Ростити хліб і до хліба – то важка селянська праця, яка потребує ще й чималих матеріальних та виробничих ресурсів. У Дніпропетровщині налічується всього кілька десятків давніх колективних господарств, де в часи реформування не діяли за недолугим принципом - сплюндрувати все до основи, щоб потім втнути на цьому ж місці щось нове, якщо вдасться… Одним із них є багатогалузеве приватне підприємство агрофірма «Борисфен» Томаківського району, в якому постійно трудяться близько трьохсот працівників. Воно органічно вписалося в колишні колгоспні межі і орендує біля дев’яти тисяч гектарів ріллі в селян Вищетарасівки, Виводового, Глухого, Долинського, Нового Миру, Жмериного, Новопавлівки та Стрюківки. Села ці на півдні Дніпропетровщини туляться до несподівано виниклого всередині шістдесятих років величезного Каховського моря, яке забрало значну частину земель колишньої Тарасівки, а її залишки з новим поселенням і стали Вищетарасівкою.

НА її околиці вранці першого листопада на механізованому току «Борисфена» ввели в дію новий ангар для збіжжя шириною 18 та довжиною 50 метрів. Директор агрофірми Станіслав Халамай, привітна людина з багаторічним досвідом хліборобської праці, після завершення заходу сказав:

- Зерно потрібне господарству увесь рік для худоби, власної пекарні, тож мусимо дбати про умови його зберігання. Окрім того, вирощене на продаж краще притримати, зазвичай одразу після жнив немає ціни, необхідно зачекати. Минула осінь була надзвичайно сухою, цього року отримали по 35-36 центнерів з гектара. Непоганий і урожай сої, кукурудзи. Сіємо пшениці твердих сортів, вони користуються більшим попитом. Ще вирощуємо горох, кукурудзу на силос, соняшник, люцерну та інші багаторічні трави для корів. Частина земель зрошується дніпровою водою, лише наше господарство в Томаківському районі зберегло необхідне обладнання. Нещодавно був на нараді в Херсонській області, там зрошенню надають належну увагу. Все, що маємо, необхідно модернізувати і нам, адже клімат Томаківського району дуже відрізняється від клімату, скажімо, Новомосковського району і подібний до посушливого херсонського.

Свого часу мені закидали – нащо тобі ферми, мовляв, то ж зайвий клопіт! Можна господарювати й без них… Так, можна, але людей, які там працюють, що – розігнати, викинути на вулицю? А як їм потім в очі дивитися – я живу серед них! Та і теперішні біржі праці не відповідають своїй суті та призначенню. Чому люди, що мають однаковісінький статус – безробітного - отримують там різну матеріальну допомогу? Чому ці безробітні майже не залучаються до вкрай необхідних робіт - обкошування доріг, прибирання територій сіл тощо? Ще питання – дороги в Україні вкрай погано ремонтуються, а акцизи на них при купівлі пального сплачуємо космічні… Чому? Цього року нам довелося витратити 800 тисяч гривень на дорогу до тваринницького комплексу, бо нею ніяк було їздити… На тваринництво потрібні довгострокові кредити з невеликим відсотком, щоб не «пролетіти». А у нас уряд Тимошенко дав, Азарова – забрав… Досі немає ладу з пенсіями – людина, яка трудилася все життя, отримує на сто гривень більше за того, хто нічого не робив… Хіба це може мотивувати молодь до тривалої постійної праці? Іще одне – якщо сільське господарство дає левову частку до бюджету, значить, і увага йому має бути відповідна. Але коли платимо і маємо віддачу – це одна справа. Та якщо ми віддаємо в бюджет, а його розкрадають нагорі – то зовсім інше.

Дійсно, в Україні число державних органів, що боряться з корупцією, останніми часами лише зростає, як добре запарене тісто… Та, як не дивно, злочинів через це не меншає. Про них лише на Першому національному телеканалі вже не одну, а блок передач показують – «Схеми», «Слідство. Інфо», «Наші гроші». Видима річ, сучасному складу парламенту, переважна більшість якого щойно задекларувала величезні статки, доля простого люду байдужа. Інакше не було б таких захмарних тарифів на енергоносії. Як і безладу з пенсіями: працював, ні – простолюду тисячу, його слугам – десять… Та й вакханалії з неймовірними зарплатами нардепів, суддів, посадовців державних концернів «Укргазвидобування», «Укрпошти» тощо пора покласти край. Тим паче – в часи війни. Бо виходить, що селяни рвуть на собі жили, щоб на «Олімпі» жирували…

Втім, українці з часів Шевченка ще вірять у свого «Вашингтона з новим і праведним законом», а в селах люди з давніх-давен живуть і працюють за неписаними законами взаємодопомоги.

У «Борисфені» вже завершують осінній комплекс робіт, розповідає головний агроном Павло Кобельчук:

- Озима пшениця посіяна на двох з половиною тисячах гектарів, маємо 720 га ячменю та 605 га рапсу. З останнім ризикували – сіяли в сухе, та дощі не забарилися. Завдяки багаторічним травам проблем із сівозмінами немає. Особливий підхід до сої – треба не зрідити і не загустити посіви, допомогти мікроелементами. Органічні добрива на поля вже вивезли, незабаром завершимо і оранку на зяб. Вдячний за добру працю всім механізаторам – Олексію Лютому, Анатолію Дороніну, Андрію Шпаку, Олександру Климовичу, Максиму Лапонову й іншим. Маємо завод з виробництва борошна, пшеничної, ячної, кукурузної круп, є власна хлібопекарня, якою завідує Ганна Воробкало. Її десять працівників забезпечують і трудовий колектив агрофірми, і всі села, де живуть наші пайовики, смачною випічкою, піцою та хлібом вартістю 5 гривень. Механізатори заробляють достатню зарплатню. Та все ж досвідчених працівників не вистачає, тому запрошуємо людей з інших країв, надаємо житло.

Окрім пристойної зарплати, на належному рівні у «Борисфені» і орендна плата за використання 5-гектарного земельного паю. У 2017 році орендодавець буде отримувати дві тонни пшениці чи ячменю, 600 кг кукурудзи, 150 кг соняшнику, 50 кг цукру, 100 кг борошна, йому орють город. Тому і тримаються люди агрофірми, бо знають – їхню землю орендують справжні господарі, які живуть не бозна-де за «крутими» парканами, а серед них, і за скрутних життєвих обставин не залишать з бідою наодинці.

Важливим фактором для власників земельних паїв є і наявність великої рогатої худоби в «Борисфені». Це не лише додаткові робочі місця для місцевих жителів, а й найкраще природне добриво для їхніх земель. Тривалий час тваринницьким комплексом завідує Ніна Глушанкова.

– Дуже люблю корів, – з усмішкою говорить вона, – віддала їм вже три десятки літ. Коли вони вільно пасуться на зеленій траві, це надзвичайно гарна картина… З трудовим колективом стараємося, аби на фермі все було добре, годівля, доїння, прибирання гною тощо. Маємо 1 600 голів худоби голштинської породи, з них 800 голів дійного гурту, зараз середньодобовий надій 17 літрів молока з жирністю до 4 відсотків. У нас дванадцять доярок, найдосвідченіші - Ніна Мартинюк, Тетяна Зваріч, Ірина Явір. Середня зарплата доярок 4-5 тисяч гривень, скотарів і телятниць дещо менша. Маємо надійних партнерів на продукцію – наше охолоджене молоко іде на ПАТ «Комбінат «Придніпровський», зараз ціна молока досягла 7 гривень за літр.

Що ж, сьогодні це відносно пристойна ціна, яка дозволяє тваринницькій галузі «Борисфена» бути рентабельною. Однак у кінцевій вартості молочної продукції для міських жителів вона не становить навіть її половини… Втім, ця обставина є проблемою загальнодержавною, яку може вирішити лише уряд України. А позаяк у ньому вихідців із села не густо – як і в парламенті, до речі, який останніми часами загалом на тонку пряде – тому все залишається, як є, до слушного часу… Та коли він настане?

До слова, годівля худоби в агрофірмі поставлена на наукову основу. Про це розповідає в. о. головного зоотехніка Тетяна Калюх:

– Щоб надої молока були стабільно високими, а молодняк швидше набирав вагу, раціон годівлі для окремих вікових груп різний. До нього у визначених пропорціях входять сіно, силос, сінаж, солома, комбікорм. Останній ми готуємо з пшениці, кукурудзи, макухи, сої, солі, крейди тощо. Вже два роки на приготуванні кормів добре працює досвідчений спеціаліст Володимир Ізотов. Далі комбікорм поступає до кормозмішувача «Тріолет», на ньому є комп’ютер із заданою програмою годівлі для кожної групи худоби. Цій непростій машині дає лад механізатор з роздачі кормів Микола Калюх, мій однофамільник. Кормозмішувач «Тріолет» у нас єдиний, тому дирекція планує придбати іще один для взаємозаміни.

Усі розрахункові операції в агрофірмі – то царина діяльності невеличкого колективу на чолі з головним бухгалтером Лідією Стрєльцовою. Як і більшість спеціалістів, вона ще з колгоспних часів працює в господарстві, тому є фахівцем, що добре знається на податковому законодавстві. А «підводних каменів» на практично новому для України шляху розвитку агрофірми таки чимало.

- Дуже хочу, щоб молодь менше заглядала в чарку, про цю проблему варто надзвичайно серйозно думати, - наголосив директор Станіслав Халамай. - Підтримуємо нашу футбольну команду «Борисфен»: купуємо форму, м‘ячі, надаємо транспорт для поїздок на матчі.

Добре було б продумувати все наперед – власні врожаї, в які вносить поправки погода, підтримку соціальної сфери сіл. Та податки на землю все більшають, і хлібороби не знають, які «подарунки» принесе нам цей чи наступний уряд… Якби всі, хто робить на землі, платили до бюджету єдиний податок від гектара оброблюваної площі, то це було б найкращим законом для всіх землеробів!

Цю думку, давню хліборобську мрію, можна почути не лише в Томаківському районі, а скрізь в Україні. Коли ж її зрозуміють ті, хто тримає в своїй руці владу, хто давав селянам слово про намір добре служити їм? Насамкінець Станіслав Олександрович з нагоди Дня працівників сільського господарства привітав увесь трудовий колектив «Борисфена» і орендодавців агрофірми, їхні родини та колег зі святом і побажав:

– Терпіння, терпіння і ще раз терпіння всім та здоров’я! Тоді й діждемося, щоб до нас ставилися по-людськи.

Мусимо дочекатися. Коли сіяти і жати з вірою, все обов’язково збудеться!

Григорій МИКОЛАЙЧУК. Томаківський район, Дніпропетровська область.

На знімках:

Директор ПП АФ «Борисфен» Станіслав Халамай біля новозбудованого ангару.

Бригадир тракторної бригади №1 Олександр Гайдей, обліковець Олена Кисельова, головний агроном Павло Кобельчук на подвір’ї тракторної бригади агрофірми.

Спеціаліст з приготування комбікорму Володимир Ізотов.

Досвідчений механізатор, учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС Анатолій Доронін подрібнює післяжнивні залишки кукурудзи, своїй одвічній хліборобській справі він віддав 33 роки трудового життя.

Технік штучного осіменіння Олеся Хлопкова, завідувачка комплексу Ніна Глушанкова, в. о. головного зоотехніка Тетяна Калюх забезпечують усі технологічні процеси тваринницького комплексу.

Механізатор Микола Калюх біля кормозмішувача «Тріолет».