Про кадрового офіцера Михайла Собаченка, який прослужив в армії четверть століття, «Сільські новини» писали чотири роки тому. У газетній публікації йшлося про його перебування у Кампучії, де за виконання спецзавдання одержав високу кампучійську нагороду, що прирівнюється до ордена Дружби народів. Нещодавно я знову з ним зустрівся. Цікаво було дізнатися про його нинішнє життя-буття, почути нові подробиці про те спецвідрядження в екзотичну країну Південно-Східної Азії.
- Оце намагаюся впорядкувати усі фотоматеріали, - показує він стоси фотознімків. - Переважна більшість з них - про Кампучію. Що там і казати, це особлива сторінка армійської служби. Можна видавати цілу книгу. Про багатостраждальних кампучійців, які зазнали неймовірних страждань і репресій у період дикого розгулу пномпенського режиму. Про вірність і надійність нових друзів, які оберігали наш госпіталь, мов зіницю ока. При усій скруті нам виділили триповерхове приміщення у центрі міста Баттанбанг. Охорона була винятковою. За чотирнадцять місяців нашої благородної місії милосердя в умовах партизанської війни не допущено жодного випадку збройного нападу. Ніхто з медперсоналу не постраждав. Хоча у місті ситуація залишалась напруженою, неспокійною. Чи не щодня перестрілки…
Справжньою опорою стала для нас місцева влада. Підтримку відчували у всьому. Від забезпечення продуктами до вирішення побутових питань. Все робилося, аби ми швидше пройшли акліматизацію в умовах тропічної спеки. Нашу роботу цінували. Це теж мало неабияке моральне значення. Медики прооперували понад півтисячі важкопоранених із зони бойових дій, надали невідкладну допомогу 1500 місцевим жителям при спалахові малярії.
Охоче відгукнулися місцеві керівники на нашу пропозицію відсвяткувати Новоріччя. У них Новий рік зустрічають весною. Вони самі взяли участь у цьому дійстві. Разом смакували шампанським, а кампучійці пригощали своєю горілкою банйок, виготовленою з бананів. Співали наші пісні, а гості дивували своїм акторським мистецтвом. З великим захопленням зустріли вони Діда Мороза і Снігуроньку.
Для подружжя Собаченків 2010-ий - рік значимий, багатий на приємні події. Адже побували на Далекому Сході, у рідних і родичів Ольги. Тож не упустили можливості зустрітися з колегами, з тими, хто був у свій час у Кампучії, скільки згадали про незабутні події тих часів.
Порадував і молодший син Іван. Він успішно закінчив Дніпропетровський університет економіки і права за спеціальністю маркетолога. І на цьому не зупинився. Пройшов співбесіду у виші в місті Харбін, що в Китаї. Тепер навчається на спецкурсах поглибленого вивчення англійської і китайської мов. Цим довів, що і на селі є таланти, що випускники сільських шкіл можуть брати високу планку знань.
Оскільки нині відкриваються широкі перспективи співпраці України з Китаєм, то для Собаченка-молодшого знайдеться цікава робота. Навіть того ж перекладача. Він постійно контактує з батьками, останнім часом через інтернет. Навчанням задоволений, вражень - море. Значно розширив кругозір, поповнив багаж пізнань про велику державу, має багато нових друзів. Адже слухачі курсів з усього світу.
Отже, у родині Собаченків вже складається благополучно. І новорічне свято, 25-те після кампучійського, зустрічають у себе в Іллінці в атмосфері доброго настрою, що одержать приємну звістку і вітання від сина з Китаю, що навідається в гості з Дніпродзержинська старший син Сергій з сімейством. Що буде все гаразд завтра, післязавтра - завжди.

Юрій СКРИПКЕВИЧ.
смт Кринички,
Дніпропетровська область.