Зберігши цілісність базового господарства, досвідчені кадри й кращі традиції, Володимир Карпенко, фактично, реанімував приречене на загибель господарство, давши йому друге дихання.
- Бути в авангарді – значить бути попереду, - впевнений теперішній його керівник, - а тому на данину моді, не став змінювати стару назву… Так і йде по життю «Авангард», народжений ще в дев’яностих, успішно долаючи економічні перепони.

У МИНУЛЕ – З ПОГЛЯДУ СЬОГОДНІШНЬОГО
Здавалося, ніщо не обіцяло молодому Володимиру Карпенку безтурботного життя. Щойно відслуживши в лавах тоді ще Радянської армії, опинився, як сам зізнається, в самому пеклі, провівши чотири довгих роки під землею, в шахті, і скуштувавши всіх «принад» шахтарського хліба.
Важкий він був! Але молодому хлопцеві треба були гроші, тягти з матері-доярки та батька–механізатора він не міг собі дозволити, та й які були ті копійки, зароблені стражденною працею в колгоспі.
- Паралельно вчився, - згадує Карпенко, - то, здавалося, що бачу себе в гірничому ділі, то більш переважувала будівельна справа. Остання таки зіграла вирішальну роль, бо молодого Володимира Карпенка запросили на роботу інженера–будівельника у тодішній колгосп «Комуніст». Ще через трохи часу здібного й енергійного хлопця обрали парторгом.
- Пройшов, мов через горнило, - зізнається Володимир Іванович, - сім з половиною тисяч гектарів землі, тваринництво чи не найбільше в районі, а будували стільки, що голову ніколи було підняти. Зате яка школа життя! Які «університети»!
Активна громадська робота секретарем партійної організації була певною сходинкою, яка підняла Карпенка на керівні висоти.

Ніби вчора стояв він у сільському клубі перед людьми, ніби екзамен складав, найважливіший і найвідповідальніший у своєму житті.
- Старався з усіма порозумітися по-людськи, - згадує Володимир Іванович. Найперше – розпаювали майно колишнього колгоспу. Переписали все, до останнього гвинтика! А далі, як належить згідно закону, уклав з людьми договори оренди. Розрахувався навіть швидше – за шість років, а не за вісім, як обіцяв.
І – кадри. Вони залишились практично всі ті, хто працював до мене. Я не став звільняти людей, і починати перші кроки на директорській посаді з негативу.
До слова, важливий штрих. Володимир Карпенко належить до тієї рідкісної когорти керівників, які вважають, що кадри вирішують все.
- З ким нашому «Авангарду» йти вперед, - хто, як не люди, роблять результати?- запитує риторично.
Може, тому, Карпенко двома руками підтримує бажання молодих людей вчитися, підвищувати кваліфікацію і не шкодує грошей на це. Приміром, авангардівська бухгалтерія сформована свого часу Володимиром Івановичем особисто, де більшість фінансових «асів» завдячують своїми дипломами саме йому. А обліковувати й рахувати в господарстві, повірте, є що!
Товариство «Агрофірма «Авангард» має доволі широку спеціалізацію. Тут не лише вирощують традиційні пшеницю, соняшник і кукурудзу, а й гречку для власної пасіки, тримають баштан, власні інкубатори, й у сезон торгують інкубаційним яйцем. А ще – розводять перепелів, цесарок, гусей, мають свиноферму й власний магазин, через який збувають авангардівську продукцію.

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ДОСВІД ДІДІВ – ПРАДІДІВ
Володимир Карпенко у свої роботі не відкидає ні того, ні іншого. Мабуть, тому на запитання, як розцінює нинішній рік, багатозначно посміхається.
- Звісно, могло б бути й краще, але настають такі часи, що п’ятдесят відсотків успіху залежить вже не від насіння, техніки, хисту керівника, а від матінки–природи,- впевнений Володимир Карпенко.

Приміром, цього року більше тисячі гектарів «віддав» під зернові, а урожай зібрав лише зі ста дев’яносто чотирьох. П’яту частину переорав, і фактично в землю закопав півтора мільйона гривень збитків.
- Сіяли практично в суху землю, - констатує Карпенко, - і одержали по 15 центнерів з гектара, а треба не менше тридцяти, щоб вийти з «плюсом». - Добре, хоч ячмінь не підвів,- жартує Карпенко, - недарма ж я його люблю. Посіяв рано, дав добрив. І головне – якраз йшли дощі. А я добре пам’ятаю народну прикмету, ще з діда-прадіда підмічену: «Кинув ячмінь в грязь, будеш князь.» Викошуємо по двадцять вісім і більше центнерів. По нинішньому році це непогано.
«Не класти всі яйця в один кошик» - це теж наука із народу, що стала для Карпенка знаковою.
Приміром, соняшник сіяв у три прийоми. Той, що перший, потрапив у суху землю – таке й вродило.
- Найкращий останній! Стоїть зелений, міцний, бо взяв достатньо вологи, - констатує Володимир Іванович, - під сонцем дійде до кондиції, і будемо з грошима.
Взагалі, серед найбільш прибуткових культур минулого року Карпенко називає кукурудзу, соняшник і гречку.
Останню вважає хорошим попередником практично під всі культури. Гречка збагачує землю і робить неповторним на смак мед з авангардівської пасіки.
Із вдячністю згадує Володимир Карпенко й «лихі» дев’яності, коли економити доводилося практично на всьому. Вихід знайшовся несподівано. В агрофірмі перестали використовувати плуги, через те, що й від звичної оранки відмовилися.
- Краще за гроші, витрачені на пальне, на зарплату трактористу, купити ті ж добрива, - логічно зауважує Карпенко.
Звичайно, це не «чистий» «No-till», а щось середнє, і така технологія обробітку себе виправдовує. Принаймні, в «Авангарді» вона вже працює більше п’яти років, зберігаючи в ґрунті живі мікроорганізми й утримуючи вологу.
Але Карпенку таки довелося придбати американський глибокорозпушувач, який розрихлює землю на глибину 35 сантиметрів.
Такої операції кожні три-чотири роки потребує соняшник, для якого так звана «легка оранка» виявилася занадто легкою. Таких нюансів життя підкидає керівнику господарства щодня чимало.
Допомагає власний досвід, безцінна наука досвідчених хліборобів, і, звісно, самоосвіта. Попри зайнятість, Володимир Карпенко багато читає спеціалізованих журналів, цікавиться новинками агротехніки з інтернет – мережі.

ЕКСПЕРИМЕНТАТОР З ХИСТОМ ЕКОНОМІСТА

Колись у товаристві «Авангард» було дванадцять з половиною тисяч голів овець, і Володимир Карпенко здавав великі партії вовни на спеціалізовану фабрику в Харкові. Ті розраховувались не «живими» грошима, а готовою продукцією: вовняними жилетами, фуфайками.
- Було, приїдуть в район на якусь нараду, всі в однаковому вдягнуті, значить, олександропільські, - згадує Карпенко. Та фабрика «наказала довго жити», і вовну стало здавати нікому. І це в той час, коли й дотепер, її завозять в Україну з Австралії, правлячи за светри й ковдри втридорога. Тоді ж вівці потрапили в розряд економічно збиткових й пішли під ніж.
Мало–помалу здихалися і дійних корів, бо молоко (який нюанс) ніхто не купував! Методом експерименту почали шукати найбільш оптимальні для виживання варіанти. Почали з гусей. Зараз в «Авангарді» утримують три тисячі голів гусей породи Італійська Біла, а сім власних інкубаторів дозволяють пропонувати інкубаційне яйце на продаж.
Один час захопились перепелами.
- Завезли спеціальну породу, називається Фараон, - розповідає Володимир Іванович, - одна тушка може заважувати 500 грамів.Є у нас і цесарки й кури-бройлери, а от страуси не прижилися.
Товариство має фірмовий магазин у Петропавлівці, де можна придбати м’ясо птиці, перепелині яйця, свинину «авангардівського» виробництва. Кажуть, вона особливо смачна, бо вирощена на власному зерні, без додавання штучних комбікормів і домішок.
- Однозначно, ми розвиватимемо тваринницьку галузь, - запевняє Карпенко, - ринок того вимагає. Вже цього року й впродовж наступного, ми будемо реконструювати старі й будувати нові приміщення для утримання свиней, поголів’я яких теж плануємо збільшувати.
Лави пташиного царства поповнять кури-несучки та кури м’ясної породи. Економічні підрахунки дали «зелене світло» й традиційним галузям – баштанництву та двом пасікам на дві сотні вуликів, які Карпенко зберіг ще з часів існування колгоспу, розвиває й підтримує зараз.
На перший погляд, ніби й експеримент не ризикований, але це тільки на перший… Насправді, на затратну частину господарства додалося навантаження – це додаткові кошти на утримання, створення нових робочих місць, а відтак, і витрати на заробітну плату.
Сьогодні у товаристві «Авангард» працює близько сотні людей, що обслуговують більше чотирьох тисяч гектарів землі, за якими майже чотириста власників земельних паїв, що виявили довіру Володимиру Карпенку. Погодьтеся, дві тонни зерна на пай сьогодні дає не кожен…

ПРО ХВОРОБУ ІНЕРТНОЇ БАЙДУЖОСТІ
Як справжньому господарю, Володимиру Карпенку болить необлаштованість Олександрополя, великого, красивого села на межі трьох областей: Дніпропетровської, Харківської, Донецької.
І хоча сам Володимир Іванович живе у рідній Брагинівці, селі, де народився й виріс, проблеми Олександрополя, села, де працює і де розташований адміністративний корпус «Авангарду», йому не байдужі.
За роки господарювання цифри благодійної допомоги сільській школі, будинку культури, пожертви на утримання Свято-Петровського храму, на ремонт доріг, м’яко кажучи, вражають і… тягнуть чималу копійку з бюджету господарства. Здавалося, навіщо йому цей головний біль успішному керівнику, добросовісному платнику податків? Тим паче, що згідно із законом соціальна сфера давно перестала бути парафією успішних господарств, бо передана на баланс сільських і селищних рад, які й повинні нею опікуватися.
- Про що ви кажете, - обурюється Карпенко,- яка сільська рада, якщо в неї немає грошей купити папір і ручку?
Та прикро навіть інше. Сільський голова займає досить дивну позицію вичікування, лише вряди–годи переступає поріг Карпенкового кабінету. І це при тому, що проблем у селі не меншає, а сам Володимир Іванович готовий до співпраці з місцевою владою, щоб їх вирішувати.
Людську байдужість та інертність, на думку Карпенка, може здолати лише буква закону, який би зобов’язав всіх орендарів та землевласників відраховувати кошти у спеціально створений фонд, виходячи з кількості гектарів, що знаходяться в обробітку. Приміром, по 10 – 15 гривень з гектара…
- Треба поставити вікна в школі, взяли з фонду, треба ще щось – є спільні гроші, - розмірковує Карпенко, - а так, як у тій приказці: «Свисни, Грицю, ти дурніший!». Є одноосібники, які роками ніде не витратили й копійки на таке ось, спільне. От і виходить, один ремонтує дороги за власний кошт, а інший їздить по них гусеничним трактором, ще й біля скроні крутить. Справа не в грошах. А в активніший життєвій позиції кожного з нас, в бажанні створити оазис благополуччя й комфорту там, де живеш і працюєш.

Лариса НЕСІНА, фото Григорія ПОЛЬОВОГО.
с.Олександропіль, Петропавлівський район, Дніпропетровська область.

Ті, хто завжди в авангарді - бригадир тракторної бригади Юрій Щетінін,
головний інженер, завгар Михайло Сірий, зоотехнік Микола Клімов,
головний агроном Валерій Костромський, головний бухгалтер Галина Щетініна, завтоком, головний енергетик Олександр Заярний, заступник директора
з господарської частини Микола Криворучко, трактористи Валерій Богачов,
Олександр Яківченко, Сергій Бондаренко, Віктор Кунда, Віктор Жила,
водії Сергій Бідашко, Анатолій Бондаренко, Віктор Тригуб, ветлікар
Олексій Кожушко, пташниця Ольга Жила, свинарка Галина Титаренко,
будівельники Олександр Головко, Руслан Ісмайлов, заправник Олександр Круковець.
Зі святом Вас, хлібодари!

Фото. Директор ТОВ «Агрофірма «Авангард»
Володимир Карпенко.
Із механізаторами Сергієм Бондаренком та Миколою Ковальовим, які погожого вересневого дня були задіяні на сівбі ріпаку, розмову вів головний агроном Валерій Костромський. Спеціаліст переконаний, що бажаний результат можливий лише за умови дотримання строків сівби, внесення у землю усіх необхідних компонентів, дотримання технологічних вимог.
Микола Клімов, завідувач ферми, переконаний, що тваринництво незабаром стане прибутковою справою за умови виваженої державної політики.
Микола Клімов, завідувач ферми, переконаний, що тваринництво незабаром стане прибутковою справою за умови виваженої державної політики