Кажуть, найгірший архітектор від найкращої бджоли відрізняється тим, що уявляє свій витвір. Сказано образливо для бджоли – невідомо, що уявляє вона, але соти будує таки добре. Лиш озвучити це не може. А будь-який архітектор – залюбки, хоча досконалі ідеї є не в кожного.

ПОДІЇ останнього часу в українському суспільстві схиляють до думки, що нам потрібний хороший суспільний архітектор, який міг би щось суттєве запропонувати людям. Певним кроком у цьому напрямі є соціальні ініціативи Президента України Віктора Януковича. Це доплата ста гривень до пенсій тим, хто вийшов на неї до 2008 року, завершення виплат 1000 грн. вкладникам Ощадбанку, розпочаті урядом Юлії Тимошенко. Як сприймають їх люди? Чи відчувають турботу про себе, про покращення свого життя? Та в читацьких роздумах щодо президентських ініціатив ентузіазму небагато.
- Хто ж відмовиться від ста гривень при нашій бідності? – розмірковує пенсіонер Федір Гнатенко із селища Кринички Дніпропетровської області. - На мою думку, діючий Президент не може домовитися ні з Заходом, ні з Москвою. Тому й згадав свого основного партнера - український народ. Але без моделі розвитку нічого не буде! Треба ж прогнозувати - яким буде наше суспільство через п’ять років? Через десять? Нам пенсію у травні підвищать на сто гривень, але ж «елітній» нашій братії – на тисячу… То хто ж виграє від цих соціальних ініціатив? Як і завжди – багаті люди. Тому підстав для радості простого народу не бачу.
А безробітна Юлія Кравчук з Дніпродзержинська у згаданих ініціативах вбачає інше – подих виборчої осені:
- Влада розуміє, що за сто гривень тільки пенсіонерів можна купити. Кому – гроші, кому гречки дадуть… І підуть восени голосувати, аж гай зашумить… Пенсіонери – найобов’язковіші виборці. Серед них є чимало думаючих людей, які розуміють: сто гривень – кістка перед виборами… Хто в Україні може назвати хоч одну економічну реформу уряду? Самі підвищення цін, які вже відчувають усі. А про молодь навіть не згадують. Як їй жити, де працювати?
Справді, молодіжна зайнятість є, мабуть, найбільшою «ахілесовою п’ятою» нашого суспільства. Якщо в Україні не працює кожен третій, то в селах навпаки – офіційно працевлаштований лише кожен третій. Розробляється, щоправда, новий закон про зайнятість, але чи братимуться до уваги непрості сільські реалії? Адже лише за 2011 рік втратили роботу близько мільйона громадян України.
Що ж, український шлях від тоталітарного режиму до демократії виявився одним із найдовших. Прискорити його можна лише чіткою суспільною моделлю з правами людини, сталими соціальними стандартами тощо. А поки що все так, як є.
- Ніхто нашої праці не враховує, - скаржиться пенсіонерка Лідія Гопенко з Могилева Царичанського району. - Після ФЗН я все життя відпрацювала муляром у спецуправлінні № 9 Дніпропетровська. Спочатку носила силікатну цеглу на спині на четвертий поверх. Скільки тих багатоповерхівок мурувала! Хоч на старість вирішили з чоловіком переїхати в село, по землі походити… І аварії, і травми – все на будовах довелося пережити. Хто там був, знає, що це за хліб. Вічне «давай, давай!» з технікою безпеки десь на папері… А тепер і на лікування не вистачає. За тридцять два роки трудового стажу і статус «дитина війни» нарахували 923 гривні березневої пенсії. Зараз, хто не робив, той отримує так само, як і той, хто робив… А ота сотня, що доточать до пенсії, вже знята з нас цінами.
Так, щойно в телеефірі віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко заявив , що за останні два роки ціни зросли на 23,1 відсотка. Тобто, щоб відновити індекс самопочуття українця, треба зарплати і пенсії підняти спочатку на ці відсотки, а вже потім думати про якесь поліпшення. Так, колишні будівельники, трактористи, доярки з великим трудовим стажем, як не дивно, отримують заледве не мінімальні пенсії. Бо така пенсійна система. Щорік пенсії призначаються на базі середньої зарплати року попереднього. Ті ж, хто вийшов на заслужений відпочинок раніше, має те, що має. Прем’єр «тіньового» уряду Сергій Соболєв заявляє:
- При прийнятті держбюджету-2012 опозиція запропонувала осучаснити усі пенсії, призначені до 2011 року. Але влада відмовилася. Хоча ця поправка була навіть проголосована у сесійній залі Верховної Ради! А зараз Президент виявив «нову» ініціативу і пропонує осучаснити лише пенсії до 2008 року. Чому він використовує нашу ідею, та й ту не так, як слід?
Взагалі ж, українському народу однаково, хто саме покращить його життя – влада чи опозиція. Важливо лише, щоб обоє дотримувались передвиборчих обіцянок. З іншого боку – а чому люди старшого віку у вічному програші «молодим» пенсіонерам? Вочевидь, осучаснення усіх пенсій має проводитися щорічно, а не відбуватися за помахом чарівної палички. Але політичної волі у парламентської більшості на підтримку цієї справедливої поправки немає. З іншого боку – а чи буде опозиція, коли поміняється місцем з владою, проявляти таку ж наполегливість завжди? Часто доводиться чути «я вже нікому не вірю, все одно по-нашому не буде, вони всі однакові»… Та вірити, напевно, треба. Хоча б тим, кому ще не вірив і хто ще не дурив. Інакше взагалі нічого доброго і ніяких змін не буде.
Для людей в уряді, як завжди, грошей немає. А є ж і цікава думка Григорія Гуманенка з Магдалинівки. Звичайний сільський пенсіонер придумав (до речі, безкоштовно) те, чого за чималі гроші ніяк не допетрають усі віце-прем’єри включно з міністрами – на заслуженому відпочинку люди всі рівні. Вища пенсія має бути лише за більший трудовий стаж і категорію виконуваних робіт. Чому б не використати цю думку для ухвалення єдиного і справедливого пенсійного закону? Тоді Лідії Гопенко та її ровесникам було б за що лікуватися. А діти «еліти» мали б менше шансів стати «мажорами».
На сьогодні складається у всіх таке враження, що ми йдемо до європейських соціальних стандартів задом наперед та ще й із зав’язаними очима. Вже давно пора прозріти тим, хто обирається і тим, хто обирає, щоб не гаяти даремно такий дорогий час. Якого, як відомо, ані сотнею гривень, ані сотнею коней не наздоженеш.

Григорій ДАВИДЕНКО. Дніпропетровська область.