Поточний № 16 (1404)

30.09.2022

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Чи потрібен Україні фонд земель?


02.06.2011

Розробники закону «Про ринок земель» спричинили дискусію, заявивши, що власниками земель сільгосппризначення мають бути тільки фізичні особи – громадяни України або ж держава – в особі Державного фонду земель. Вже зараз існують діаметрально протилежні оцінки: чи потрібен взагалі такий фонд. Прихильники кажуть, що він допоможе раціонально використовувати земельний ресурс країни та стане інструментом сприяння розвитку аграрного сектору. Опоненти вважають, що це шлях до монополізації ринку орних земель групою осіб, наближених до влади. На думку ж експертів, автори законопроекту не розкрили суті, мети створення та принципів діяльності фонду. А брак інформації породжує домисли і довільні трактування.

Світова практика
У світі (зокрема, в Європі) є приклади функціонуваня Державних земельних фондів. Зокрема, в Угорщині йому належить близько 40% усіх земель. Фонд викуповує заставлені сільськогосподарські угіддя або ж ділянки у громадян, які отримали їх від держави під час приватизації і не бажають на них працювати. Фонд має право продавати чи здавати в оренду землі особам, які вестимуть ефективне товарне виробництво сільгосппродукції.
У Польщі Державний земельний фонд реформували в Агентство сільськогосподарської власності державної скарбниці (АСВДС). Воно викуповує в індивідуальних господарств землю та нерухомість і продає перспективним власникам. Із фонду АСВДС одержують наділи сільськогосподарські переселенці: малоземельні селяни; молодь, яка бажає створити велике господарство; колишні працівники держгосподарств.
У США 40% земельного фонду належать федеральному уряду. Проте орних земель у його власності немає, а більшу частину складають парки, військові полігони та землі, на які ніхто не претендує.
У Франції існує інститут територіальних земельних фондів, створених власниками землі. Там власник ділянки не має права продавати землю на вільному ринку. Спершу він зобов’язаний звернутися до цього фонду. Проте, у французькому варіанті – це радше громадська організація власників земель, а не державна структура. Мета її діяльності - збереження родючості земель, забезпечення прозорості операцій із землею, тощо. Цей фонд встановлює правила, які діють на окремих територіях Франції: як продавати землю, коли, за яких умов і т. ін.
Для чого Державний земельний фонд Україні
Ідея створення Державного фонду земель не нова. Так, у 2007 році до Верховної Ради було подано проект закону «Про Фонд земель державної власності та управління землями державної власності». Тоді йшлося про оптимізацію використання земель державної власності та участь цього фонду в процесі консолідації земель, здачі їх в оренду. Але йшлося тільки про землі державної власності (зокрема, конфісковані за рішенням суду, викуплені державою для суспільних потреб, передані у державну власність із комунальної власності та землі запасу). Участі цього фонду на ринку земель приватної власності не передбачалося. Того ж року проект віддали розробникам на доопрацювання.
Із наближенням перспективи скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення, ідея створення Державного фонду земель отримала друге дихання. Українські урядовці посилаються на світову практику скуповування сільськогосподарських земель державою. «Це не наше ноу-хау. Такі Земельні фонди є в усіх європейських країнах. В Угорщині 1 млн. 800 тис. га з 10 млн. орної землі є під контролем їхнього фонду землі. І чітко прописано, що жоден гектар не повинен відчужуватись з фонду. А діє він на основі самоокупності, за рахунок цих земель, які він здає в оренду». - говорить Микола Калюжний, перший заступник голови Державного земельного агентства.
Серед причин, які, на думку представників української виконавчої влади, зумовлюють потребу в створенні такого фонду, - неефективне використання ріллі та потреби продовольчої безпеки країни.
Так, за словами Миколи Калюжного, близько 6 млн. га зі 30 млн. га ріллі в Україні використовуються неефективно або зовсім не використовуються. Саме ці землі планується передати Державному фонду земель сільськогосподарського призначення. У проекті закону «Про ринок земель» передбачено, що Фонд має переважне право викуповувати землі сільгосппризначення після скасування мораторію на їх продаж.
Міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк вважає таку стрктуру «основою забезпечення продовольчої безпеки країни». Він анонсує, що держава почне формувати Державний земельний фонд уже в 2011 році.
Втім, залишається питання, на якій законодавчій базі це може відбутися. За словами Сергія Святка, радника міністра аграрної політики та продовольства, хоча нині концепція Державного земельного фонду прописана як частина закону «Про ринок земель», зараз є пропозиція депутатів створити окремий закон.
Поки що свою концепцію оприлюднила лише Людмила Супрун – екс-голова бюджетного комітету ВР. Вона впевнена, що «створення Державного земельного фонду дозволить капіталізувати, тобто визначити реальну вартість, державних активів у вигляді землі та забезпечити їх ефективне використання, залучити інвестиції в аграрний сектор, захистити права власників».
Думка, на якій сходяться правники, – усі пропоновані форми законодавчих актів мають право на життя. Та головне, щоби вони несли в собі не просто раціональне зерно, а були якісними документами прямої дії.
Больові точки українського фонду
Сергій Кубах, директор Проекту Світового банку «Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру», переконаний – законом потрібно дуже чітко визначити мету і сенс діяльності такої структури. Насамперед, на його думку, не вистачає чіткого формулювання: в чиїх інтересах працюватиме фонд – держави чи власників землі? Адже в них можуть бути різні цілі: у держави – наповнити бюджет, а у власників – якомога дорожче, вигідніше продати свою землю.
У контексті фінансових взаємин між державою-покупцем та власником-продавцем, експерт зазначає: якщо метою фонду є унеможливити скуповування землі за безцінь, тоді треба внормувати, як визначається ціна, за якою фонд купує землю, або хто інший, окрім фонду, це може зробити і за яких умов. Нинішня редакція проекту закону передбачає, що Земельний фонд має пріоритетне право на купівлю землі, і лише якщо він не купує, власник може продати землю комусь іншому. А як бути в ситуації, якщо власник запропонує фонду таку ціну, за яку той не спроможний її купити?
Ще одне надважливе запитання, напряму пов’язане з метою створення фонду, яке ставить експерт, – «що з цією землею робитиме Земельний фонд – перепродасть, «законсервує» абощо». На переконання Сергія Кубаха, «ринок повинен бути прозорим», тому вже в законі потрібно визначити, «як фонд продаватиме цю землю, за якою ціною, за якою процедурою, чи проводитимуться торги, хто прийматиме рішення про продаж землі чи здачу в оренду і за якими правилами».
Тож, на думку експерта, діяльність фонду потребує врегулювання в законі, оскільки нині проект «визначає лише деякі окремі правила». А непрописаність важливих питань неодмінно стане «лазівкою» для зловживань.
Земельний фонд дійсно може контролювати ефективність використання земель, вирішувати, чи купити землю й здати її в оренду, чи продати ефективному власнику. Проте питання в іншому – чи буде ефективною така система взаємодії на ринку землі. «Якщо державний фонд земель повинен бути учасником ринку землі, то – рівноправним, - переконує Сергій Кубах. - І якщо серед його завдань є ефективне використання земель, то очевидно, він має працювати на ринку не як адміністратор, а як модератор». Адже державне адміністрування, покликане мінімізувати загрози, викликані впровадженням вільного ринку землі, може матеріалізувати інші небажані явища, - як-от тінізація цін, неможливість банків мати прямі відносини з власниками землі тощо.
Проте актуальним залишається питання, що лежить на поверхні: чи дійсно потрібна державна структура на ринку землі приватних власників? Адже у розпорядженні держави вже сьогодні є близько 7 млн. га резервних земель. З них, за словами пана Калюжного, 3,1 млн. – це рілля, яка здається в оренду, але не використовується так прибутково, як цього хотілося б. Також близько 1 млн. га землі не використовується взагалі. І ще 1 млн. 400 тис. га – це невитребувані паї. То може спершу держава має дати раду цим землям, а тоді вже виходити на ринок земель приватної власності?
Тож яким буде (і чи буде взагалі) в Україні Державний фонд земель – стане зрозумілим під час голосування за Закон про ринок земель.

Олена НАГОРНА.