17.06.2017
Обіймаючи високі державні посади, Анатолій Білик ніколи не забував про своє селянське коріння. І куди б доля його не спрямовувала, він завжди повертався у Миколаївку. Ні у 1992-му, коли його призначили представником Президента у Новомосковському районі, ні на посаді заступника голови облради, ні коли став депутатом Верховної Ради ІІІ скликання. Працював у ДАК «Хліб України», очолював Укрголовдержкарантин.
Йому було лише 29 років, коли селяни обрали його головою колгоспу ім. Жданова, що в селі Багатому Новомосковського району на Дніпропетровщині. Вдалося йому там пропрацювати чотири з половиною роки, налагодити роботу господарства, вирішити ряд соціально значимих проблем села. Невдовзі Анатолія Григоровича призначають начальником Верхньодніпровського райуправління сільського господарства. Але ж молодого керівника вабила робота в конкретному господарстві. У грудні 1986 року його обирають головою колгоспу ім. Калініна у Миколаївці Новомосковського району.
А коли у 2002-му селяни попросили його повернутися із Києва додому, аби знову очолити вже розпайоване господарство, яке зросло на землях колишнього колгоспу ім. Калініна – СТОВ «Злагода», Анатолій Григорович повернувся у рідну Миколаївку.
«Мені пощастило, що доля мене привела саме у це відоме на всю Україну село» – щиро зізнається Анатолій Григорович.
Він, у свій час, за шість років відбудував у Миколаївці школу, провів газ до села, спорудив Меморіал загиблих у роки Другої світової війни, а біля контори СТОВ «Злагода» за його ж ініціативи висадили сосновий гай. І тепер ті кримські сосни вже підросли і стали улюбленим місцем відпочинку миколаївців.
У 2014 році, коли на Донбасі було найгарячіше, Анатолій Білик ніби невидимою ниткою зв’язав кілька поколінь українців, відкривши тоді напередодні двох найважливіших свят – Дня прапора і Дня незалежності – алею пам’яті 17 миколаївських Героїв Соціалістичної Праці. Пам’ять всіх Героїв тепер увічнена СТОВ «Злагода» на мармурових плитах в центрі села, щоб миколаївці знали і пам’ятали про трудовий подвиг своїх односельців.
Два роки тому тому на засіданні виконкому Дніпропетровської обласної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей її головою було обрано Анатолія Білика.
«Це рішення особисто мною приймалося важко, – пригадує Анатолій Григорович. – Та коли почав детально вникати у кожну деталь роботи профспілки, зрозумів, що можу принести ще більше користі для людей праці. У першу чергу довелося контролювати укладання колективних договорів між адміністраціями та трудовими колективами і профспілками та їх виконання в розрізі соціального захисту. А далі ми запропонували організаціям, які входили до інших профспілок інші, більш вигідні для людей умови, коли більша частина коштів залишається не в обласній профспілці, а в первинних організаціях. Як наслідок, у порівнянні з 2016-м роком кількість членів нашої профспілки зросла на 1500 членів за рахунок працівників АПК, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, освіти, культури».
Напевно ж, найкраще підтвердження цих слів випливає із конкретної статистики. Згідно з нею, лише на оздоровлення дітей працівників підприємств, які входять до складу обласної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей у минулому році було виділено 712 298 грн. Набиралися сил та енергії 87 школярів у ДОТ «Вогник» (селище Кирилівка Запорізької області), 116 членів профспілки відпочили минулого літа на базі відпочинку «Діана» (селище Кирилівка Запорізької області).
Ще 966 058 грн. було виділено на придбання новорічних подарунків для дітей, 985 545 грн. – на проведення культмасової роботи, зокрема, турніру з міні-футболу, спартакіади, семінару профактиву, навчання директорів з охорони праці, заходів, присвяченим професійним святам – Дню працівників харчової промисловості, Дню працівників сільського господарства, відзначення Дня врожаю.
У планах Анатолія Білика багато нових задумів. Передусім, це консолідація зусиль і скоординованих дій органів влади, роботодавців і профспілкових організацій підприємств, на основі соціального партнерства і діалогу забезпечення зростання економіки підприємств харчової і переробної промисловості, соціальний захист найманих працівників, розв’язання невідкладних проблем у соціально-трудовій сфері.
Для цього у Анатолія Григоровича є бажання і життєвий досвід впровадження соціальних ініціатив, спрямованих на підтримку людей праці. Адже, як любить наголошувати Анатолій Григорович, люди – наше головне багатство.
Олександр ПЕТРЕНКО.
Культура починається зі «Злагоди»
Коли ви прямуватимете до новомосковської Миколаївки, обов’язково звернете увагу на культуру землеробства: обкошені краї, рівненькі, доглянуті, без жодної бур’янини поля. Традиції, засновані у свій час Анатолієм Біликом, продовжує нині на посаді директора СТОВ «Злагода» Анатолій Дерев’янко. Анатолій Іванович родом із Миколаївки, у свій час був бригадиром тракторної бригади, бригадиром комплексної бригади, головним агрономом.
– Анатолій Григорович передав мені багатий досвід господарювання та роботи з людьми, – говорить А. Дерев’янко. – І сьогодні час від часу звертаюся до нього за порадою. Адже ми маємо високо тримати марку «Злагоди».
Як пояснив Анатолій Іванович, традиції культури землеробства складалися тут багатьма поколіннями миколаївців. Ще колгосп ім. Калініна був на особливому рахунку. Можливо тому, що саме тут були керівники від Бога: Василь Федотович Білик, Олексій Романович Щербина, Павло Іванович Лазаренко, Анатолій Григорович Білик. Свою трудову біографію на посаді головного інженера у Миколаївці, в агрофірмі ім. Горького, розпочинав і народний депутат України Вадим Нестеренко.
«Назвіть мені хоча б ще одне село в Україні, де б народилося 17 Героїв Соціалістичної праці. І добре, що їхні імена тепер увічнені на мармурових плитах біля контори «Злагоди». У великі свята до цього священного місця сходяться вдячні миколаївські нащадки Героїв, аби вшанувати їх і подякувати за можливість жити і працювати».
Директор СТОВ «Злагода» вважає, що до культури землеробства треба прагнути усім сільгоспвиробникам. І наводить такий приклад. Ще на початку 2000-х років у «Злагоді» було 5200 гектарів орних земель. Поступово близько 1200 гектарів відійшло фермерам. За його спостереженнями, на тих землях, можливо, набереться лише 150 гектарів посіяної озимини та ячменю. Все інше – соняшник і кукурудза.
«Я не проти, щоб землю надавали фермерам, – продовжує Анатолій Дерев’янко. – Але душа болить, коли люди, які стають фермерами, не мають ні знань, ні відповідної аграрної освіти, а потім не знають, що з тією землею робити. У Європі для ведення фермерського господарства обов’язковою умовою є спеціальна освіта.
Головне завдання державної ваги – забезпечення хлібом, збереження родючих чорноземів. З чим ми успішно справляємося. У товаристві «Злагода» зернова група складає близько 70 відсотків. Половина площ відведена під ранні зернові (1500 га пшениці, 240 га гороху, 336 га ячменю). 998 га відведено під кукурудзу, 710 га – під соняшник».
Анатолій Іванович вважає, що і нинішнє покоління працівників СТОВ «Злагода» – люди незвичайні. Близько 100 чоловік, які трудяться у господарстві, – місцеві жителі. Після всіх реформувань у «Злагоді» залишилися найкращі фахівці.
Механізатори наприкінці травня завершували підготовку комбайнів до збирання ранніх зернових. Причому виконували цю роботу якісно, адже від того, наскільки техніка буде справною у період жнив, буде залежати їхня зарплата.
Директор з гордістю називає тих, на кому тримається аграрне виробництво. Це механізатори Олексій Чмир, Борис Болоховець, батько і син Віктор і Михайло Чемчики, Василь Олійник, брати Анатолій і Сергій Кривошеї. Досвідчений механізатор Василь Кухар нещодавно отримав 500-сильний трактор «Джон Дір», вартістю 7 млн. гривень. На весняних польових роботах Василь Володимирович провів всю культивацію і працював практично без вихідних, його робота у квітні оцінена у 18 тис. гривень. Значний обсяг робіт на внесенні гербіцидів виконує Станіслав Гончаров.
З вдячністю керівник говорить і про ветеранів – енергійного бригадира комплексної бригади Олексія Сокура, завгара Віктора Комісарова, агронома із захисту рослин Марину Гаєву, агронома-насіннєвода Тимофія Колесникова, завідувача току Тамару Головко.
А далі Анатолій Іванович повідав таку бувальщину:
«Батько моєї мами був куркулем. У 1933 році у діда Михайла більшовики забрали з двору молотарку, косарку, коней. Після цього дід нічого не казав, лише пролежав два тижні у хаті, повернувшись до стіни, і помер. Батько мого тата, навпаки, ходив у шкірянці по селу і все забирав. Хочеться, щоб ті часи ніколи не повторилися, і ніхто не забирав в українців права бути господарями на своїй, Богом даній землі».
У своєму зверненні до сільгоспвиробників, які відвідають виставку «Агро-2017», Анатолій Дерев’янко побажав, аби кожному посміхалася фортуна, вчасних дощів та добрих урожаїв. А ще найголовніше - якомога швидшого завершення воєнних дій на Сході, щоб більше не гинули кращі сини України.
Павло ЗАРІЧНИЙ.
Залишить свій відгук