Мабуть, немає нічого страшнішого від втрати зору.  Тільки на мить уявіть собі, що ні цього блакитного неба, ні яскравого сонця, ні квітки, ні рідного обличчя – нічого  більше не бачитимеш ніколи. Суцільна темінь і вдень, і вночі. Страшно, чи не так?  Однак люди зазвичай починають розуміти цінність зору, на жаль, тільки тоді, коли починають його втрачати.

Сорок років працює лікарем-офтальмологом у Центральній районній лікарні Дніпровського району Лілія Возмітелева. Скільки досвіду безцінного накопичено, скільки очей дитячих і дорослих  оглянуто, без особливої апаратури, за допомогою  старенького офтальмоскопу і сьогодні може поставити вона правильний і точний діагноз, припише лікування, запросить на повторний огляд і ніколи не вижене з кабінету, навіть якщо прийшов без талончика. 

– У нас районна лікарня, люди їдуть здалека, часто з  дітьми. Приймаємо всіх, хто прийшов на прийом. Біда тільки, що іноді пізно звертаються, нехтують консультацією лікаря. Особливо шкода дітей. Раніше були виїзні бригади, які приїжджали в сільські населені пункти, де перед школою  в дитсадочках оглядали дітей, давали рекомендації,  призначали лікування, – пригадує Лілія Хаситулівна, щиро вболіваючи за здоров’я своїх маленьких пацієнтів, до яких у неї завжди особливий підхід. Без крику, без шуму, ніби граючись, вона випитає дитинку, що бачить, якщо не хоче говорити, поросить намалювати. Але все ж доб’ється, щоб дізнатися про гостроту зору свого маленького пацієнта. 

– Мамо, у тебе синдром квочки, - іноді докоряють пані Лілії її діти, спостерігаючи небайдужість своєї мами і її відданість  професії і людям, яким завжди намагається допомогти.

З дитинства мріяла вона стати лікарем. Тож після закінчення Капулівської середньої школи, що у Нікопольському районі, вступила до медучилища. У школі була здібною ученицею, захоплювалася математикою,  тому вчителі очікували, що Лілія обере фах з математично-інженерним спрямуванням. Але вона йшла до своєї давньої мрії – лікувати людей. 

Нікопольське медичне училище закінчила з червоним дипломом і на цьому не спинилася. Далі подала документи до Дніпропетровського медінституту. І незважаючи на величезний конкурс, її було зараховано на вечірнє відділення. На той час Лілія уже мала сім’ю. Вийшла заміж за однокласника Анатолія Возмітелева, якого так чекала з армії. Він теж мріяв про подальшу освіту. Тож вступив до Дніпропетровського будівельного інституту. Молода студентська сім’я знімала квартиру у Дніпрі і продовжувала навчатися, вона – на лікаря, він – на будівельника. Вдень Лілія працювала у пологовому будинку № 1 у центрі Дніпропетровська, а увечері поспішала на заняття. 

Так минуло шість років, потім була інтернатура. І ось тут величезну роль у виборі  лікарської спеціалізації, - згадує Лілія Хаситулівна, - відіграв тодішній головний лікар ЦРБ, куди за розподілом потрапила молода спеціалістка, Анатолій Туренко. І зараз Лілія Возмітелева пригадує його з глибокою повагою. Це він у далекому 1979-му направив молоденьку лікарку на курси до Запорізького медінституту, щоб там отримала спеціалізацію офтальмолога. 

Відтоді уже 40 років у своєму скромно обладнаному, але чистенькому і затишному кабінеті приймає своїх пацієнтів лікар-офтальмолог вищої категорії Лілія Возмітелева, мріючи, що колись і в Центральній районній лікарні з’явиться сучасне офтальмологічне обладнання, яке є на сьогодні у сучасних клініках.  

– Наше завдання – допомогти людям вчасно виявити патологію і призначити чи то лікування, чи хірургічне втручання, – розповідає досвідчена лікарка. – Сьогодні почастішали випадки катаракти, практично у кожного другого старше 60 років доводиться спостерігати цю небезпечну хворобу, яка може призвести до втрати зору.

Тож якщо відчуваєте різке погіршення зору, туман перед очима або відчуття чужорідного тіла чи піску в очах, треба терміново звертатись лікаря-офтальмолога. Вчасно почавши закапування, можна зупинити процес помутніння кришталика.  У запущених випадках  допоможе тільки операція, яка полягає у встановленні штучного кришталика.

Велику небезпеку становить глаукома, яку викликає підвищений тиск в середині ока. Виміряти його може тільки лікар-офтальмолог, який призначає препарати для зниження тиску в оці.  

У кабінеті Хаситулівни ніколи не буває порожньо. Тут постійний конвеєр. Багато дітей сьогодні мають короткозорість, оскільки  весь час проводять за комп’ютером або грають в ігри на смартфоні.  Це не проходить безслідно для дитячого органу зору. І батьки повинні слідкувати за тим, що дитина робила перерви. 

Допомагають і спеціальні вправи для очей, існує ціла низка різних препаратів, які допомагають зняти втому з очей тим, хто тривалий час працює за комп’ютером. Але ці призначення індивідуальні після огляду у лікаря-офтальмолога.

Незважаючи на величезний досвід, Лілія Хаситулівна не перестає навчатися, щоб бути в курсі тих новинок офтальмологічної медицини, які допоможуть її пацієнтам зберегти і покращити зір. Більше 15 сертифікатів з різних науково-практичних конференцій і семінарів скромно лежать у столі берегині  людського зору, яка 17 серпня цього року відзначатиме свій 70-літній ювілей.

Звичайно, будуть вітання від колег дружного колективу Центральної районної лікарні, яку багато років очолює Лариса Гардецька. 

Колектив редакції «Сільських новин» теж приєднується до цих щирих вітань і бажає  лікарю і  добрій людині Возмітелевій Лілії Хайситулівні ще багато років працювати, а ще більше прожити, даруючи людям добрий настрій, щиру посмішку і щастя бачити цей свій у всіх його яскравих і неповторних кольорах.