Поточний № 6 (1193)

19.02.2018

Бенінказа або восковий гарбуз


08.02.2018

Людина завжди прагне до чогось нового. Поряд з улюбленцями і звичайними вже томатами, перцем, баклажанами, квітами та іншими культурами щороку на наших грядках з’являються «екзоти». Наразі хочу розказати про цікаву гарбузову культуру бенінказа, яку, попри її заморське походження, нам удалося «приручити».
Бенінказу часто називають восковим або білим гарбузом. У нас він маловідомій, а поширений у Китаї, Японії, Індії, Ірані, Афганістані, країнах Африки, Полінезії і на Середземноморському узбережжі. У Китаї він більш відомий як гарбуз-подушка, за подібність плодів із традиційним китайським підголів’ям. Там же, у Піднебесній, його величають «зимовим гарбузом» через білосніжну м’якоть. Батьківщина цієї рослини – тропічна Азія. Росте вона там навіть на висоті 1200 м над рівнем моря.
Бенінказа – швидкоросла однолітня сланка рослина з округлим листям, яке нагадує огіркове. Квітки великі, жовті, діаметром до 8 см, з 5-пелюстковим пласким віночком. Молоді плоди опушені, згодом опушення зникає і з’являється восковий наліт. Незабаром його стає так багато, що він легко зніметься з гарбуза ложкою. Віск на батьківщині бенінкази використовується  у медицині і для виготовлення свічок. Завдяки такому захисту шкірочка в гарбуза не твердіє, плоди добре зберігаються впродовж року, а іноді навіть до трьох років.
Шість років тому мені вдалось роздобути насіння цієї культури. Агротехніки вирощування, звичайно ж, я не знав. Спочатку експериментував. З висіяного у стаканчики насіння зійшла лише половина, і навіть при ретельному догляді розсада розвивалася дуже погано, зразу було видно, що їй чогось не вистачає. Пересаджені у відкритий ґрунт сіянці довго «сиділи» на місці, почали хворіти й  практично всі загинули. З двох кущів, що залишилися, врожай зібрати не вдалося, плоди не встигли визріти. Аналізував, що ж я зробив не так, адже в літературі написано: культура прекрасно прижилася в Україні.
Наступного року вирішив посадити бенінказу знову, але цього разу прямо у відкритий ґрунт, що і зробив 28 квітня. Треба сказати, що в цей день я зазвичай висаджую всі гарбузові культури. На мій подив, бенінказа зійшла раніше своїх «родичів», почала досить швидко рости, цвісти, і плоди встигли добре визріти. Виявилося, все дуже просто: вона любить простір. У стаканчиках і на підвіконні їй було тісно, а пересаджування стало великим стресом.
Агротехніка бенінкази нічим не відрізняться від агротехніки звичайного гарбуза. Без усяких побоювань ви можете вирощувати бенінказу поряд з іншими видами – вона з ними не перезапилюється. Аби одержати плоди, достатньо посадити насіння у відкритий ґрунт наприкінці квітня. Її вегетаційний період становить 90 днів. Одна рослина займає приблизно 1,5 м кв. Для бенінкази підходить гарно удобрений зволожений ґрунт, але водночас вона може з легкістю витримувати посуху, тому що має потужну кореневу систему. Краще росте на осонні. У минулому році ми пробували вирощувати восковий гарбуз між кукурудзою, додаючи до них ще і квасолю. Кукурудза була опорою для квасолі, яка «захищала» сусідку від шкідників, а гарбуз – від бур’янів. Як з’ясували, сусідство гарбуза і кукурудзи додало врожайності обом культурам.
Саджаємо ми  восковий гарбуз по 3-4 насінини в ямку, за схемою 120х80 см. Сходи зазвичай з’являються через 7-10 днів. У ямці залишаємо два росточки. Догляд за рослинами полягає в розпушуванні ґрунту в міжряддях і в рядках з одночасним видаленням бур’янів, у нечастих, але рясних поливах. Шкідників та хвороб поки що не спостерігали. Правильний і рясний полив гарбуза сприяє появі додаткових корінців, які посилюють живлення рослин. Полоття провидимо доти, доки огудина досягне більше одного метра у довжину і почне сплітатися. У жовтні зрілі плоди акуратно зриваємо і переносимо в тепле приміщення.
Плоди в бенінкази великі, довгасті або кулясті. Вони можуть сягати до 0,6 м у довжину і важити від одного до 30 кг. Забарвлення плодів блакитнувато-сіре або зелене. М’якоть у зрілих плодів біла, пружна, соковита, солодкувата і дуже поживна, оскільки містить багато пектинових речовин.
Традиційна китайська медицина вважає, що бенінказа має зволожуючу, протизапальну дію, зменшує апетит, виводить крохмаль з організму, запобігає відкладенню його у вигляді жиру. Бенінказа має жарознижуючу дію. Її вживання в літній період зменшує спрагу. Вона також застосовується як сечогінний засіб, може вживатися при хронічних нефритах, набряках, у тому числі набряках при вагітності. М’якоть плоду діє як болезаспокійливий засіб при прийомі всередину і зовні. Сік із плодів застосовується для лікування деяких дерматологічних захворювань і лихоманки. Насіння використовують як заспокійливий і тонізуючий засіб.
У Китаї насіння бенінкази взагалі у великій пошані – вважається, що воно гарантує довголіття. А підсмажене насіння китайці вживають як ласощі. Учені так само вважають, що бенінказа нормалізує обмін речовин і рекомендується для  дієтичного харчування при захворюваннях нирок, цукровому діабеті, гіпертонії, ішемічній хворобі серця.
М’яку і соковиту м’якоть бенінкази дуже полюбляють кури і качки. До смаку восковий гарбуз і свиням. Навіть примхливі поросята, які перебирають харчами, із задоволенням поїдають смачні плоди.
Вирощуємо ми кілька сортів бенінкази. Особливо сподобався сорт Пекінська дуже рання – він один із найкращих у Китаї. Плід у нього циліндричний, вагою 3-5 кг. Шкірочка зелена, м’якоть товста. До 10 плодів на рослині дає Тайська маленька. Плоди цього сорту важать 1-2 кг, продовгуваті. Непоганій врожай дає і сорт Тайська кругла. Її плоді круглі, вагою до 2 кг.  Чорношкіра тон гуа потішила плодами вагою понад 10 кг. Вони округлої, видовженої форми, шкірка чорнильно-зелена. М’якоть цього сорту найсолодша. Гарною транспортабельністю відзначається сорт Тайські великі дині. Її плоди дійсно нагадують диню, світло-зелені, довгі та невеличкі.  
Гадаю, городників бенінказа дуже зацікавить своєю здатністю до надзвичайно тривалого зберігання. Ми, приміром, її плоди зберігаємо взимку на підлозі в кімнаті. Так вона може лежати до нового врожаю і довше. У моїй колекції овочевих культур бенінказа зайняла гідне місце і, сподіваюся, сподобається тим, хто захоче виростити її на своїй ділянці. 
Якщо вас зацікавило насіння бенінкази, з радістю допоможу в його придбанні. Пишіть на мою адресу, та не забувайте вкладати в лист підписаний конверт із марками.
Руслан ДУХОВ,
с. Мишурин Ріг
Верхньодніпровський район,
Дніпропетровська область.
51610   
Ласощі з бенінкази
Недозрілі плоди вживають в їжу як кабачки, їх смажать, тушкують з іншими овочами, маринують. Спілі – використовують у кондитерській промисловості. Мама з нарізаної кубиками бенінкази готує супи і робить чудові цукати. До речі, на Тайвані ласощі з бенінкази дуже популярні. Маленькі молоді гарбузи фаршируємо м’ясом або рибою. Гарна консервована бенінказа в поєднанні з огірками, томатами, перцем. Особливою популярністю в нашій родині користується бенінказа, запечена з овочами. 
Беремо її молодий плід вагою до 500 г,  баклажан,  помідор, 4-5 печериць, 50 г рису, 50 г броколі, 50 г моркви, 50 г цвітної капусти, 40 мл соняшникової олії, 20 г вершкового масла, борошно, спеції. Бенінказу потрібно нарізати смужками, посолити, обкачати в борошні й обсмажити на сковороді. Баклажан нарізати, посолити, злити сік, обсушити, обсмажити на грилі 3-4 хвилини. Нарізані помідори і перець злегка обсмажити. Гриби нарізати пластинками, обсмажити, посипати спеціями. Викласти обсмажені овочі шарами в жаростійку форму, поставити в духовку на 5 хвилин. Інші овочі проварити. Подавати бенінказу з рисом і овочами.
  В Японії молоде листя і квіткові бруньки цього гарбуза також вживають в їжу. Олія, одержана з насіння, використовується в кулінарії й медицині.