Багатьом своїм знайомим у вільний час зробив зручні табуретки. Але не такі, як у магазині, що через рік розсихаються, а із натурального дерева, яке він приберіг ще з тих часів. Адже колись працював столяром. Один колишній районний начальник звернувся до нього як фахівця з бджільництва, аби він йому «запустив» пасіку. «А чому б не допомогти хорошій людині, – каже Іван Порфирович. – Звичайно, допоміг. А коли перший мед викачали, презентував мені баночку меду. Корисний продукт, але сам його не вживаю».
Хоча і народився він у селі Спаське Новомосковського району, давно рідним для нього стало Підгородне. Сюди після служби на Далекому Сході повернувся з молодою дружиною Валентиною. У миру і злагоді встигали і на роботі працювати, і в теплицях вирощувати огірочки.
Іван Порфирович разом із Валентиною Іванівною звів будинок, виростив не одне дерево, виховав двох прекрасних синів – всесвітньо відомого канатоходця Володимира Руденка, який нині мешкає у Німеччині, та Івана, який фермерує у рідному Підгородному.
Йти по життю Порфировичу допомагає оптимізм. А ще він долучився до партійних справ – у новоствореній аграрній партії рік тому йому вручили квиток № 1, бо впевнений, що аграрії повинні активніше впливати на державну політику і мають бути представлені у всіх органах влади.
Час від часу турбують його болячки – то одні, то інші. Але він не здається і хоче дожити до того часу, коли в Україні буде мир, коли Росія не буде зазіхати на наші території, коли українська економіка стане наскільки потужною, що Європа проситиме гроші у нас.
Іван Порфирович – палкий прихильник творчості співака Миколи Гнатюка. Серед його улюблених пісень цього виконавця пісні «Малиновый звон» та «Час рікою пливе», слова якої ми й розміщуємо сьогодні.
Многії Вам літа, Іване Порфировичу!
Час рікою пливе
Слова Богдана Лепкого. Музика Лева Лепкого.
Час рікою пливе, як зустрів я тебе,
Як зустрів я тебе, моя пташко,
Довго, довго дививсь, марно очі трудив,
А впізнати тебе було важко.
Ти висока, струнка, в тебе руса коса,
В тебе очі сумні, невеселі,
І уста вже не ті, не солодкі такі,
Скажи, хто цілував їх без мене.
Як зустрінеш колись, привітай, усміхнись,
Усміхнись, як колись усміхалась,
Хоч пройшли вже роки, і ми стали батьки,
Але наша любов не зів’яла.
Як почуєш колись біля свого вікна,
Що хтось плаче і гірко зітхає,
Не вставай, не трудись, не тривож свого сна,
Тільки знай, що тебе хтось кохає.
А у тебе є син, а у мене дочка,
Ох, як схожі вони між собою,
То давай же ми їх об’єднаєм навік,
Коли нам не судилось з тобою.
На зелені луги впали білі сніги,
Де з тобою ми часто гуляли,
По дорогах зими йшли закохані ми,
Ясні зорі над нами сіяли.
Залишить свій відгук