Яким би дивним з першого погляду не здавалося таке твердження, але сучасне селянське життя-буття йому є наочним свідченням. Належної постійної уваги з боку уряду українські селяни, які господарюють на фермерських чи власних землях і вирощують худобу, не мають, на жаль, і досі. Ні до себе, ні до результатів своєї праці. Навіть тепер, коли завершується чотирнадцятий післяреформений рік.

Що й казати, створити селянину щось нове, тим паче власну ферму - річ вельми непроста. Тваринництво до того ж, як відомо, галузь особлива, де плоди тяжкої праці доводиться чекати роками. Удвічі прикро, що вони виявляються не надто затребуваними на вітчизняному ринку. Ось розповіді людей, які намагаються довести усім нам - українському селу тваринництво потрібне, а його продукти – не гірші чужоземних. Олександр Аржанічев, голова селянського фермерського господарства «АрСт», село Сотницьке Петриківського району:
- У нас тут природні пасовища, гріх не займатися тваринництвом. Мені воно ближче, я зоотехнік, закінчив Полтавський сільгоспінститут 1989-го року. Коли вийшов закон про фермерство, вирішили і ми з дружиною спробувати цього хліба. У 93-му оформили СФГ, взяли в оренду 50 гектарів пасовищ між нашою садибою і Оріллю. Який оптимізм був тоді у нас, у наших колег – вільна праця на землі! У Києві з’їзди фермерів відвідували міністри, було видно увагу до нашого руху… Тепер ні міністр, ні жоден чиновник Мінагрополітики до нас не приходять. Ми державі не цікаві, тому що є дрібними товаровиробниками. От якби були великими… Тому й трудимося без особливої радості. Скільки розмов було про державну підтримку тваринництва! За попереднього уряду виплачувалися дотації, тепер катма. А кредити під доступний відсоток на будівництво тваринницьких приміщень, закупівлю молодняка, «електропастухи» тощо ніде не візьмеш… Може допомогти лише Асоціація фермерів та приватних землевласників, але не завжди. От і крутись, як можеш, а в тваринництві дорога ложка до обіду…
Всі переробні підприємства стали приватними, за здану худобу форму ПК 1, на підставі якої виплачується дотація, майже не видають. «Нам, хлопці, ні ваші бики, ні форма не потрібні», - кажуть. Бо можна дешево купити готові туші, привезені з Бразилії, Польщі тощо. А на яких добавках вони вирощені, те нікого не турбує. Ми ж годуємо худобу натуральними кормами, на зиму заготовляємо сіно, завозимо жом. У всьому світі така продукція коштує дорожче, у нас цього немає. Торік здавали биків по 15 гривень за кілограм живої ваги. Думали, цьогорік буде краще… Навпаки, ціна опускається до 13-ти, бо на Дніпропетровщину почали везти м’ясо із Закарпаття і Волині, там воно ні почім. Куди здати вирощену худобу? Чому наш уряд дотує селян Бразилії, Польщі тощо, а власних ігнорує? Знаю, у Німеччині фермер не має ніякого клопоту з реалізацією вирощеного, його продукція потрібна людям. Наше родинне класичне фермерське господарство, наприклад, виростило торік десять тонн свинини і п’ятнадцять яловичини. Ми годуємо себе й інших, але мусимо ганяти світами, щоб десь прилаштувати продукцію. Чому вона така дешева, а в магазинах м’ясо – 50 – 60 гривень? Діти не хочуть займатися такою працею, бо ні вихідного, ні прохідного… Перед багатьма фермерами поступово виникає питання – кому передати свою справу після виходу на пенсію? Невже наступні покоління українців змушені будуть вживати чужоземну хімію, а не своє добре?
Такі ж гіркі питання без відповідей і у Олексія Вакуленка, господаря з Китайгорода Царичанського району:
- Після краху колгоспу почали з дружиною трудитися на власних паях, тримати худобу. У державі для таких, як ми, і ймення немає, звуть «одноосібник». Можливо, «господар» краще? Увесь час наймали техніку на обробіток ґрунту, зерно виходило «по нулях». Оце таки взяли тракторця в кредит, може, легше буде. Торік за молодняк ВРХ дали дотацію, а цього року згадали про неї… влітку! Та і відтоді ще не дали жодної копійки. На словах почув – уряд виділить стільки-то мільйонів тваринникам. Де вони? Чому раніше такого обману селян не було? А я вже витратив 250 гривень на паспорти телятам, краще б дітям на навчання було. Треба або виплачувати дотацію, або не дурити нас, щоб ми намарне пороги не оббивали, час не витрачали та гроші на вітер не викидали…
Так, значна частина країн світу своє сільське господарство дотує. Але ж не способом, описаним вище! Торік, у час парламентських виборів, дотацію дали. Далі – зась… Якщо керуватися такою «логікою», то наступної дотації людям доведеться чекати допоки - до президентських виборів?
Аналогічні питання турбують і Галину Коваль, голову СФГ «Еліта», що в Петриківці:
- Ми з дідом Данилом Антоновичем, йому скоро вісімдесят, мені – сімдесят п’ять, мали ферму внизу на луках, та по ній простелили об’їзну (про руйнування цього фермерського господарства йшлося у статті «Роздоріжжя, або Де ж кінець «Дороги смерті»?», «Сільські новини» за 21 травня 2009 року). Мусили будувати нову на 16 корів. Кредитів для тваринників нема, тож брали за високою ставкою. Займаюся тваринництвом уже 47 років, з них п’ять була завфермою в КСП ім. Суворова. З п’яти наших дітей двоє допомагають нам, Роман і В’ячеслав. Інші кажуть: «Мамо, ви товчетеся з батьком день і ніч, а ні у вас, ні на вас нічого нема! Навіщо?» Я й сама інколи так думаю. Та у Петриківці взагалі нема де робити, може, й онуки тут хазяйнуватимуть… Можливо, будуть кращі умови. На молоковозах цього літа вартість літра молока впала ледь не до двох гривень, то возимо у місто. А там перекупники біжать: «Чому дешево продаєте, ми вам ось зробимо!» Та я з ними сама розбираюся, а торгувати довго ніколи. Чому в Петриківці не збудувати м’ясокомбінат, сирзавод? Торік оформила дотацію на вісім телят, виплатили три тисячі гривень. Цього року задокументовано на 5 тисяч, не дали нічого. Якось передали оголошення з ветлікарні «хто купить доїльний апарат український, держава поверне кошти». У нас 11 корів, доїти руками самі знаєте як… Думаю, спробуємо. Наскладали грошей, купили апарат за 4 800 гривень, віднесли документи в Петриківське агроуправління. Там кажуть – заводський харківський штамп є, але України – нема. Кошти не повертають. То мені що, їхати за тим штампом аж у Харків? Отака нам поміч…
Чому ж така дивна ситуація з державними дотаціями тваринникам? Як пояснюють фахівці, дотацію за утримання і збереження молодняку ВРХ виплачували за Постановою КМУ № 246 від 2 березня 2011 року, торік вона діяла. У 2013 році введена в дію Постанова КМУ № 357 від 22 травня, нею передбачений порядок використання коштів за попередньою постановою, але тільки з 4 червня 2013 р. З 4 червня дотації нараховуються, але не виплачуються. Приміром, у Верхньодніпровському районі за молодняк ВРХ вже нараховано більше 221 тисячі, за здану на забій худобу – 184 тисячі. У Царичанському молодняк «тягне» більше ніж на 200 тисяч гривень, за м’ясо кошти не нараховувалися, у Петриківскому районі приблизно така ж картина. Коли будуть виплачені належні людям суми – невідомо. Зате є в Україні величезна присутність чужоземної тваринницької продукції.
Ось що зазначив у вересні міністр аграрної політики Микола Присяжнюк:
- Цього року імпорт м’яса скоротиться приблизно на 35% завдяки росту його виробництва в Україні. Поголів’я худоби у господарствах населення збільшується, розвиваються і нові тваринницькі комплекси. Ми рухаємося в сторону самозабезпечення продуктами тваринництва.
Якщо прогноз міністра зі скорочення імпорту збудеться, то в Україну завезуть «всього-на-всього» близько 130-ти тисяч тонн чужоземного м’яса. Вочевидь, селяни України давно здатні повністю забезпечити молоком і м’ясом вітчизняний ринок. А український уряд лише рухається в цьому напрямку… Хто ж йому допоможе?

Григорій МИКОЛАЙЧУК.