Природа сповна наділила своїми щедротами хутір Самарський у Павлоградському районі. Протікає біля нього річка Самара, поруч ліс. А найголовніше багатство – сотні гектарів родючої землі. У роки колективізації на хуторі був створений колгосп ім. Ворошилова. Після об’єднання цього господарства з іншими колгоспами була створена на хуторі бригада № 3 радгоспу ім. Богдана Хмельницького. Керував нею багато років Іван Іванович Михайлов, який тут народився і хрестився.

- Міцне господарство було, - згадує Іван Іванович. - 3600 гектарів орної землі, з них 300 - зрошуваних. Пшенички наші хлібороби збирали по 40 центнерів з гектара. У колгоспі було 11 тисяч голів великої рогатої худоби, тільки жителі нашого хутора тримали 96 корів на своїх подвір’ях. А що зараз? Подивіться, всі поля навколо стоять бур’янами зарослі, зрошувальні системи горе-керівники радгоспу на металобрухт порізали. Сьогодні на весь хутір усього чотири корови. Ось так і живемо тепер у незалежній Україні. І сталося це не тільки тому, що шахти у нас відкрилися і більшість жителів хутора змінили хліборобські професії на шахтарські. З розвалом Радянського Союзу перестала цінуватися селянська праця, все пустили на самоплив. Забула наша держава про те, що скільки б вугілля не видобувалося, головним годувальником був і завжди буде селянин. Ось тому куплене в магазині вершкове масло більше на маргарин схоже і ковбасу вже важко знайти таку, щоб м’ясом пахла.
За радянських часів жителі хутора Самарського звели собі не дуже розкішні, але цілком добротні будинки. Були тут початкова школа, медпункт, магазин, сільський клуб, дитячий садок на 40 місць. Усі чотири вулиці круглий рік освітлювалися з настанням сутінок до світанку. Сьогодні з колишніх благ залишилися лише медпункт і магазин. Школярів возять автобусом у Богданівську школу, дошкільнят няньчать і виховують їх безробітні мами. А молодь дозвілля своє проводить у пивбарі.
З перших днів незалежності України зникло на хуторі і вуличне освітлення. Неодноразові звернення жителів Самарського до районної служби електропостачання залишилися без відповіді. Торік жителі хутора на чолі з Іваном Івановичем самі відновили вуличне освітлення, повісили на стовпи куплені за свої гроші ліхтарі. Освітлення було підключено до лічильника в медпункті. Оплачувала вартість вуличного освітлення Богданівська сільрада. Здавалося б, починає налагоджуватися в Самарському цивілізоване життя. Та тільки недовго тішились хуторяни ілюмінацією на своїх вулицях. Зажадало керівництво електромереж Павлоградського району для обліку кВт/г, використаних на вуличне освітлення, встановити електронний лічильник. І відключили селянам вуличне освітлення до того часу, поки ця вимога не буде виконана. Жителям хутора, переважно пенсіонерам, купити на свої гроші дорогий прилад не під силу і в бюджеті Богданівської сільради немає сьогодні коштів на його придбання. Ось і занурюється хутір Самарський ночами в непроглядну темряву.
- Подивіться на мою хату і на літню кухню. На фундаментах і на стінах тріщини. Стеля у будинку в деяких місцях просіла, підлога деформувалася. Є в мене акт обстеження представниками Богданівської сільради, в якому написано, що моє житлове будівництво можна віднести до групи аварійних будинків і тому підлягає відселенню. Та тільки нічим не допоміг мені цей акт. На моє звернення до керівництва “Павлоградвугілля” з проханням відшкодувати завдані збитки було заявлено, що мій будинок не потрапляє в зону шахтних виробок, тому в мене немає прав пред’являти претензії. Безрезультатними були і мої звернення до інших інстанцій, у тому числі й до прем’єр-міністра Миколи Азарова. На нашому хуторі вже від кількох таких, як у мене, будинків залишилися лише розвалені стіни. Що ж мені робити, чекати поки і від мого будинку руїни залишаться? І куди мені тоді подітися на старість?
- Чи вирішаться проблеми Івана Івановича та інших мешканців хутора Самарського найближчим часом? - з цим запитанням ми звернулися до заступника голови Богданівської сільради Андрія Муляви.
- У вересні цього року на нараді в Павлоградській райраді було прийняте рішення про те, що вуличне освітлення на хуторі Самарському в рамках програми ПРООН буде поновлене у 2012 році, - повідомив голова. - Набагато складніше вирішити питання відшкодування збитків об’єднанням ПАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» жителям, що постраждали від шахтних виробок. Запрошені нами фахівці харківського інституту вже зробили дослідження впливу гірничих виробок на житлові будинки жителів хутора, на основі яких багато жителів цього населеного пункту вже подали позовні заяви до суду. І тепер тільки від рішення суду залежить, чи буде задоволено справедливі, я вважаю, вимоги мешканців хутора.
Ось до таких невтішних реалій ми прийшли за 20 років незалежності України, коли за право на нормальні умови життя треба боротись.

Володимир НІКОЛАЄНКО. Павлоградський район, Дніпропетровська область.