Поточний № 49 (1236)

12.12.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Будемо захищати Україну!


10.04.2014

Ще з часів вивчення історії нашої держави перші поселення українців у межах земель славного Війська Запорізького низового, до якого належала і сучасна Дніпропетровщина, асоціюються в кожного з нас із українським козаком, якому за плугом доводилося ходити з мушкетом, аби в разі небезпеки мати чим дати збройну відсіч нападникам. Кілька століть, що минули відтоді з періодичними війнами, здавалося б, мусили б гарантувати «людині розумній» мирне життя на українських землях. Та колишня імперія, що частково збереглася у вигляді Російської Федерації, будь-що пнеться взяти реванш за розпад Радянського Союзу і повернути собі колишні колонії, вже вкотре створити такий собі «єдіний руській мір». Тому сьогодні хлібороби Криму та частково півдня Херсонщини працюють на своїх ланах фактично під дулом автоматів непрошених «братів» зі Сходу…

ПІСЛЯ окупації Кримського півострова, який через загрозу репресій вже покинули в статусі біженців більше трьох тисяч громадян України, Росія не припиняє провокацій у східноукраїнських областях, тримаючи на кордоні чималу збройну потугу. Безпідставним надуманим приводом для агресії є «захист російськомовного населення». Через це в Україні виник навіть гіркий жарт «не розмовляйте російською, інакше вас прийдуть визволяти!» Насправді ж українці і росіяни в прикордонних областях давно звикли знаходити між собою спільну мову. Щойно про це «Сільським новинам» розповів ветеран праці Анатолій Четверик з Царичанки:
- Я відпрацював за кермом автомобіля кілька десятків років, багато їздив по Україні та Росії, часто бував у Донбасі. І ніде ніколи не бачив якихось утисків росіян. Тож і тепер питав декого з них – а чи не принижують вас? Ті дивляться на мене, мов я не сповна розуму… Тут питання в іншому – Росія не може без війни, це так і в історії в неї було. Чого Путін поліз у Крим? Випробувати нас і Європу на міць. Коли б ми одразу показали свою справжню силу, той би зупинився. Чому він не лізе в Японію, яка давно заявляє про територіальні претензії до Росії за загарбані острови, чи Китай? Бо знає, що там одразу дадуть по пиці. Та після Майдану у нас люди перестали боятися тиранів, відчули себе єдиними, і ніякий зовнішній агресор нас не здолає. Українці відстояли своє право на краще життя за справедливими законами, на вільний вибір влади. А Росія звикла, щоб у них був цар. Без нього вони просто не зможуть жити! Сказав цар так – значить так і буде. Ми ж про подібне давно забули, люди не дарма стояли і вмирали на Майдані.
Так, вічний наш сусід, окрім невеликого періоду дев’яностих років минулого століття, ще практично не знав демократії. А у васальній залежності від Золотої, а потім Кримської орд Московія перебувала майже п’ять століть, утричі довше за Україну. Можливо, і у цьому витоки її кількасотлітніх несамовитих потуг тим чи іншим робом накинути імперський зашморг будь-кому із сусідів, чия воля до спротиву виявлялася недостатньою. Відомий російський письменник Олексій Толстой, досконало вивчивши історію батьківщини при написанні роману «Петро Перший», ще в часи становлення кривавої червоної імперії «диктатури пролетаріату» наважився на глибоке історичне одкровення:
- Є дві Русі. Перша – Київська – має свій корінь у світовій, а меншою мірою у європейській культурі. Ідеї добра, честі, справедливості розуміла ця Русь, як розумів їх увесь світ. А є ще друга Русь – Московська. Це Русь тайги, монгольська, дика, звірина. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику озлобленість. Ця Московська Русь з давніх часів була, є і буде повним запереченням усього європейського і жорстоким ворогом Європи.
Вочевидь, Олексій Толстой таки не помилився… Бо сьогодні все відбувається саме так, як він і передбачив. На українських теренах зіткнулися два протилежних світогляди – сучасний європейський та азіатсько-ординський. До мільйонів українців лише зараз доходить свята правда про те, що Москва ніколи не була «старшим братом» Києва, а Росія – зовсім не «старша сестра» України, а навпаки. Самопроголошений, зазомбований фальшивою інформацією безликий «брат» зі всіх сил пнеться знову пристебнути нас до своєї недолугої колісниці, де ми змушені були пхатися по накресленій колії і ніколи не мали власної волі, ні долі. Згадалося поетове «зі сходу холод принесли вітри, не солодко під чоботом Москви…» Крим через безлад і хаос, принесений окупантами, вимушене припинення роботи державних, правоохоронних та фінансових установ України продовжує втрачати привабливе курортне обличчя. У ньому зайди вже почали вбивати беззбройних військовослужбовців України… Оце така в них сьогодні «звитяга».
Звіриний ординський оскал підступного російського сценарію проти цілісності України проявляє себе і в Донбасі. Це не може не турбувати всіх нас, в Україні сущих. Нещодавно зустрів давню знайому, питає - автомата купив? Тим і відповідаю – а хіба я за час служби в армії його не заробив? - І що ж, - вже ближче до суті справи, - будеш стріляти у братів? - Стрілятиму. Бо брат, коли іде зі зброєю у твою хату, то вже не брат. То – ворог… Теж саме заявив і перший Президент України Леонід Кравчук: «Маю особисту зброю, в разі потреби буду стріляти в агресора». Так думають сьогодні і тисячі українських добровольців, військових та мобілізованих воїнів запасу у відповідь на російську агресію. Бо захист рідної землі споконвіку був священним обов’язком її синів. Про це ж говорить і стаття 17 Конституції України «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою усього Українського народу».
Світова спільнота глибоко переймається агресією Росії проти України, чим далі більше застосовує економічні санкції до агресора. Щойно Президент Чехії Земан заявив – для запобігання російської експансії на східному кордоні України його необхідно підсилити військами НАТО. Це дуже слушна думка, про необхідність членства в оборонному блоці заявляли свого часу ще президенти Кравчук і Ющенко. А Верховна Рада вже ухвалила рішення провести до кінця року вісім спільних військових навчань з військовослужбовцями країн північноатлантичного альянсу. Перші з них у травні пройдуть на території нашої держави разом з тисячею вісьмастами американськими солдатами.
Певно ж, межа зіткнень двох світоглядів, за Олексієм Толстим – сучасного європейського, з яким асоціює себе переважна більшість громадян України, та азіатсько-ординського, що домінує поки що у зомбованій свідомості біля вісімдесяти відсотків наших східних сусідів, мусить бути непорушною. Щасливе майбутнє наших народів і усієї сучасної світобудови можливе лише під мирним сонцем. Хижий ординський оскал давніх віків на ласі шматки чужих земель у третьому тисячолітті не пройде. Невже недовга слава і ганебний кінець Гітлера таки до шмиги російському Путіну?

Григорій МИКОЛАЙЧУК.