НЕВТОМНИЙ працівник час показує, що покращень на річці, обіцяних спеціалістами Дніпропетровського обласного управління водних ресурсів наприкінці минулого року, не сталося і досі. Тодішнє двадцятитриденне повне перекриття ними Орелі на межі Магдалинівського й Царичанського районів, абсолютно авантюрне за суттю, потроху забувається. Навічно у пам’яті воно в жителів Михайлівки Царичанського району - вони прощалися тоді з річкою… Заплавки не стало раніше. Тепер доводиться влаштовувати біля села переливні греблі, щоб зберегти оті краплі води, що протікають із відновлених плавнів… А у приорільців, що живуть нижче за течією, від перекриття потроху «відходять зашпори», а річка якою була, такою й є. Рівень води в ній зараз, за даними водного посту «Царичанка», 171 сантиметр, що на 30 см вище критичного серпневого мінімуму минулого року (141 см), завдяки рясним липневим дощам він понижується не так стрімко. Напрошується думка, що листопадово-грудневе надтермінове переганяння вод Орелі із михайлівського русла в шедієвське було викликане не надзвичайними природними чинниками, а банальним освоєнням коштів…
Між тим екологи України давно звертають увагу не лише на гідрологічний стан річки у пониззі від Нехворощі Полтавської області, але й на гідрологічний стан усіх шістдесяти її єдинокровних сестер-приток першого, другого і третього порядків. Які усі разом і є оспіваною в легендах, поемах і віршах Оріллю з чималою площею басейну в 10 820 квадратних кілометрів. Проте важко знайти бодай одну притоку з шістдесяти, принаймні з двадцяти семи першого порядку, не спотворену «людиною розумною» в той чи інший спосіб до невпізнання…

ЧОМУ НЕ ТЕЧЕ ПРЯДИВКА?
Показовою в цьому плані є стан лівої притоки першого порядку Прядивки. Вона бере свій початок у Магдалинівському районі і впадає в Оріль у Царичанському. Довжина річки двадцять дев’ять кілометрів, площа басейну 285 квадратних км. Понад її берегами привільно розполонилися декілька сіл, у заплаві випасається худоба. У середній течії в Прядивці чимало води, але до гирла, що знаходиться поруч з автодорогою Царичанка - Калинівка перед початком Лисківки, вона… не добігає. Це буває лише переважно під час повеней. Бо Прядивка багато в чому схожа на Чаплинку, Мокру Маячку і Берестову, про яку один із місцевих жителів сказав «вона вздовж і впоперек пересипана греблями…».
Спекотного дня тринадцятого червня Царичанське міжрайонне управління водного господарства та «Сільські новини» провели спільний рейд для з’ясування причин малої водності річки в її пониззі. Управління представляли начальник відділу водних ресурсів Олександр Кіріченко та інженер з використання водних ресурсів Наталія Хорольська, наше видання - автор цих рядків. Були обстежені греблі на руслі Прядивки від межі Магдалинівського і Царичанського районів до впадіння в Оріль. А за даними завідувача сектору взаємодії з правоохоронними органами, цивільного захисту, оборонної та мобілізаційної роботи Магдалинівської райдержадміністрації Віктора Ачимова, у Топчиному на Магдалинівщині, де й починається Прядивка, перші греблі - в кількастах метрах на обох її витоках. Далі минулого року одна з місцевих фермерш… перекрила обидва русла земляними загатами. Без жодної водопропускної труби! Їй, бачте, закортіло мати приватні ставки… За це ж у нас, як показує «практика», нічогісінько не буває… Далі ще дві «законні» греблі. Торік у Топчиному річка ще мала воду, зараз вона майже суха… Безводність немов опускається з витоків униз по руслу… Дехто з місцевих жителів поєднує нестачу води в Прядивці з нафтовидобувними роботами, що ведуться в Магдалинівському районі. Втім, остаточне слово тут, певно ж, за геологами й гідрологами. Та й Прядивці у Топчиному на початку своєї течії нелегко долати таку кількість загат. Тим паче - без водопропускних споруд. Втім, і нижче за течією їх не бракує…
На межі двох районів - широка грунтова гребля з густими заростями дерези і очерету по обидва боки. Ширина утвореного ставу до чотирьохсот метрів (сьогодні він уже вдвічі менший - Прим. авт.), на правому березі річки декілька рибалок вудять в ньому карасів. На метр вище рівня води у греблі прокладена труба діаметром 0, 6 метра. Нижче греблі з безводною трубою - суцільний очерет. Далі річка мовби починається знову, бо труба більшу частину року суха. Чому її «прив’язали» так високо - невідомо. Друга гребля на початку села Прядивка, це грунтова дорога, ставки зліва і справа від неї шириною біля семидесяти метрів. Водопропускної споруди через густі очерети не знайдено.
Третя й наступні греблі розташовані неподалік одна одної, вони сполучають село Прядивку на обох берегах річки. На третій широка асфальтова дорога, зліва чималий став шириною біля 100 і довжиною біля 500 метрів. У греблі прокладена труба метрового діаметру, до половини забита уламками бетону й іншого сміття, вода через трубу не біжить. У четвертій труба діаметром 1, 2 метра, частково захаращена шлакоблоком і дошками. Вода потроху тече - біля 5-ти літрів за секунду, перепад її рівнів - біля півметра. Гребля утворює невеликий став метрів 50 шириною, густо порослий очеретами, рогозом і осокою, як і вся річка.
П’ята гребля розмежовує два гарні ставки до 50-ти метрів завширшки, вода знаходиться приблизно на одному рівні. Видно її цвітіння, є сидіння для риболовлі. Труба через густі зарості не виявлена. Унизу від центру села на шостій греблі з обох боків ростуть дерева, дорога не огороджена. З боку неширокого ставу біля трьох труб діаметром 0, 8 метра вкинута бетонна плита, є хмиз. Вода мутна, застояна, тече лише в одній з труб всього на два пальці глибини. Перепад її рівнів тут півтора метри (!), на нижньому вузькому плесі батько з сином рибалять дрібних карасів.
Униз від прядивського храму стоїть сьома гребля, є місток, вода під ним не йде. На восьмій сорокаметровий став заріс ряскою, один з місцевих чоловіків набирав її для качок. По метровій трубі ледь жебонить вода, поруч дещо товща - суха. Перепад рівнів води - півметра, нижче греблі біля річки стоїть табличка «Вилов риби заборонений». За словами місцевої жительки, тут сусіди в складчину запустили мальок. Наступна - Крутенкова гребля - стоїть метрів чотириста нижче за течією, вода в трубі метрової ширини тече біля 20-ти літрів за секунду, перепад її рівнів приблизно 0, 6 метра.
Десята гребля, що утворює на Прядивці став шириною 50 метрів, має дві метрових труби. По них протікає біля 50 літрів води за секунду, перепад її рівнів близько метра. У ставу плавають кілька дохлих рибинок. Одинадцята гребля на краю села подвійна - є грунтовий насип для прогону худоби із захаращеною до половини трубою 1, 2 метри, по якій тече біля 20-ти літрів за секунду води. Метрів за тридцять - автодорога Прядивка - Новопідкряж із містком для вільного току води, що і є в дійсності в невеликому обсязі.
Нижче за течією знаходиться гребля, яка відділяє 23 гектари водного дзеркала річки з об’ємом води 119 тисяч метрів кубічних. Їх строком на 46 років орендує для рибогосподарських потреб приватний підприємець Анатолій Новохатній. Усі дозвільні документи за договором оренди 2004-го року погоджені Царичанською РДА та 2009-го Дніпропетровським облуправлінням водних ресурсів, сплачується орендна плата. До вересня рибалка не проводиться, запущений мальок товстолобика. Гребля має шандори шириною 0, 8 метра, які дозволяють регулювати стік води. Через них іде біля 80 літрів за секунду, перепад рівнів води близько 0, 8 метра.
Наступна гребля стоїть на Прядивці неподалік села Калинівка. Тут приватний підприємець Віктор Чепурний орендує на 49 років водне дзеркало площею 3,4 гектара об’ємом 23, 2 тисячі метрів кубічних води та біля трьох гектарів прибережної смуги для рибогосподарських потреб. Договір оренди, розірвання якого допускається в односторонньому порядку, погоджений Царичанською РДА та Дніпропетровським облуправлінням водних ресурсів 2008-го. Того дня рибалили на ставу за плату 16 чоловік. Для регулювання стоку води зроблені шандори, перепад рівнів води на них 0,8 метра, за секунду протікає близько 50-ти літрів. Правила експлуатації обох ставків не складалися в обох договорах. Поза сумнівом, бажання державних мужів наповнити бюджет зрозуміле. Та при цьому варто не забути найголовніше -розробити правила поводження з водними об’єктами, тобто дотримання визначених рівнів води, пониження їх за тривалої спеки тощо. Тим паче за такої неординарної ситуації, яка склалася на річці.
Далі Прядивка тече над дюкером, по якому пропускаються води каналу Дніпро - Донбас. У центрі Лисківки неподалік сільського клубу річка пересипана греблею, яка утворює Лисківський ставок. У ній дві труби по 1,2 метри, підхід до яких захаращений, плину води не видно. Три невисоких на відміну від попередніх греблі (сімнадцята-дев’ятнадцята) знаходяться поблизу Драгівки, мають труби діаметром 0, 8 метра, русло річки майже всуціль поросло осокою і очеретом. До місця злиття з Оріллю, до якого Прядивка торує шлях повз Кабашній Горб і озера Громакове і Гречане, її вода зараз не доходить. Ось така невтішна гідрологічна картина річки, що міняється лише під час повеней… Зарадити їй можна, певно ж, не лише з’ясуванням ситуації біля витоків. А і поступовим прибиранням створених за радянської доби і сучасних більше двох десятків згаданих перешкод на шляху Прядивки.

РІЧКА - НАЙБІЛЬШИЙ ГОЛОВНИЙ БІЛЬ…
… жителів однойменного села Прядивка. Так вважає прядивський сільський голова Іван Бабенко. А ще він пригадав її прекрасне минуле і… хронологію доведення до нинішнього - жалюгідного в межах села стану:
- Ще по війні ніяких ставків на Прядивці не було, річка текла вільно, по її берегах були широкі, до тридцяти метрів плавні - верболіз, верба, тернища… Без сокири до берега годі було й думати дійти. Водилося чимало різної риби -в’юн, короп, жовтий карась, товстолобик, щука, окунь, бубир, було дуже багато раків… На моїй пам’яті мій дід, Єфрем Кіндратович Кочерга, що жив на Миколаївці, неподалік автодороги на Новопідкряж, у 60-х роках спіймав 16-ти кілограмового коропа, що не вміщався у ваганах… Глибина Прядивки на Миколаївці була 4-5 метрів, люди купали там коней. Через річку будувалися дерев’яні мости, по них їздили на конях та волах. Прядивка була тоді однією з основних приток Орелі, яка давала їй багато води.
Проблеми почалися 1947-го року. Для відбудови спалених під війну хат і ферм були вирізані плавні. Десь у середині шестидесятих років були ухвалювалені партійні програми про збільшення площ орних земель. Поля почали розорюватися до самого берега, і талі та дощові води понесли верхні шари чорнозему прямо а річку… А з кінця 60-х років насипалися земляні дамби, які замінювали мости. Почалися негативні процеси у воді - застоювання її, утворення мулу, відмирання жорсткої водної рослинності, загнивання і утворення сірководню... Перший великий мор риби був у середині сімдесятих років. Тоді загинули кілька десятків тонн великих коропів, щук тощо. Після другого мору, що трапився наступного року, ніякої риби, окрім білого карася, в Прядивці не залишилося. Останній мор був позаминулого року… Нещодавно на трьох каскадах ставків наші добровольці запустили коропа, товстолобика і трохи білого амура, можливо, вони виживуть і почистять річку від величезного скупчення кошуру та іншої водної рослинності. Ще одна біда - кілька гребель в селі знаходяться в катастрофічному стані, розмиваються дощами, по них у негоду небезпечно їздити…
Зараз у Топчиному, де починається Прядивка, другий рік сухо, там пасуться корови… Що робити з усім цим? Держава збудувала ці дамби під існуючий тоді рівень води, а тепер його не стало. Немає вже тих снігів, що були… Треба виміряти існуючий рівень води і під нього перерити усі греблі. Зробити широкі, на рівні дна пропуски, щоб вода постійно текла скрізь, а не застоювалася. І дослідити витік річки, її джерела.
До цих слів сільського голови, великого природолюба, який вивчає проблеми рідної річки і за допомогою архівів, важко щось додати. Відповідь на питання «Що робити?» він дає однозначну - повернути все якомога ближче до зовсім недавнього, доброго стану Прядивки. А вже вона сама себе очистить. Вочевидь, іншого шляху просто немає. Гіркі плоди радянського «перетворення природи» треба збирати. Робота, поза сумнівом, велика і важка. Але колись її таки треба починати! І чим швидше, тим краще.

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ СИТУАЦІЇ
Як відомо, у березні в Кривому Розі пройшло виїзне засідання Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, де розглядалася і екологічна ситуація на Орелі. Відтоді у Дніпропетровській області пожвавилася робота щодо її поліпшення. Нещодавно «Сільські новини» звернулися до начальника Дніпропетровського облуправління водних ресурсів Володимира Добриніна із запитом про це і отримали таку відповідь:
- Облводресурсів підтримує доцільність розроблення і затвердження Програми екологічного оздоровлення басейну Орелі на території Дніпропетровської, Полтавської та Харківської областей. Зважаючи на вагоме значення річки для населення та економічного розвитку трьох областей, направлене звернення до голови Басейнової ради Дніпра В. Замикули з проханням терміново розглянути на засіданні ради питання щодо шляхів покращення гідрологічного та екологічного стану Орелі. Облводресурсів узагальнив пропозиції Юр’ївської, Новомосковської, Магдалинівської, Царичанської, Петриківської та Дніпропетровської райдержадміністрацій щодо розробки регіональної програми екологічного оздоровлення басейну Орелі на території Дніпропетровської області. Їх згруповано за напрямками заходів та зведено за єдиною табличною формою (додаток на чотирьох аркушах).
А запропонували згадані приорільські райдержадміністрації таки чимало -всього аж на 113 мільйонів гривень! Серед пропозицій - «важковаговиків» - завершення неоднозначного з точки зору громадськості проекту «Відновлення гідрологічного режиму р. Оріль на межі Полтавської та Дніпропетровської областей» (4, 272 млн. грн.), розчищення русла Орелі в межах Новомосковського району (10 км, 25 мільйонів!), покращення гідрологічного режиму Орелі у Царичанському районі на 18 км русла шляхом влаштування переливних дамб (6, 676 млн. грн.), розчистка русла Журавки (24 км, 12 мільйонів) та Прядивки (6 км, 3 мільйони) у Царичанському районі, розчистка Чаплинки у Петриківському районі (33, 5 км, 17 мільйонів), днопоглиблення русла Орелі у Петриківському районі (32, 8 км, 5 мільйонів), розчистка русла Заплавки у Магдалинівському районі (7, 5 км, 6 мільйонів) тощо. Запропоновані і заходи щодо відновлення та утримання захисних та регулюючих споруд та підвищення надійності гребель ставків на р. Журавка (2 шт., 0, 6 мільйона) та Прядивка (5 шт., 1,6 мільйона) тощо. Ще є і заходи щодо створення та підтримання належного стану водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об’єктів - усього на 15 мільйонів гривень.
Ці пропозиції Дніпропетровське облуправління водних ресурсів передало до департаменту промисловості та екології Дніпропетровської ОДА для розробки регіональної програми оздоровлення басейну Орелі на території Дніпропетровщини. Пізніше їх розглядатиме і Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики, рекомендуватиме уряду виділити кошти на першочергові заходи тощо. Чи стануть усі пропозиції проектами та будуть втілені в життя - покаже час. Якщо вони увійдуть до загальної програми оздоровлення Дніпра, то від них, на думку водників, мало що залишиться. А коли це буде окрема програма, то Оріль з притоками може опинитися під «золотим» дощем. «Сільські новини» попрохали висловити фахову думку щодо доцільності втілення в життя згаданих пропозицій заступника головного інженера Державного проектно-вишукувального інституту «Дніпродіпроводгосп» Віктора Дем’янова:
- Документи щодо регіональної програми оздоровлення Орелі до нашого інституту ще не надходили. Ми зараз працюємо над відновленням водності Козачого лиману, озера Порубіжне на Магдалинівщині та поверненням води до Михайлівки Царичанського району. Прядивська проблема давно відома - там річка зарегульована ставками понад норму. Під час спеки донний мул взаємодіє з органікою, поглинається кисень і виділяється сірководень, вода біліє, рибі дуже важко вижити в таких умовах. Утворення переливних дамб у Царичанському районі на 18 кілометрах русла вважаю недоцільним. Адже там плоский рельєф, піде направо й наліво підняття грунтових вод. Треба уважно розглядати всі пропозиції, і після цього робити висновки.
Достеменно невідомо також, що скаже громадськість Приорілля про них. Адже їй за старою недоброю традицією, що досі існує у Дніпропетровщині, теж нічого поки що не повідомляли. І громадських слухань, як має бути згідно з «Положенням про участь громадськості у сфері охорони довкілля», затвердженого Наказом Мінохорони навколишнього природного середовища від 18 грудня 2003 року за № 168, теж ніхто не проводив. Найбільш вірогідною є версія, що пропозиції про великі прочистки русла Орелі та її приток таки «не пройдуть». Мова не лише про економію велетенських для України вищеназваних сум. А і про можливі ще більші за обсягом негативні наслідки цього дійства, що вже були не раз. Як може погодитися, наприклад, громадськість Петриківщини із запропонованим «днопоглибленням» нового русла Орелі впродовж 32,8 кілометра? Коли воно і без цього так «днопоглиблене», що висохли прилеглі озера і болота краю? Ось такі аргументи має депутат Дніпродзержинської міської ради Анатолій Маляр, який тривалий час працював на території рідного Петриківського району:
- Однозначно можна сказати - це дурість. Згадаймо історію - у 60-х роках, коли будували нове русло Орелі від Катеринівки до Обухівки, спочатку прорили його драглайном. Потім знайшовся «розумник», який запропонував запустити по ньому земснаряд. Мовляв, поглиблене русло на дві години зупинить водяний вал, що виникне внаслідок можливого прориву греблі Кременчуцької ГЕС. І люди встигнуть за цей час евакуюватися… А на осушених від озер землях можна вирощувати… кукурудзу! Так і зробили. Автору «ідеї» дали Державну премію. Пізніше він, побачивши власну помилку, наклав на себе руки. Висохло чимало озер і боліт краю. Сухе озеро Тірець у Петриківському районі переорали і посіяли кукурудзу. Сходи були, виросло на них по 7 листочків, далі все згоріло. Більше не орали…
На початку 90-х років я найняв геодезистів, які за 4 дні «простріляли» нове русло Орелі. За даними їхніх вимірювань, на території Іванівської сільської ради необхідно встановити переливну греблю, яка трохи затримуватиме воду. Вона швидко збігає, бо річці зробили там більший за природний похил. Завдяки греблі грунтові води дещо піднімуться, оживуть озера Товсте, Гадюче, Тірець, Свиняче, Баранникове, Плавувате й інші. А якщо поглибити русло, то зникнуть і залишки озер та боліт, які ще є. Та вода піде з колодязів, і більш нічого. Природа жива, вона розмовляє з нами… Треба навчитися її чути.
На Орелі зросло чимало людей, які намагаються їй допомогти. Вони знають річку як ніхто інший, бо всі «епохальні» перетворення на ній сталися на їхніх очах. Та дослухатися до порад цих людей до цього часу ніхто чомусь не поспішає. Свою пропозицію з розрахунками Анатолій Маляр надавав різним інстанціям. Результат відомий - ліпшим заходом визнане «днопоглиблення»… Чи не тому, що на нього потрібно набагато більше коштів?
Ще одне -а чи погодиться громадськість Царичанського району на утворення -за шість з лишком мільйонів (!) - цілого каскаду переливних гребель? Та ніколи! Бо це вже буде не Оріль, а Прядивка в її сьогоднішньому варіанті… Зовсім недавно ті ж автори (і за приблизно ту ж суму!) пропонували… розчистити русло Орелі в межах Царичанського району впродовж тих самісіньких 18 кілометрів… Це що - бажання допомогти річці чи щось інше? А суцільне розчищення русла у Новомосковщині впродовж суцільних 10 кілометрів - невже не можна обійтися без цього неоковирного, жахливого для всього живого в річці дійства? Та Оріль тисячоліттями сама себе очищує під час повеней! І часом навіть змінює своє русло. І нічого страшного в цьому немає - така її, нашої степової красуні, норовлива природа…
Думки про надзвичайну вразливість екосистеми річки довелося почути і від голови Царичанського районного товариства мисливців і рибалок Павла Сірого:
- Якось довелося прочитати слушне міркування - ми не успадкували природні багатства у предків, ми позичаємо їх у наших дітей… Поки Оріль тече, все чисто, є пісочок і вода. Не треба туди втручатися, не робіть ніяких гребель, не засмічуйте, і все буде добре. У Магдалинівському районі поробили лимани, так людям там і відпочити ніде…
До затвердження обласної програми оздоровлення Орелі ще є трохи часу. Між тим стає зрозумілим, що розглядати такий великий обсяг пропозицій (а ще готуються і спільні - від трьох областей!) має не Басейнова рада Дніпра, а Басейнова рада Орелі! Це одна із шести вимог «Комітету порятунку Орелі». Його голова Валентин Коваленко небезпідставно вважає, що «без розгляду і схвалення громадськістю та Басейновою радою Орелі усіх дій на ній та річках басейну буде тривати лише примітивне освоєння державних коштів водними організаціями. Яке нічого спільного з покращенням ситуації на Орелі не має...». Слушні і виважені думки висловлює і Петро Чегорка, редактор еколого-краєзнавчого часопису «Свята справа-ХХІ»:
- Спочатку треба дати оцінку всьому, що зроблене в районі Нехворощі. Потім взяти одну річку, Чаплинку чи Прядивку, і розробити показовий проект. За участі всіх громадських організацій, публічно, чесно, справедливо і відкрито, врахувавши кліматичні зміни, поради вчених тощо. А вже після добрих результатів цього проекту приступати до розгляду наступної проблеми на орільських притоках. Треба добре думати, як допомогти малим річкам. Ще 2009-го року Президент України Віктор Ющенко видав Указ про створення Орільського національного природного парку. За ці роки чимало зроблено для його виконання, треба продовжувати почате. Працівники ОНПП вели б наукові дослідження і спостереження, сучасну гідрологію можна було б більш тісно пов’язувати з історичною тощо.
Поза сумнівом, до цих порад варто дослухатися усім, хто в той чи інший спосіб вершить долю річок, озер і боліт України. А поки що Дніпропетровське облуправління водних ресурсів на запитання «СН» щодо створення Басейнової ради Орелі відповіло, що у них немає для цього відповідних повноважень… У Дніпропетровській області чимало зроблено і для створення першого у промисловому краї природного парку. Тож необхідно завершити ці роботи якомога швидше. А позаяк цього розуміння ще немає, то водні експерименти на степовій перлині України тривають. Доводиться вживати слово «експеримент», тому що для «проекту» фактично ще немає підстав. Бо жодне із десяти великих дійств, названих «проектами», що відбулися чи мали статися на Орелі досі, як відомо, нічого доброго їй не дали («Сільські новини», 13 грудня 2012 р.).
Саме з цієї ретроспективи і варто розглядати все, запропоноване на степовій перлині України та її притоках. Оріль уже десять разів була під недремним оком і скальпелем природних «хірургів», результати відомі всім. На кожній із її великих приток були свої «проекти» - з Орільки, наприклад, зробили водосховище для підтримки Дніпра - Донбасу… Подумаймо усі разом, як не погіршити наявну гідрологічну ситуацію на Орелі та її притоках. Поза сумнівом, перший крок доведеться робити. Але він має бути не у вигляді півсотні пропозицій на більш ніж сотню мільйонів. Надзвичайно слушною є думка Петра Чегорки - проаналізуймо детально все, що робиться під Нехворощею Полтавської області. Адже на додачу до 2,093 мільйонів гривень, використаних за 2007-10 роки на реалізацію проекту «Відновлення гідрологічного режиму р.Оріль на межі Полтавської та Дніпропетровської областей», вже цього року там профінансовані роботи, за довідкою Дніпропетровського облуправління водних ресурсів, на суму 699, 88 тисяч гривень. Це чималі, погодьтеся, кошти. Тож перш ніж окреслити до безповоротного «пірнання» набагато більші за обсягом суми, варто переконатися, що все робиться не надаремне… А вже після цього скрупульозно і публічно розглянути ситуацію на найбільш зарегульованих притоках Орелі - Чаплинці чи Прядивці з відповідними висновками. Лише так, крок за кроком, притока за притокою, і можна покращити гідрологічну ситуацію на Орелі. Поспішати не варто, принцип «Не зашкодь!» є головним і для «природних» ескулапів. А ще варто пам’ятати, що на річку і її майбутнє звернені трепетні погляди багатьох українських поетів. І їхні думки, одягнені в метафоричні шати, теж надзвичайно цінні. Наприкінці як дзвін, що не стихає, згадується пристрасне завершення «Молитви Орелі» царичанської поетеси Марії Макаренко:
Для краси я сотворена людям,
Плесо-дзеркало Неба, лице…
Тож не даймо корисливим будням
У жадобі забути про це…

Григорій ДАВИДЕНКО.