Минулого тижня пройшов місцями героїчної боротьби учасників Майдану. Ось на мене дивляться Герої Небесної сотні, біля яких вдячні кияни та гості столиці покладають квіти, запалюють свічки, схиляють голови.

- Вибачте, а де тут можна придбати квіти? – запитав мене незнайомець. – Ось тільки зміг приїхати з Білорусі, аби віддати данину пам’яті своєму земляку Михайлові Жизневському.

- А ви спустіться ось цією вулицею до Майдану Незалежності, там у переході і купите квіти, - підказала жіночка, яка у цей час йшла біля нас.

Поки ми не поспішаючи йшли до Майдану, білоруський співрозмовник розповідав мені про те, що на його Батьківщині важко говорити правду. Телеефір заповнений російськими телеканалами, а Лукашенко править Білоруссю довше, ніж Брежнєв СРСР.

- А як сприймають Україну білоруси? – запитав незнайомця.

- Примірно так, як і росіяни. Люди залякані, багато ватників, до вас нам ще так далеко.

Ми спілкувались не багато, а прощались, як давні друзі.

Виходить, що скрізь є патріоти. Незважаючи, в якій країні вони живуть.

Олександр ПЕТРЕНКО.