Поточний № 31 (1218)

15.08.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Бринить в душі струна бандури


04.04.2018

Щедра підгородненська земля на таланти, одним із підгородненських самородків був Іван Скотаренко. Це йому Костянтин Дуб присвятив такі рядки:
«… Кобзарю, бандуристе! 
Ти сьогодні з нами…
В світі тривожнім, 
в час війни живем.
Ти одухотворяєш нас 
народними піснями,
З бандурою співочою 
із нами йдеш…»
Присвяту Івану Скотаренку   написані до його 80-річчя та вперше прочитані на організованому районною дитячою бібліотекою родинному святі «Під переливи струн бандури». Працівниками РДБ також створені пам’ятні буклети «Бандурист Іван Скотаренко», «Знай наших: Іван Скотаренко», відеопрезентацію про бандуристів Підгородного, де згадуємо й Івана Панасовича.
Народився він 1 січня 1935 року у м. Крюків-на-Дніпрі. Мав освіту 7 класів. Пізніше була служба в армії. 1958 року одружився з Оленою Федорівною, а у 1959 році  народилася донька Ніна. Сім’я мешкала у Підгородному на вулиці Запорізькій. Працював на металургійному заводі ім. Карла Лібкнехта, був кранівником цехового крану в  трубному цеху №3.
У 35-річному віці  Іван Панасович вперше прочитав про  бандуриста  Олексу Коваля у районній газеті. Прийшов додому до Олексія Семеновича, аби познайомитися з людиною, яка викликала до себе  неабиякий інтерес. Почув живий звук бандури і так захопився цим інструментом, що попросився до підгородненського бандуриста в учні… 
Ось як згадував про це сам Іван Скотаренко у розмові з письменником Іваном Шаповалом: «…коли я вперше прочитав про Коваля в газетах добре слово, зразу ж пішов до нього. Він мене запросив до хатини, що над Кільченню, ласкаво й тепло прийняв, показав, як грати на бандурі. Навіть кобзу подарував мені. Пам’ятаю, як він сказав тоді: «У вас сильний голос, добрий музикальний слух, тонке відчуття народної пісні – беріться, грайте, буде з вас кобзар!». І я взяв найдорожчий подарунок – кобзу, полюбив її всім серцем і душею». І вже через рік ми вдвох часто виступали перед металургами, учнями шкіл…»
Сам же Олексій Семенович говорив про свого учня так: «Іван був несамовитий. Забажавши навчатися грати на кобзі, ловив мене, де тільки я міг з’явитися: і вдома, і в музеї. Вчу його – бачу, діло буде, вийде з нього бандурист…»
 Отак, уже в зрілому віці Іван Панасович взявся опановувати гру на улюбленій бандурі. Пізніше, разом з учителем, Олексієм Ковалем, вони виступали дуетом. 
А ще  Іван Скотаренко був учасником ансамблю бандуристів,  виступав і як соліст.
Саме Іван Панасович грав на бандурі та співав улюблену пісню Олексія  Коваля «Забіліли сніги» під час поховання підгородненського кобзаря. Олексій Семенович заздалегідь просив свого учня, щоб його в останню путь супроводжувала його улюблена бандура та пісня «Забіліли сніги».
Бандуристи були бажаними гостями на зустрічах із шанувальниками української культури. Так, 23-24 листопада 1977 року Олексій Коваль та  Іван Скотаренко разом з дніпропетровським письменником Іваном Шаповалом на запрошення міського відділу товариства книголюбів, міського товариства «Знання» і центральної міської бібліотеки відвідали Донбас. Зокрема, зустрілися із членами клубу книголюбів Західного Донбасу «Пошук»  у Будинку культури шахтобудівників, а потім побували на шахті «Західнодонбаська». Співали українських пісень зі сцени Будинку культури «Шахтар» (м. Першотравенськ). 
У травні-червні 1990 року Іван Скотаренко  та  Леся Коваль  стали делегатами  Установчого і  пізніше – Першого з’їзду  кобзарів України в м. Києві. Цього ж року вони  разом  брали участь у Міжнародному кобзарському фестивалі у м. Львові, виступали там у Соборі Святого Юра. 
Івана Панасовича часто запрошували на виступи у Дніпро, концерти проходили в меморіальному будинку-музеї Дмитра Яворницького, біля Преображенського собору та на Жовтневій площі.
Іван Скотаренко не раз зустрічався з кобзарем Олексієм Чуприною, який жив у м. Корсунь-Шевченківському. Від нього навчився грати «Псальми» та пісню «Розрита могила».
Незадовго до своєї смерті Іван Панасович на своєму мотоциклі потрапив в аварію, довго хворів, помер 1994 року. Похований у Підгородному.
Тетяна РУХЛІНСЬКА,
заступник директора РДБ по роботі з дітьми.
м. Підгородне, Дніпропетровська область.