Поточний № 40 (1377)

20.10.2021

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Безземельний


27.05.2021

ТАК СТАЛОСЯ, що проживши все своє життя у селі і відпрацювавши у колгоспі 20 років залишився безземельним. У 1996 році, якраз перед розпаюванням колгоспних земель, викликав мене до себе наш голова. По-батьківському попросив піти попрацювати водієм у комунгосп. «Людей там не вистачає, Васильовичу, рік-два поробиш, а потім до нас повернешся, ми тебе з дорогою душею приймемо. І зарплата там більша, і виплачується без затримок, не так як у нас».
Увечері на сімейній раді дружина з радістю зустріла таку звістку. І ось вже через якийсь тиждень у мене настало інше життя – робота з восьми ранку до п’яти вечора. Субота, неділя – вихідні. Спочатку працював на самосвалі – возив будматеріали, бетон, пісок. А через півроку став водієм начальника райкомунгоспу. «Ні клятий, ні м’ятий» – все любила повторяти моя дружина та намагалася зробити все, аби я відповідав своєму статусу ­– щодня випрасувану сорочку мені давала, все чепурила мене. Пройшло, а точніше, пролетіло, як у казці два роки. Про повернення у колгосп вже і не думав. А навіщо? Поки одного дня не зустрів Миколу, свого шкільного товариша.
«Васильовичу, а в нас вже списки на розпаювання склали, по 7 гектарів вийшло, а в комунгоспі землю не дають?» – і так єхидно на мене подивився.
Вже наступного дня з самого ранку поїхав до колгоспної контори. Просидів годину, але голови так і не дочекався. Лише через три дні вдалося застати Петра Івановича.
«Васильовичу, доброго дня, – потискаючи мені руку, сказав голова. – А що це ти оббиваєш конторські пороги?»
«Івановичу, та якось незрозуміло вийшло – мене немає у списках на землю, а ті, хто три дні працював у колгоспу – є. Чому так?».
«Ну, по-перше,  тобі не положено, - вже зовсім іншим тоном  сказав він. – А, по-друге,  невідомо, чи буде та земля розпайовуватись, чи це так, аби людей заспокоїти. Ти, Васильовичу, сюди більше не ходи. А якщо надумаєш про роботу казати, немає у нас вільних місць. Ще й цих розганяти треба».
Поїхав я на роботу у райкомунгосп і більше ніколи не заходив у колгоспну контору. А через рік, у 1999-му році вийшов указ Кучми, який ліквідував колгоспи і роздав земельні паї людям.
Сьогодні у мене немає ніяких доходів, крім мінімальної пенсії.  Часто хворію. Дружина мене покинула, зараз живе з моїм кумом. Син і донька працюють на Півночі Росії. А наш колишній голова тепер фермер…
Василь КОНОНЕНКО, Харківська область.