Поточний № 24 (1211)

25.06.2018

Бджолярське передсезоння


15.02.2018

За статистикою, у 1990-му році на території України нараховувалося чотири мільйони бджолосімей, причому тільки чверть перебувала у приватному секторі. 
А вже на початку нинішнього століття, в 2002-му році, коли галузь перебувала на аграрному роздоріжжі, спостерігався відчутний занепад бджільництва (тоді виробляли менше 30 тисяч тонн меду).
На сьогодні галузь стрімко відроджується. За неофіційними даними, в Україні  минулого року було зібрано до 100 тисяч тонн солодкого продукту, більша частина якого була реалізована  в Євросоюз, США та інші країни світу. Ми стали в Європі головним виробником меду. І це переважно результат роботи бджолярів-аматорів, котрі поступово починають переходити на промислову основу. Є в Україні навіть приклади створення аграрних підприємств із бджільницьким ухилом: паралельно з основними культурами сіють гречку, буркун та інші квітучі трави з подальшим їх використанням як корм для худоби. Тож, враховуючи цей фактор, а також зміцнілу кормову базу за рахунок посівів ентомофільних культур, маємо досить райдужну перспективу до подальшого збільшення виробництва меду від укрупнених професійних пасік, як це практикується в Канаді, США та інших країнах, де пасіки високорентабельні. Щоправда, там бджільництво підтримується і на державному рівні, а головний зиск отримується від запилювання сільгоспкультур. Ми ж поки що варимося у власному соку, поступово і навіть стрімко нарощуючи валове виробництво. І це при тому, що внутрішнє споживання меду населенням через його зубожіння  мізерне. Тож поки що головний орієнтир для пасічників – реалізація свого продукту переважно за кордон. Хоча навколо цього питання виникає надто багато проблем. Переважно штучних.
 До речі, минулого року український мед пройшов міжнародну сертифікацію на відповідність вимогам міжнародного стандарту з харчової безпеки, проте закупівля його  у товаровиробників здійснюється посередниками за надто низькими цінами.  Якраз цю проблему (аби захистити своїх членів товариств) мають вирішувати добровільні професійні спілки, звісно, за ефективного сприяння, а не гальмування держави.
…По-діловому взялася за цю справу й обласна спілка «Дніпровський пасічник» на чолі з її ініціативним головою Сергієм Староконем. Один з напрямків діяльності – систематичне проведення обласних і районних семінарів з професійної майстерності. Черговий такий захід відбувся на базі пансіонату «Лісовий» у Новомосковському районі Дніпропетровщини, куди прибули з різних районів області та інших регіонів держави близько ста аматорів і професійних бджолярів.
Цікавим досвідом створення промислової пасіки із застосуванням нових технологій при збиранні бджолиного пилку поділився ентузіаст  Володимир Мойсеєнко з  Миколаївської області. Він наголосив на тому, щоб мати здорову пасіку, насамперед слід дотримуватися чітких санітарних норм. Наприклад, напровесні до санітарного огляду в усіх бджолосім’ях  він замінює зимуючі піддони вуликів чистими. Від кліща вароа застосовує препарат «Апісан» (пластини) харківського виробництва. Сконструював і застосовує власні пилкоуловлювачі й сушарки.  До речі, за сезон збирає від бджолосім’ї десять кілограмів цілющого пилку. 
 Справжню зацікавленість присутніх викликав виступ керівника ТМ «Мед Карпат» зі Львівської області  Віктора Паппа. У цьому господарстві нараховується 750 бджолосімей; створено понад десять робочих місць. Але найхарактерніше, що всі процеси навантаження і транспортування на кочівлю, відкачки меду  майже повністю механізовані. Та найцікавіше те, що самотужки, маючи малу техніку,  обробляють і фасують різні види продукції, до чого повинні прагнути і наші громадські товариства, а не продавати лише сировинний продукт.
Багато чого нового і просвітницького було і в доповіді  наукового співробітника з агрономії ТОВ «Агросфера» Олександра Гончарова. За нинішніх умов головним злом бджільництва є безграмотне застосування у сільському господарстві отрутохімікатів при обробітку полів.  Особливо страждають ті пасіки, які знаходяться в доступному радіусі льоту бджоли під час цвітіння рапсу. Аби уникнути  отруєння, слід мати вичерпну інформацію від фермерів, коли і якими саме препаратами будуть оброблятися посіви, щоб можна було закрити на день-два вулики. Хоча  фермери не повинні застосовувати препарати тривалої дії, від яких бджола загине і через тиждень після обробки. Тут мали б сказати своє слово і районні та обласна фермерські асоціації, про що також говорилося на семінарі.
Змістовними були й інші теми: зберігання суші у літній період, промислове обладнання для відкачки меду, новий спосіб видобутку перги, документальне оформлення кочової пасіки та інші. А ще було цікаво дізнатися, що в нашій області вже створено чимало промислових пасік, в яких від ста до тисячі бджолосімей. Так що в перспективі Україна може частувати і оздоровлювати весь світ. Хоча краще було б робити це спершу в своєму державному домі.
Олександр СВЯТИНА,
журналіст і пасічник.
На знімку: підприємець С. Кучер демонструє і продає продукти бджільництва місцевого виробництва.