Ходить дядько по базару,

Хоче купить сало

І ніяк не може вибрать,

Хоч його й чимало.

То воно йому здається

Дуже тонкувате,

Або пахне не до смаку,

Немов з кота зняте.

А товсте як покуштує,

Цупкіше поліна,

Ще й колеться на ньому

Свиняча щетина.

Сплюнув дядько спересердя

І продавців лає:

- Чи татари ви, чи турки,

Бісів батько знає!

Чим свиней ви годували,

Чим ви їх смалили,

Що таким нікчемним салом

Базар завалили?

Його й мій Рябко-собака

Їсти не захоче.

І не сором тут вам людям

Дивитися в очі?

Та ще й гроші із них дерти

Дуже не маленькі.

Мало били вас ізмалку

Ваші батьки й неньки.

Почувсь голос з-за прилавку

Базарного ряду:

- Чого, дядьку, галасуєш,

Як в Верховній Раді.

Не ми свиней годували,

Не ми їх смалили,

Наша справа продавати

Те, що доручили.

Щоб товар наш оцінити,

Треба секрет знати:

Дня зо три не їсти зовсім -

Тоді й коштувати.

Володимир НІКОЛАЄНКО.