На трактор сяде – і сіє, і оре у полі; в легковику теж справжній ас – заднім ходом з причепом заїде в любий двір; накосить сіна для худоби й сама косу відклепає; взимку на п’яльцях стелить барвисте мереживо картин-вишиванок, а ще вона – успішна студентка агрономічного факультету Дніпропетровського аграрного університету.

…Батьки Олени Шибки Андрій Анатолійович й Інна Янівна на початку дев’яностих років, будучи міськими жителями, вирішили зайнятися самостійним хазяйнуванням. Неподалік від Синельникового, в невеличкому степовому селі Новоолексіївка заклали підмурок нового будинку і самостійно звели хату. Причому господар власноруч, хоч і не мав будівельних навичок, і стіни склав, і дах звів. Хотілось все робити своїми руками. Допомагали і нові односельці, і друзі. І вже через якихось два роки садибу на околиці села було заселено. Андрій Анатолійович, маючи диплом інженера інституту залізничного транспорту, працював помічником машиніста, тож після поїздок міг «відпочивати» на новобудові. А ще молоде подружжя відразу влилося в сільський загал – тому треба було щось привезти (мали на той час батьківські «Жигулі»), тому щось полагодити в обійсті. Так і здобули серед людей заслуженого авторитету.
Свідком становлення родового гнізда ще з колиски була й Оленка. Разом з батьками раділа всьому новому, що з’являлося в приватному дворі. Спочатку була корівка, потім теля, за яким доглядали, як за немовлям. Потім з’вилися бички, кури, вівці. Згодом Шибки купили старенького колісного трактора. Андрій Анатолійович власноруч перебрав кожну запчастину. І сталевий кінь запрацював, як новенький. Знаючи добру вдачу нового поселенця, деякі одноосібники попросили його обробляти свої земельні частки, що стало майже головним атрибутом у вільний від основної роботи час. Усім тим неабияк цікавилася донька – поруч з ляльками гралася ще й ключами від техніки. Пізніше, вже будучи школяркою, Оленка разом з татусем виїжджала в поле орати, культивувати, сіяти і збирати урожай. А в домашньому господарстві допомагала мамі вправлятися біля худоби. Причому жодного разу її не примушували до роботи – то для неї була як гра. Саме у грі навчилася і трактором землю обробляти, і легковиком управляти, а вже пізніше, навчаючись і університеті, отримала права водія і тракториста.
…Незручно було Олені ходити до школи майже за десять кілометрів. З першого й по одинадцятий класи добиралася до Синельникового на перекладних: то маршрутками, та електричкою. Однак це аж ніяк не впливало на її успішність. Мало того, брала ще й додаткові уроки з української мови й англійської, що тепер полегшує навчання.
– Наша п’ята школа в Синельниковому завжди була престижною, – говорить дівчина. – А наш клас надто бойовим. До речі, більшість випускників зараз навчаються в різних вузах. Тільки в агроуніверситеті вчиться нас троє.
– І як дається граніт науки?
–Поки що добре. Стипендію платять. На третьому курсі все вже буде жвавіше. Там піде конкретика. А це – моя стихія. Полюбляю механізацію, агрономію, біологію. Під час практики хотілось би познайомитись з сучасною імпортною високопродуктивною технікою в передових господарствах. Мені цікаво, як на практиці застосовують передові технології вирощування сільгоспкультур та які засоби боротьби проти шкідників і хвороб рослин ефективніші.
– А які твої мрії? Може після університету хотіла б залишитися працювати у вузі?
– Що ви? Нізащо. А от за досвідом до прогресивного фермера в Голландію чи іншу країну поїхала б із задоволенням. Попрацювала б на їхній техніці, щоб колись і в себе, в Україні, мати не тільки навички.
…На перший погляд, в юної студентки другого курсу забагато прагматичного. Та в глибині її душі поруч з діловими якостями проростає справжній лірик. Вона, коли приїжджає додому на вихідні, і корівок подоїть, і виведе їх разом з бичками на сусіднє пасовище. А ще прополе і поллє закладений власноруч чудовий квітник… Однокласники, що недавно приїжджали на її травневий день народження, захоплювались від створеного її руками.
А втім, може все це вже не модно для молодої людини? Не дівоча справа все знати і вміти. А якої ви думки?

Олександр Святина.
Синельниківський район, Дніпропетровська область.