Створення першого в Україні спеціалізованого відділення хірургії кисті було ініційоване доктором медичних наук, професором Юрієм Колонтаєм ще у 1982 році. Тривалий час воно існувало у Дніпрі як Міжобласний центр хірургії кисті, що обслуговував п’ять областей. Переживши ряд реорганізацій,  з першого березня цього року відділення відновної хірургії та реабілітації кисті знову запрацювало як окремий підрозділ у складі  Міської клінічної лікарні № 16. На сьогодні  в Україні  лишились всього два таких Центри – у Києві та Дніпрі. 

– У середньому за рік близько 1200 хворих отримують у нас оперативну допомогу при травмах і захворюваннях кисті, – розповідає завідувач відділення, лікар-ортопед, кандидат медичних наук Руслан Дараган.

Якщо враховувати, що тут працює 5 хірургів, не важко зрозуміти, яке величезне навантаження лягає на плечі цих талановитих людей, які повертають людям радість повноцінного життя.  Але напередодні жіночого свята 8 Березня особливу увагу вирішили приділити жінкам-хірургам, які щодня беруть на себе відповідальність 

за людські руки.

 

ПОКЛИКАННЯ

До речі, чи відомо вам, що до ХІХ століття жінок взагалі не допускали до лікарської справи, уже не кажучи про хірургію – галузь медицини, в якій  ми і зараз традиційно  звикли бачити чоловіків. Першою жінкою-хірургом стала американка Маргарет Енн Балклі (1795-1865), яка приховувала все життя свою стать і носила чоловіче ім’я – Джеймс Беррі.  Маргарет  однією з перших виконала вдалу операцію кесаревого розтину, врятувавши життя і матері, і дитини.

Мине 99 років після смерті першої жінки-хірурга – і у Дніпропетровську народиться дівчинка Маринка, яка  ще з дитинства виношуватиме мрію – стати хірургом, хоча лікарів у родині не було аж до 10 коліна. На жаль, перший крок був невдалим. Срібна медалістка Марина Бойко  не вступила до Дніпропетровського медінституту з першої спроби. Але від мрії своєї не відмовилась - пішла працювати санітаркою до найближчої від дому лікарні № 16. 

– Як я буду в очі твоїм вчителям дивитись, – бідкалася мати, засмутившись вибором доньки.

А та уже влаштувалась санітаркою у травматологічному відділенні, паралельно готуючись вступати наступного року. І хоча і друга спроба принесла невдачу, дівчина не здавалась, навчилась бинтувати і давати уколи. Їй пропонували навіть йти до медичного училища. 

– Навіщо я буду вступати до медучилища, коли я хочу стати лікарем? – відповідала Марина і після роботи вперто студіювала хімію і біологію,  готуючись до екзаменів. 

І нарешті мрія збулась – Марина Бойко успішно склала іспити і стала студенткою  Дніпропетровського медінституту. Навчалась вдень, а ввечері поспішала на нічні чергування до 16-ої лікарні. Тому по закінченні уже дипломованим спеціалістом прийшла працювати саме до цієї лікарні, яка стане на довгі роки її другою домівкою.  Уже 31 рік працює Марина Георгіївна лікарем ортопедом-травматологом у 16-й міській лікарні міста Дніпра. 

Скільки травмованих рук вона повернула до життя. Буває, перестрічають на вулиці: «Ви мене пам’ятаєте, Марино Георгіївно, я у вас лікувався?» 

 – Ану покажіть свою руку, – просить лікарка. І лише тоді перед її очима спливає і травма, і операція, і реабілітація… 

Доброта і щирість, які випромінює ця жінка, спокійний голос і великі мудрі очі – все разом вселяє таку довіру, що, лежачи на операційному столі, перестаєш хвилюватись, цілком довіряєшся своєму лікарю. Мабуть, цьому не можна навчити в жодному медичному закладі.   Це йде від душі – допомогти врятувати пошкоджені руки.

– Коли бачиш, як зшиті судини і сухожилля, видна цілісність кісток – розумієш результати своєї роботи. Але найбільша радість – коли можеш спостерігати, як колись нерухомі пальці починають працювати – відчуття ці не можна передати словами,  - щиро розповідала про свої враження від  надскладної і напруженої роботи Марина Георгіївна.

Тільки безмежно віддана своїй справі людина може переживати такі почуття від своєї праці. Праці за покликанням. 

Щорічно 230-250 операцій проводить Марина Бойко. Досить часто поступають травмовані циркуляркою чи болгаркою. Оперують тут і хлопців з АТО. Із сумом згадує лікарка 2014 рік, коли Дніпро приймало поранених з Іловайського котла. 

– Нас вчили бути хірургами мирного часу. А довелося сповна спити гірку чашу хірургів воєнних, – із сумом згадує ті дні Марина Бойко, яка відстояла в операційній, як на передовій, разом з іншими лікарями. Поблажок не було.

Але є такі неординарні випадки, які згадує лікарка з глибоким задоволенням. І перш за все історію лікування пацієнта Володимира, показану по каналу СТБ минулого року. 

В інших лікарнях Володимиру пропонували лише ампутацію кисті руки, яка мала дефекти від народження, а з часом почала набрякати і завдавати нестерпного болю, але хірурги відділення взялися допомогти молодому чоловікові. Йому було зроблено операцію, півроку тривала реабілітація, і зрештою пальці, яких хлопець не відчував три роки, почали його слухатися. Яке то було щастя для юнака і його лікарів. Яке то було диво. Юнак змінився зовні, улаштував своє особисте життя. І все це завдяки правильно виробленій стратегії лікування, яку приймають разом хірурги відділення.

Наразі їх працює п’ятеро: три чоловіки і дві жінки. Працюють, як одне ціле, допомагаючи, підтримуючи і консультуючи один одного. 

 

ДИНАСТІЯ

Ірина Кондрашова після інтернатури, закінчивши Дніпровську медичну академію із червоним дипломом, залишилась працювати у відділенні і уже має свій  список врятованих рук. Донька нині покійного доцента кафедри травматології і ортопедії, кандидата медичних наук Анатолія Миколайовича Кондрашова вирішила продовжити справу свого батька і стала лікарем ортопедом-травматологом.

Хоча  сама відзначає свої здібності до філології, оскільки пише навіть вірші. 

– Іноді  себе запитувала, чи правильно обрала свою спеціальність, – довіряла нам свої думки Ірина Кондрашова, – але коли бачиш результат своєї праці, коли бачиш свого пацієнта, який через декілька років каже: спасибі, ви мене вилікували, розумієш, що ти не помилилася, ти на своєму місці.

Ми розмовляли з Іриною Анатоліївною, яка щойно вийшла з операційної. На обличчі втома, однак як тільки  поставили запитання, лікарка починає захоплено розповідати про свою історію приходу в цю непросту професію. Згадує про свого знаменитого батька, який був не тільки теоретиком, а й практиком. Сам оперував складні переломи ліктьового суглоба. Згадує, як навчалася у Марини Георгіївни, ще будучи студенткою. Розповідає, як важливо встановити контакт хворого з хірургом до операції. А ще згадує, як довелося лікувати жінку, якій колись врятував життя її батько, видаливши злоякісну пухлину на руці.

Ірина Анатоліївна продовжує навчатися, поєднуючи практику і теорію, бере участь у науково-практичних конференціях, семінарах. Молода і перспективна, вона могла б бути затребуваною і за кордоном, але вважає, що Європу треба будувати в Україні.

Гідну зміну залишив по собі Анатолій Миколайович Кондрашов, зростивши і вивчивши свою доньку, яка настільки віддано готова служити своїй професії, допомагаючи людям повернути функції рук.

 

З ВІРОЮ В ДУШІ

Звичайно, велику роль в злагодженій роботі колективу відділення відновної хірургії і реабілітації кисті відіграє його завідувач, кандидат медичних наук Руслан Дараган. 

Вітаючи своїх чудових колежанок з прекрасним весняним жіночим святом, Руслан Іванович щиро бажає їм, щоб весняне сонечко світилось на їхніх усміхнених обличчях і гріло душу. Щоб здоров’я їх не підводило, а щастя бути в парі не оминало.

– Найголовніше – вірити в майбутнє нашої медицини, бути оптимістом, не пускати в серце негативних настроїв, – наголошує Руслан Дараган. 

Саме така оптимістична позиція завідувача відділення допомагає лікарям не тільки під час операцій, а й долати труднощі нинішнього періоду реформування та оптимізації медицини. Внаслідок названих процесів минулого року унікальне відділення хірургії кисті, яке мало величезний список напрацювань за більш як три десятиліття свого існування, з його талановитими і вмілими хірургами, було об’єднано з відділенням травматології 16-ої лікарні. 

На підставі аудиту кількості прооперованих, за підтримки  Олега Хасілєва, генерального директора КНП «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради, за сприяння Андрія Бабського, директора департаменту охорони здоров’я населення  Дніпровської міської ради та міського голови Бориса Філатова, відділення хірургії кисті  знову стало окремим самостійним Відділенням відновної хірургії та реабілітації кисті.

Результативність, а ще людяність і фанатична відданість своїй справі хірургів  цього відділення  вражає. Тут нададуть консультацію і допомогу всім, хто цього потребує. Незалежно від того, де ви  мешкаєте – у великому місті чи у маленькому селі.

І багато для цього не треба – лише переступити поріг відділення, навіть без направлення лікаря. Перевірено на собі.

м. Дніпро.