«Вважаю, що ми давно можемо про це говорити. І на ключових фестивалях країни і на чомусь менш локальному з’являються стенди книжок про російсько-українську війну або якісь намети, де ті, хто продовжують воювати, можуть продавати свої книжки, спілкуватись з читачами, розказувати їм про це. В нас є ціла плеяда якісних класних письменників комбатантів: Андрій Кириченко, Василь Мулік, Валерій Пузік. Коли ми проводимо великі вечори воєнної поезії, бачимо, що поруч з письменниками, які і до війни писали вірші, а тепер пішли у військо, поруч можуть стояти військовослужбовці, котрі до війни не були поетами, і це будуть тексти абсолютно однакового якісного рівня», – відповіла вона. 

Серед інших Анастасія виділила 10 найкращих, на її думку, книжок від комбатантів: Василь Мулік «Congo Донбас. Гвинтокрилі флешбеки» – Андрій Кириченко «Мисливці за градами» – Saigon «Грязь» – Артем Чех «Точка нуль» – Віталій Запека «Герої, херої і не дуже» – Валерій Пузік «Моноліт» – Влад Сорд «Безодня» – Мартин Брест «Піхота» – Василь Паламарчук «Військовий непотріб» – Влад Якушев «Карателі». 

«У нас щоденникових багато текстів з’явилось дуже хорошого рівня, – продовжила літературознавиця. – Станіслав Асєєв пише свої щоденникові записи, які вже перекладаються багатьма мовами світу якраз для того, щоб європейський читач теж мав змогу отак хоча би крізь шпарину зазирнути в наш досвід і, можливо, на якийсь відсоток краще зрозуміти, що відчувають наші автори і наші люди, які в цьому живуть щоденно». 

Для неї повномасштабне вторгнення не було якимось потрясінням, оскільки вже була в контакті з військовими, їздила на схід, редагувала і читала достатню кількість книжок про війну, написану людьми, які це переживали. 

«Для мене в спілкуванні з військовими завжди дуже важливо проявляти найбільше емпатії і вони це відчувають. Маєш завжди думати, що і як ти говориш, але при цьому я завжди з ними спілкуюсь з погляду на те, що вже вам співпереживаю», – розповіла гостя. 

Вона не вважає, що воєнна література розділилась на до повномасштабного вторгнення і після нього. Все одно в текстах про війну від військових в центрі лишилась людина, і ця людина описує свої переживання в пограничних станах. Чи не прийшов час включати воєнні тексти в шкільну програму? Це складне питання. 

«Є ряд вчителів, які запрошують військовослужбовців приходити до дітей зі своїми віршами, зі своїми книжками на творчі зустрічі, але так, щоб воєнна література зайшла в програму і посіла своє місце, я вважаю, уже давно мало це статися. Міністерство говорить, що військові пишуть з нецензурною лексикою, і  не можна дітям в школу включити такі  тексти. По-перше, не всі військові так роблять. По-друге, навіть у тих військових, які до цього вдаються, можна вибрати кілька текстів, які не так сильно будуть впливати на дітей», – пояснила Анастасія. 

У розмові вона спробувала розвіяти цей міф про те, що воєнна література – це література про кров, біль, страждання. 

«Ні, це зазвичай література про переживання, про гумор. Це історія про оцю силу і незламність, але силу і незламність не в пафосному вияві, а в вияві якихось подвигів тут і зараз. Це якісь моменти побуту, які стають героїзмом в моменті і вони мають бути зафіксовані, тому що навіть про великі трагедії ми уже починаємо забувати», – зазначила редакторка. У своїй діяльності Анастасія Коротка намагається в різний спосіб популяризувати українську воєнну літературу. Один з них – подкаст «Воєнлют», де вона є співавторкою. 

«В нас вже є два випуски. Їх можна прослухати на застосунку Litсom, але ми зараз хочемо трошки змінити формат, тому що це все-таки були подкасти про конкретну книжку, яку ми обговорювали і рекомендували. Звичайно, ми на цьому не хочемо зациклюватись, і зрозуміли, що є велика потреба на 11-й рік війни класифікувати всю воєнну літературу. Тому задумали зробити  десь 20 випусків», – поділилась планами літературознавиця.

Пресцентр УКМЦ.