У березні 2014  року  ми позбулися Криму. З тих пір не стихають розмови: «Хто ж його здав росіянам?»  Хоча  відповідь на це питання кружляє у повітрі, як моль, що вилетіла з хазяйської шафи і яку ніяк не вдається схопити руками.  «Та хто ж це?» – допитуються найнетерплячіші. «Ось не придурюйся, – кажуть досвідчені люди, – усі знають, а ти не знаєш?».

 «Ну, та хоч натякни мені, – причепився  я до  свого сусіда Мишка. 

«Ми тільки пройдемося по датах, і ти все зрозумієш, друже, – каже Мишко. – Я тобі тільки буду нагадувати, а ти слідкуй за подіями. Коли  Янукович утік з Країни?  Так, 22-го лютого 2014 року. 26 лютого в.о. президента прийняв на себе  обов’язки  Головнокомандувача Збройними силами України. Так? Так!  Коли росіяни почали  нарощувати свої сили у нашому Криму? Не пам’ятаєш? То я тобі нагадаю – десь з 20 лютого до 17 березня. Зараз ми говоримо про те, що треба робити, коли ворог вторгся у наші межі і намагається поцупити шмат нашої території?». 

Присутній при цій розмові третій сусід аж підскочив з лавки, розмахуючи руками, жваво жестикулюючи, емоційно заявив:

«Для цього існує армія!».

«Спокійно, друже, – каже Мишко, – правильно ти кажеш, ох як правильно. З  26 лютого в нашій країні вже був Верховний Головнокомандувач. І що? Він до першого березня 2014 року привів війська у бойовий стан і наказав  очистити  Кримський півострів від  окупантів?  Ні, він цього не робив, хоча протягом наступних 20 діб війська, що знаходилися у Криму, а їх там було  вдосталь, чекали від свого Головнокомандувача наказу на збройну відсіч ворогові. Та так і не дочекалися. Він відмовчувався. Ти можеш собі таке уявити? А 18 березня Крим приєднується до Росії, яка завдяки цій  півмісячній паузі досягла своєї мети. Крапка».

«Йдемо далі, друзі, – продовжує Мишко. – Десь з 7-го квітня 2014 року почалися події у Донецьку та Луганську. Пам’ятаєш, як захоплювалися  адмінбудівлі, починаючи з обласних СБУ? І знову наш в.о. президента не реагує миттєво, а тягне до 14-го квітня, оголошує Указ № 405/2014  «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». 

А далі його дії зовсім не укладаються у рамки здорового глузду. Головнокомандувач, замість того, щоб підняти одну чи дві дивізії підлеглих йому військ, добре озброєних, дає команду озброїти усіх, хто хоче захищати нашу землю. Він навіть сам розповідає про цей випадок так: «Я пам’ятаю, коли я відчиняв склади зі зброєю, щоб роздати зброю цивільним батальйонам, офіцери відмовлялися це робить. Мене питали: «Олександре Валентиновичу, а хто буде за це відповідати? Я казав – я буду відповідати і особисто підписував  накази про видачу зброї. – Будь-яка особа – судима чи не судима, – хто готовий захищати Вітчизну, записувався, одержував зброю та йшов на схід», – гордо заявляв  Головнокомандувач. Емоційний  третій сусід різко підвівся, заходився туди-сюди  біля лавки, тоді підскочив до Мишка із стислими кулаками і гнівно запитав:

«Ти жартуєш? Хіба треба озброювати цивільних людей, коли кадрова армія  існує?».

«Ні, я не жартую. Це не мої слова, а його, в.о. президента.

«То він, мабуть,  і в армії  не служив, бо такого ляпасу не вчинить навіть рядовий піхоти. А я думаю, звідкіля стільки зброї на руках...»

«А я думаю, – каже Мишко, – це не ляпас, а спроба затягнути час. Поки будуть формуватись народні батальйони, поки їх області відпустять на Схід, пройде час, який зіграє на руку загарбникам».

«Допоки Головнокомандувач  вовтузився з батальйонами, – подумав я,– не підключаючи армію, ворог через відкритий на сході кордон заволодів частиною Донбасу. 12 травня у Донецьку та Луганську були проголошені невизнані республіки. Прямісінько по кримському сценарію».

«І знову, – каже Мишко, – наче  випадково, чи не знав ,що робити, чи не так зробив, але ж він каже, що хотів, «як краще». В обох випадках виграв ворог. Випадково чи як? 25 травня 2014 року Президентом України обирається Петро Порошенко, а «горе-головнокомандувач» 16 грудня 2014 року Указом нового президента призначається секретарем РНБО. Знову випадково? Без сумніву, ці події потребують детального дослідження, щоб врешті-решт  дати їм  правову оцінку.