горького» і перевірені високоврожайні сорти ячменю одеської селекції Воєвода, Геліос, Сталкер.

Господарство має ліцензію на виробництво елітного насіння. Ми побували на потужному зерноочисному комплексі, де після збирання відбувається очистка і калібрування насіння. На току нова зерносушарка, зерноочисний комплекс обладнаний «Пектусами» і «Алмазом», є агрегати для пакування, приміщення для зберігання насіння. Еліту тут пакують у 50-кілограмові мішки, першу репродукцію у тонні біг-беги.

– На замовлення покупців можемо здійснити протравлення насіння, – зауважив про ще одну послугу директор. – Насіння пропонуємо тільки якісне, не можна людей підводити, – висловлює свою людську позицію Микола Васильович – агроном за освітою, досвідчена і мудра людина, за плечима якої півстоліття трудових буднів, які розпочав відразу по закінченні школи за кермом трактора, потім пройшов курси водія і автослюсаря, закінчив Новомосковський радгосп-технікум, завідував колгоспним гаражем, у 1992-му став головою колгоспу, а в 2010-му був обраний головою Миколаївської сільради. Сьогодні його авторитет і досвід допомагає тримати агроформування, яке займається ще й вирощуванням картоплі, буряка, молочним тваринництвом.

Картопля – другий хліб

Загалом ТОВ «Агрофірма ім. Горького» господарство багатогалузеве. І що б тут не вирощували, до всього ставляться професійно. Так було раніше, так продовжується і тепер. І не тому, що тут женуться за прибутками. Ні, головне – це не скорочувати робочі місця, щоб люди могли працювати, жити у селі, а не поневірятися по усіх світах у пошуках заробітку.

– Зараз в Україні села вимирають, – з болем констатує сумну реальність Микола Бочкар, – а ми даємо роботу людям із чотирьох сіл: Миколаївки, Королевого, Нового, Дніпрельстану, а це 285 працівників. Виплачуємо їм гідну зарплату. Так, за минулий рік сплатили більше 10 млн. заробітної плати і 4 млн. 180 тисяч – нарахувань на зарплату.

ТОВ «Агрофірма ім. Горького» – це чи не єдине на Придніпров’ї господарство з вирощування продуктивних голландських сортів картоплі Пікассо, Алладін і Роко. Це картопля досить стійка до хвороб і дає добрі врожаї. І нехай дехто стверджує, що дніпровські землі не придатні для вирощування картоплі, в агрофірмі щороку отримують стабільно високі урожаї сортової картоплі, яка раніше йшла до Криму, Донецької і Луганської областей. На сьогодні ці ринки закриті, тому час подумати про власну переробку, оскільки крохмального заводу на Дніпропетровщині немає.

Цукровий буряк – це теж традиційна і досить прибуткова культура для новомосковських чорноземів. Раніше солодкі корені розкішно красувались на 300-400 гектарах, возили їх на Губиниський цукровий завод. Тепер у Губинисі заводу немає, доводиться долати шлях у 200 км до Глобиного Полтавської області.

– Хоча путь далека, а все ж є бажання і далі співпрацювати з Глобинським цукрозаводом, бо там чесність у визначенні цукристості і дисциплінованість у розрахунках, – розповідав Микола Васильович. – А ще тішить урожайність цієї культури. Торік зібрали по 500 ц/га солодкої продукції. Тож і цього року засіяли 106 га цукрового буряка, щоб було чим з пайщиками розраховуватись, і Україна не стала споживачем тільки тростинового цукру.

Молочарство

У той час, коли навіть домашні господарства відмовляються від утримання корів, ТОВ «Агрофірма ім. Горького» зберегла поголів’я молочних голштинів, завезених колись сюди із самої Голландії. Для молочних красунь минулого 2015 року тут реконструйовано і введено у дію новітній корпус для безприв’язного утримання з кормовим столом, де корм провітрюється і тому краще споживається коровами. Так відмовились від традиційних годівниць, де зазвичай корми закисали.

У корів з’явився вільний і постійний доступ до води. До речі, взимку вода ця підігрівається до 10–15 градусів. Це теж суттєво впливає на її споживання тваринами, а відтак і на кількість молока. Вентиляція, освітлення – все працює на збільшення продуктивності корів-молочниць.

– Мріємо все поголів’я перевести на безприв’язне утримання, – розповідає про плани головний технолог з тваринництва Микола Надрага. – Ми вже співставили продуктивність корів, що знаходяться на прив’язі, з утриманням в модернізованому корпусі. У середньому на 6 літрів зросла продуктивність на корову, тому що в старих корпусах доярки отримують в середньому по 17 л від корови, а у новому – 23.

Обслуговують корів молоді хлопці-дояри, яким по 20–27 років. Уведений в експлуатацію доїльний зал на 24 голови тепер під контролем трьох операторів: Данила Пшеничного, Олександра Хрестюка і Дмитра Гончарука. А загалом 800 голів безприв’язного стада може обслуговувати 20-22 працівники. Тоді як сьогодні 450 голів доглядають 44 робітники.

– Така оптимізація робочої сили вкрай необхідна саме сьогодні, коли молочне скотарство стало збитковим. Раніше ціна молока була півдолара – 4 грн., сьогодні – 6 грн. – чверть долара. Тож про розвиток і подальшу модернізацію поки що залишається тільки мріяти, – зауважує головний технолог Микола Надрага – висококласний фахівець, залюблений у свою справу, активний учасник різних науково-практичних семінарів з молочарства, один з яких нещодавно відбувся у Білорусі.

– Сусідня Білорусь сьогодні демонструє взірці розвитку молочних ферм, які активно зводяться чи не у кожному селі. Тут же і цехи з переробки. Держава при цьому активно підтримує тваринництво, повертаючи 42% інвестицій, вкладених у розвиток галузі,– розповідає спеціаліст про досвід сусідів.

– Приміром, ми на міксер для кормів витратили півтора мільйона гривень, у Білорусі держава відшкодувала б приблизно 600 тисяч, – підтримує розмову Микола Бочкар. – В Україні ж наразі згорнуто всі проекти з державної підтримки і відродження тваринництва.

– А нове обладнання, новітні технології – це прогрес і, звичайно ж, економія коштів. Завдяки тому ж міксеру для змішування кормів, – ділиться здобутками головний технолог агрофірми,– тепер відходів стало значно менше. Раніше 50% кормів йшло у перегній. Корови виїдали дерть, шрот, все інше – силос, сінаж залишали. А це все гроші, витрати.

В агрофірмі ім. Горького дбають не лише про кількість, а й про якість молока. Господарство активно співпрацює з канадсько-українським проектом «Розвиток молочного бізнесу в Україні», який в області реалізує Дніпропетровська сільськогосподарська консультаційна служба. Фахівці СКС надають консультації щодо новітніх технологій підвищення якості молока. З цією метою щомісяця від кожної корови дійного гурту забирається проба молока на аналіз для визначення вмісту соматичних клітин, кислотності, мочевини. За результатами аналізу складається раціон тієї чи іншої корови, адже у господарстві є свій кормоцех. Аналіз здійснюється у новітній сучасній лабораторії, яка нещодавно відкрилась у Дніпропетровську у рамках канадсько-українського проекту.

– Я би хотів, щоби взагалі корови доїлись без дояра, його функції виконував би робот, і розвести породу корів джерсі, – ділиться омріяним головний технолог Микола Надрага.

І нехай здійсняться ці сміливі мрії наших фахівців. А досвід успішного господарювання багатогалузевого ТОВ «Агрофірма ім. Горького» шириться просторами України.

Лана СЛОБІДСЬКА. Дніпропетровська область.