Поточний № 2 (1390)

22.01.2022

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Були часи, коли жили


08.12.2021

Шановні «Сільські новини»! 
Я, давній ваш шанувальник, прочитав статтю Павла Бондаренка «Для тих, хто сумує за світлим минулим». Так-от що я скажу. Написано все правильно, але події дуже давні. І тут скаржитись на те лиховісне життя не дуже й доречно. Згадаймо, якщо ви, пане Бондаренко, пам’ятаєте, яких руйнувань зазнала наша країна від війни. Я хоч ще й малий був, але чітко пам’ятаю розвалені і спалені ферми нашого колгоспу, вигоріле село... Всього й не опишеш. Тож його потрібно було все відбудовувати. І таке становище в селі було десь до кінця 60-х років. А далі вже стало все по-іншому. Колгоспники почали одержувати зарплати грошима. І ця зарплата було дійсно достойна вкладеній праці. Пам’ятаєте, в ті часи була інформація – М.С. Хрущов отримує зарплату 845 карб. Так-от, стільки ж міг заробити хороший комбайнер під час жнив. А згадаймо, що могли зробити нещасні солдатські вдови (в тому числі і моя мама), які залишились з дітьми на руках на згарищі своїх хат. Тільки завдяки колгоспам у 1944-45 роках хати вже були відбудовані. Потім лагодили розвалені і будували нові ферми. У кінці 70-х років колгоспи вже зміцніли.Без колгоспу в селі не відбувались ніякі події. Я кажу про свою Бабайківку. З  допомогою колгоспу побудували новий будинок культури на 600 місць, нову школу, лікарню, дитячий садок. Діти колгоспників у яслах-садках утримувались безкоштовно, обіди в школі для дітей  були безкоштовні. Колгоспники користувались відпусткою 24 робочих дні, оранка, культивація городу - за рахунок колгоспу. Та навіть проводи в останню путь за рахунок колгоспу. Сім’я померлого заявить бригадирові  і на тому клопоти закінчилися. Продукти на поминальний обід - все за рахунок колгоспу. Та ще й духовий оркестр. 
Колгоспники нашого села  з сумом згадують життя в ті часи. А чому й не сумувати? Всі жителі мали роботу і зарплату. У колгоспі працювали 484 колгоспники. У своїх господарствах люди утримували більше 500 корів та іншої худоби.
Профком колгоспу організував на замовлення колгоспників екскурсії до Москви, Ленінграда, Київа, Полтави. І це не від випадку до випадку, а за бажанням колгоспників. Не дивиноюбуло  й відвідування колгоспниками санаторіїв, причому будь-яких в усіх куточках СРСР.  Звичайно, все це було в тих колгоспах, де колгоспники з відповідальністю ставились до виборів голів колгоспів. Тоді й колгосп був заможнім, і люди. А якщо колгоспники обирали керівника невдало, то й жили бідно. 
А хто зараз селяни? Та ніхто. Роботи немає. Може, дехто і влаштується, але це нелегально. Стаж до пенсії не набере. Якась «мудра» голова додумалась дати команду розорати пасовища і сінокоси. Це ж злочин! Століттями ці землі не оралися, а сьогодні комусь знадобилися. Як наслідок селяни не можуть утримувати корів. Якщо раніше у Бабайківці селяни тримали до 500 корів, то сьогодні немає й сотні. Але й це ще не все. Якщо «ефективні» господарі так будуть господарювати і надалі, то через 10-15 років зникнуть українські чорноземи. Адже зараз немає сівозмін, немає органічних добрив. Сіють сонях по соняху, а що таке «чорний пар», мабуть, господарі і не знають. Отрутохімікатами витравили багато птахів. Зникли жайворонки, кібці, чайки, сорокопуди і багато інших. Найрозумнішими виявились сороки. Вони із села перелетіли в передмістя. Отак-то, пане Бондаренко. 
Ми, селяни, будемо згадувати ті часи, коли жили, як люди, доки будемо топтати ряст. Бо таке вже не повернеться.
Віталій ШМАЛІЙ
с. Бабайківка, 
Царичанський район,
Дніпропетровська область.