Поточний № 44 (1231)

16.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Борозна на пасовищах


26.12.2013

Під лагідним українським сонцем там, де Сварог викував нашим пращурам золотого плуга та скинув його на Землю, здавалося б, нічого більше й не треба. Живи, люби красу цього світу, працюй на щедрій землі-годувальниці, радій життю… І рідна Україна, що Майданами встає на повен зріст серед світових демократичних держав, Конституцією своєю гарантує всі належні людям права. В тому числі статтею 14 право на землю, основне національне багатство, яке гарантовано перебуває під особливою охороною держави. На папері все так і є, а в житті… А все тому, за висновком правників, що за порушення статей Конституції України, які мають норму прямої дії, досі не встановлена така ж пряма конкретна відповідальність.

ТОМУ інколи і трапляється в українських степах таке, чого не було за всю їхню кількатисячолітну історію. У жовтні «Сільські новини» отримали кілька окремих звернень жителів Іванівки Петриківського району. Зі спільним єдиним проханням – допомогти місцевій громаді відстояти сільські пасовища, які впали в око нетутешнім і, на відміну від селян, небідним людям. Розповідає пенсіонер Сергій Калюга, старший череди на Кошовівці:
- Все, що робиться з нашими землями, відбувається мовчки. Мов нас, селян, тут ніде й душі немає… Відтоді, як зненацька, з не дуже великого розуму втелющили між нашим селом і пастівниками об’їздну дорогу Дніпропетровськ – Царичанка – Кобеляки – Решетилівка, опинилися ми мов у киплячому котлі. Пасовища лягають під дорогу, їх засипають камінням. Біля сусідньої Клешнівки два гектари забрали під заправку… Як тут жити, як худобу ганяти через швидкісну широчезну трасу? Чи під землею обіцяють прогін зробити, чи як… Один? Так лише в Іванівській сільраді не одна, а три череди в різних місцях – іванівська, іванівсько-гречанівська і гречанівська! А років шість тому прийшли папери в сільраду з Петриківки – заспокойтеся, люди добрі, півтори сотні гектарів пасовищ мов корова язиком злизує – їх віддають в оренду! Кому? Де їхня худоба? Збіглися старі й малі, шуміли, гули… Та поклали в голову гадку - ми з діда-прадіда живемо тут сотні років, хазяйнуємо. І ні в якої влади, що була за ці часи, не підіймалася рука забрати в людей пастівники…Адже без них людям у селі жити ніяк. То й вирішили: і тепер ніхто не відбере.
Сільський голова Тарас Клешня пробував воювати з тими орендарями, і в Київ їздив. Та все як було, так і лишилося. У нашій череді з Кошовівки і Гори 44 корови, а в череді, що справа, 115. Коли з Дніпра зробили велику калюжу і він перестав розливатися, вже таких буйних трав, як колись, у нас не побачиш… Тому, щоб напасти корову і череду, тепер потрібні більші площі трави. Пастівники наші опинилися між майбутньою трасою і проритим каналом для Орелі. Мабуть, через це на них і відкрилося отаке шалене полювання. А ми тепер і не знаємо, куди зі своїми коровами поткнутися, де у світі ту правду шукати…
Так, без сусідства проекту швидкісної траси навряд чи за цю тиху степову місцину була б така запекла боротьба. Гірка аксіома - майбутня «дорога смерті» забирає в людей не лише ту територію, де її стелять, а й зазіхає на прилеглі площі - справджується. Ніхто не бере до уваги давніх застережень громади про те, що прокладати швидкісну трасу найвищої, першої категорії там, де пастівники і болота, ліси і плавні, де живуть люди і займаються тваринництвом - не можна! «Сільські новини» теж неодноразово на цьому наголошували. Іще про те, що тепер відбувається в Іванівці, розповідає член виконкому Іванівської сільської ради Тетяна Маляр:
- Цього року ми ще пасли корів на Кошовівці, на прадавньому звичному місці. Це громадське культурне пасовище, ніколи його не зачіпали ні царі, ні німці, ні білі, ні червоні… За чутками, там планують збудувати котеджне містечко. Петриківська райдержадміністрація ще за Петра Лісного віддала ці землі в оренду, а людям худобу нема де пасти. Мешканці села мріють створити кооператив, щоб легше реалізувати молоко. Так і живемо - з однієї руки держава наче щось дає на підтримку тваринництва, а іншою - забирає пасовища.
Справді, за діючою урядовою програмою з червня ц. р. державна допомога на вирощування молодняка нараховується, але ніхто її не отримує. Чи не вперше в Україні обіцяна урядом підтримка тваринникам за такий тривалий період часу «перекочовує», мов отара без пастуха, у рік наступний. Знову ж таки невідомо до якої пори.
Правдою є й те, що іванівські та гречанівські пасовища невідь-чому буквально вислизають із селянських рук, без ніякісінької на те їхньої згоди…
- У наших степах важко знайти роботу, - говорить Валерій Білий, господар, - тому є молодь, яка працює вдома, у власному господарстві. Та проблем вистачає. Найбільшою є низька ціна на молоко. Можливо, коли буде кооператив, щось зміниться. А ще у вересні люди, які тишком-нишком хапнули в оренду наші пасовища, по їхньому краю проклали борозну аж до Орелі. Нащо, для чого? Адже надалі там нічогісінько, окрім амброзії, не ростиме! Знову збіглися люди, всі протестували проти небаченого свавілля. До кого тепер громаді звертатися за допомогою?
Поза сумнівом, ситуація на іванівських пасовищах надзвичайно загрозлива. Жоден із трьох тисяч шестисот жителів місцевої сільської ради не має впевненості в тому, що весною буде куди виганяти корів. Або, зважаючи на загнаний восени у пасовища плуг, у тому, чи взагалі не переорють останні… Ось як пояснює все це іванівський селищний голова Тарас Клешня:
- Підписані головою Петриківською РДА Петром Лісним 11 червня 2007-го року розпорядження про надання чотирьох земельних ділянок іванівських пасовищ загальною площею 149 гектарів двом дніпропетровським фірмам «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на 49 років» були для членів виконкому сільради і для мене абсолютною несподіванкою. Ніхто не спитав жителів Іванівки і Гречаного – де вони пастимуть худобу? А чи не збираються самі оформити власні пасовища за законом? Ті йдуть півкілометровою смугою між майбутньою трасою і Ореллю, з підходами до річки для напування худоби. Нас поставили перед фактом – є чотири договори оренди, ми повинні їх дотримуватися. Після цієї звістки одразу зійшлося чимало людей, кілька годин всі обурювалися рішеннями районної влади. З іншого боку люди як пасли до цього корів на пасовищах, так і пасуть. На сходці перемогла думка, що ніхто не має права відібрати громадські пасовища. До того ж орендарі ніякого сільгоспвиробництва не ведуть, а орендну плату в сумі 100 гривень за гектар сплачують щороку. На власні очі їх тут ніхто й не бачив. Певні спроби повернути ситуацію з пастівниками до 2007-го року були, але вони ні до чого поки що не привели. А загнаний орендарями восени плуг і прокладена борозна неабияк турбують усіх жителів сільради – для чого це зроблено? Яка мета? Що буде далі?

БЕЗПЕРЕЧНО, здоровий селянський глузд відмовляється вірити в те, що півтори сотні гектарів пасовищ ще давньої Протовчанської паланки Славного Війська Запорізького низового можуть бути переорані і таким чином сплюндровані не відомими нікому міськими орендарями. Проте повністю виключати таку можливість не варто. Адже для чогось та борозна вже прокладена! Вочевидь, з моменту несподіваного укладення договорів оренди перелік запитань щодо їхньої законності лише збільшується. Навіть з першого, побіжного погляду їх надзвичайно багато:
1) у розпорядженнях голови Петриківської РДА П. Лісного від 11 червня 2011 р. №№ 293-р-07 та 294-р-07 про надання іванівських пасовищ в оренду дніпропетровським фірмам сказано, що вони ухвалені на підставі засідання комісії райдержадміністрації. У протоколі комісії пункту про його погодження сесією Іванівської сільської ради немає. Але це зовсім не означає, що його не повинно бути;
2) Після набрання з 2002-го року чинності новим Земельним кодексом України сільські ради втратили право розпоряджатися землями поза межами села. Але відтоді ради почали подавати до місцевих районних державних адміністрацій пропозиції щодо їхнього використання. Іванівська сільська рада 2007-го року відповідного клопотання щодо громадських пасовищ не подавала;
3) у Договорах оренди землі від 12 червня 2007-го року між Петриківською РДА і торговою та науково-виробничою фірмами з Дніпропетровська у пункті 26 зазначено «На орендовані земельні ділянки не встановлені обмеження (обтяження). Немає їх і в інших дозвільних документах». Це не відповідає дійсності, адже до підписання Договорів і у час їхньої дії пасовища постійно використовуються місцевими жителями;
4) Головний державний санітарний лікар Петриківського району Володимир Сотник ще у своєму приписі 2009-го року зазначив, що при наданні земельних ділянок Іванівської сільської ради біля річки Оріль в оренду не враховані вимоги Водного кодексу України. Згідно з його статтею 88 не розроблено і не погоджено проект водоохоронної зони Орелі, не встановлені режими використання водоохоронної та прибережно-захисної смуги, а також водоохоронного режиму, який діє на цій території;
5) відповідно до частини 4 статті 15 Закону України «Про оренду землі» невід’ємною частиною договору оренди землі юридичною особою є проект відведення земельної ділянки, який у жодному із зазначених випадків не розроблявся. До того ж ці ділянки раніше юридичним особам в оренду не надавалися, їхня інвентаризація ніколи не проводилася;
6) договори оренди землі не мають висновків органів охорони культурної спадщини України, без чого використання землі забороняється;
7) оформлені в оренду земельні ділянки належать до земель запасу Іванівської сільської ради. А статус таких земель визначає їхнє використання виключно для потреб не лише сучасних, а і майбутніх жителів сільської ради. Тому дніпропетровська оренда, до того ж на величезний термін 49 років, є незаконною, бо не відповідає статусу земель та інтересам жителів Іванівки та Гречаного;
8) жителі Іванівки та Гречаного, які утримують корів, готові самостійно сплачувати за випас худоби;
9) згідно з п. 31 Договорів оренди іванівської землі «Орендар земельної ділянки зобов’язаний:
приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим у встановленому законом порядку». Саме цей пункт Договорів орендарі не виконали. Вони порушують його уже сьомий рік поспіль. Адже ніякого «ведення товарного сільськогосподарського виробництва» з 12 червня 2007-го до цих пір не було. Тобто стає зрозуміло, що ніяке «сільгоспвиробництво» орендарям насправді не потрібне. Схоже, єдине, що їх цікавить – величезна земельна ділянка між швидкісною трасою і Ореллю та можливі майбутні ґешефти від такого сусідства;
10) прокладена орендарями борозна свідчить про факт зміни цільового призначення земельних ділянок. А це дозволяється робити лише після розроблення відповідного проекту землеустрою! Пункт 19 Договорів оренди говорить: «Інші умови передачі земельної ділянки в оренду – заборона самовільної зміни цільового призначення земельної ділянки». Це вже другий факт доказів невиконання орендарями умов Договорів;
11) пункт 5 Договорів говорить «недоліків, які могли б перешкодити ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням, не виявлено». Цей пункт теж фактично не відповідає дійсності, адже «не виявити» у червні 2007-го три череди корів загальною кількістю близько трьохсот голів, які постійно пасуться на 149 гектарах, неможливо;
12) рішенням облвиконкому Дніпропетровської обласної ради 1987-го року всі землі на обох берегах Орелі шириною 500 метрів у межах Дніпропетровської області зарезервовані для створення майбутнього Орільського природоохоронного заповідника. Іванівські пасовища, орендовані дніпропетровцями, якраз і підпадають під дію цього документу. Тому змінювати цільове призначення земель пасовищ категорично заборонено. А прокладена борозна є фактично злочином проти природи, оцінку якому має дати Дніпродзержинська природоохоронна прокуратура;
13) Указом Президента України Віктора Ющенка 2009 року «Про створення Орільського національного природного парку» приорільські землі Дніпропетровського, Петриківського та Царичанського районів відведені для майбутнього парку. Це ще одна надзвичайно вагома підстава заборони зміни цільового призначення земель пасовищ Іванівської сільської ради;
14) розпорядженням голови Дніпропетровської державної адміністрації Надії Дєєвої від 26 березня 2008 року за № Р-144/0/3-08, розпорядження голови Петриківської РДА Петра Лісного від 11 червня 2007 р. за №№ 293-р-07, 294-р- 07 про надання в оренду іванівських пасовищ скасовані. На цій підставі відповідні Договори оренди є недійсними.

ВОЧЕВИДЬ, це ще далеко не всі аргументи, які можна навести щодо укладених у Петриківці договорів оренди іванівських пасовищ та їхнього виконання, а точніше невиконання. Як зазначають фахівці, українське земельне законодавство виписане настільки неякісно, що до будь-яких договорів оренди землі можна знайти суттєві зауваження. Тим паче до таких, як розглянуті вище, укладених з численними порушеннями, до того ж договори фактично не діють у повному обсязі. Нещодавно «Сільські новини» звернулися до Прокуратури Петриківського району Дніпропетровської області з приводу надзвичайної ситуації з пасовищами Іванівської сільської ради. Прокурор Петриківського району Сергій Качур повідомив наступне:
- У грудні ми отримали колективне звернення 42-х жителів Іванівської сільської ради про суттєві загрози і перешкоди їхній господарській діяльності. Мною призначена комплексна перевірка законності укладення та дотримання умов договорів оренди землі іванівських пасовищ. Після її завершення буде надана відповідь заявникам та редакції газети щодо заходів захисту майнових та господарських інтересів і прав жителів Іванівської сільської ради.
Тож будемо сподіватися, що новий рік принесе козацьким нащадкам славного петриківського краю довгоочікуване повернення власних таки пасовищ, які належали українському роду-племені ще з трипільських часів і відстояні за ці часи у багатьох битвах із численними завойовниками.

Григорій МИКОЛАЙЧУК.  
На знімку (зліва направо): у листопаді Валерій Білий з сином Іваном Кваком ще пасли іванівську череду, але вже біля прокладеної борозни…
Фото автора.