Жила собі Баба Яга. Хатка її була в дрімучому лісі. В тому лісі було мало світла. А в хмарну погоду й зовсім було темно. Захотілось Бабі Язі Місяць вкрасти. Думає вона: як буде в мене Місяць, і в хатці моїй буде світло, а треба буде, і в дорогу братиму з собою, щоб краще видно було. Баба вже налаштувала рукавиці і мішок. В один темний вечір взяла своє знаряддя, сіла в ступу, вилетіла через димар та й полетіла. Летіла вона чимало, і сама не пам’ятає стільки. Ось долітає. Місяць побачив її і заховався за темну хмару. Та зірочки не підпускають Бабу Ягу до хмари, за якою сховався Місяць. Зрозуміла Яга, що їй це діло не під силу, та й схопила одну із зірок – дочку Місяця. Вона була найяскравішою зірочкою на небі.

Поклала Баба Яга її в мішок і полетіла додому. Прилетіла на своє подвір’я і знову забралася в хату через димар. Витягла зірочку з мішка, а зірочка так яскраво засвітила, що Баба й осліпла. Сидить вона на ґанку серед білого дня та й журиться. Коли це біля її хати пролітає ворон. Сів біля Баби і питає: «Чому ти така зажурена?» А баба й розповіла, від чого вона осліпла. Ворон і каже: відвези зірочку назад та й попроси в Місяця і в зірочки пробачення! Баба на все згодилась, аби бачити так, як раніше.

Побігла вона в хату, взяла мішок та й просить зірочку: пробач мені, що я з тобою, так поводилася. Але зірочка була добра, каже вона Язі:

– Випусти мене з мішка, а я тобі поверну зір.

Баба так і зробила. Зірочка пурхнула в своє небесне царство. З того часу і зірочка живе щасливо, і Бабі Язі добре в темному лісі.

Аліна ПОЛОВЕЦЬ, 5 клас.

смт Слобожанське, Дніпропетровська область.