Іще раз хочу нагадати про оту величезну для багатьох українців старшого віку проблему. Ніколи в селі не знали, що воно таке - відпустка. Завжди завозили глину, пісок - щось мурували. Будували хати, клуні, хліви, щось переробляли і т.д. На колгоспній роботі іншого часу на ці справи не було. Окрім цього, недоїдали, жили на собі рвали, примудрялись і дещо складати на чорний день. Від себе й дітей відривали ту копійку і відносили до надійного, як тоді казали, Ощадбанку СРСР.
Третій десяток літ уже пішов, як Україна стала незалежною державою. За цей час лише уряд Юлії Тимошенко спромігся повернути по тисячі гривень, та ще раз чи два щось смішне тицяли. Більше не дають. Кажуть, немає коштів. На мою думку, немає бажання ті борги повертати. Якби думали, оплачували б коштами із заощаджень газ, електроенергію, тощо. Словом, знайшли б спосіб. А так батьки наші повмирали, грошей своїх не діждавшись. Тепер вони, достойники, що - нашої черги чекають...
Прем'єр-міністр України Азаров пообіцяв, що за два роки борги колишнім вкладникам Ощадбанку будуть повернуті. Та вже ці обидва роки скоро минуть, а борги на місці... Щоліта наша державна «еліта» використовує на оздоровлення однієї особи по кілька десятків тисяч гривень! Було б набагато справедливіше цими коштами гасити вклади. Виходить, ми все життя не знали відпусток, щоб нинішнє українське чиновництво щоліта жирувало? Не по правді це. Подивишся на селян - худі, аж чорні... А їхні «слуги» - білі, вгодовані... Менше б жирували, давно б борги повернули. Не знаю, чи хоч пам'ятає Азаров про дане слово. Чого він вичікує? Обіцяли - робіть! Досить годувати нас балачками про «ефективну владу» та майбутнє «квітуче життя».

Іван ЖУРАВЕЛЬ, пенсіонер,
с. Китайгород, Царичанський район, Дніпропетровська область.