Поточний № 49 (1236)

19.12.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Чому нас кинули напризволяще?


18.12.2015

В українському пенсійному законодавстві досі наявний трудовий стаж працівника майже не впливає на розмір отримуваної пенсії. На введенні цієї зрозумілої норми давно наполягають експерти галузі. Що на практиці означає таке нехтування правами людей, показує наступне звернення в редакцію «Сільських новин». Іще сильніше воно акцентує увагу на другій невирішеній проблемі українського соціального життя – символічній компенсації за догляд інвалідів удома.

Ось що повідомляє Людмила Векленко з Китайгорода Царичанського району:

- У мене паралізована мама, Валентина Павлівна, їй 72 роки, у неї 1 група інвалідності. Вона лежача, я її підіймаю, вона майже не говорить нічого… Починали з буквара слова вимовляти після перенесеного інсульту. Їй призначені 5 найменувань ліків довічно. Якщо ми в стані спокою, то лише на ці ліки щомісяця витрачаємо більше тисячі гривень…

За догляд мами я отримую від соцзабезу 16 гривень на місяць, ще 180 гривень нам доплачують як малозабезпеченій родині. За свої 36 років безперервного трудового стажу мама заробила… 1197 гривень пенсії, а 56 гривень їй доплачують за першу групу інвалідності. Всього виходить 1449 гривень на двох… Як нам прожити на ці гроші? Чому нас кинули напризволяще? Ми ж теж люди! Ну не можу я зараз працювати, повірте, не можу! Невже це справедливо – на двох людей не отримувати і півтори тисячі гривень?

Двічі лежали в реанімації. Один раз 17 днів, це було пекло якесь… За дві доби нам лише по чеках написали ліків на дві тисячі двісті п’ятдесят гривень… А лікарня – то цирк безкоштовний. Та то окрема тема. Життя склалося так, що я дійшла тепер, як кажуть, до ручки. Зараз, кажуть, важкі часи… Та чомусь вони важкі лише для тих людей, хто живе чесно. Не хочу ніяких зірок з неба, прагну звичайного життя із надіями на майбутнє. А ще вже кілька років у Рудьківській амбулаторії, яка обслуговує і Китайгород, немає навіть одного лікаря… Влітку приїхав Кирило Тимофійович, молодий випускник медінституту. Такий уважний, все прагнув охопити, не шкодував часу для хворих. Та через деякий час заїхав оглянути маму і каже:

- Працюю останній день. В мене дружина і маленька дитина, на зарплату в півтори тисячі гривень нам ніяк прожити…

Так мені шкода його стало! Та невже бодай одному лікарю на чотири з половиною тисячі жителів трьох сільських рад – Рудьківської, Китайгородської та Цибульківської – не можна призначити нормальну зарплату? Чом не доповнити її не використаними за ці роки лікарськими зарплатами? Хіба ми всі мало натерпілися за кілька років життя в селі без дільничного чи сімейного лікаря? Зараз із Павлом Миколайовичем Бугерою, кардіологом Царичанської райлікарні, домовляємося про приїзд для огляду. Йому і завідуючій невралгічним відділенням Людмилі Олександрівні Рябчук хочу низько вклонитися… Вони маму з того світу повертали. Добре, що є на світі такі люди. Якби такою ж була наша влада, то можна було б сподіватися на зміни в житті. Не знаю, як повинно бути в моїй ситуації, але вірю, що не так.

Важко читати спокійно такі рядки - людині за догляд мами, інваліда першої групи, платять 16 гривень на місяць… Якась залишкова норма прадавніх часів, до якої в урядовців за пафосними сьогоднішніми звітами не доходять руки. За роз’ясненнями Мінсоцполітики, це так «діє» постанова Кабінету Міністрів «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» від 26 липня 1996 року за № 832. Нею передбачені виплати непрацюючим працездатним громадянам, які доглядають за інвалідом 1 групи або пристарілим, який досяг 80 років, у сумі 4 гривні 80 копійок, або з індексацією 16 гривень. Оце така «компенсація».

Пізніше урядовці відокремили звичайний догляд від надання постійних соціальних послуг. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 558 «Порядок призначення і виплати компенсації непрацюючим фізичним особам, які постійно надають послуги громадянам похилого віку, інвалідам, призначаються щомісячні компенсаційні виплати:

1) 15% - особам, які надають соціальні послуги інвалідам 1 групи;

2) 10% - за послуги інвалідам 2 групи та дітям-інвалідам;

3) 7% - особам, які надають послуги інвалідам 3 групи та хворим похилого віку, які потребують постійної сторонньої допомоги. Компенсація призначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у вказаних відсоткових розмірах. Сума прожиткового мінімуму на 2015 рік, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», з 1 вересня становить 1378 гривень. Тобто сьогодні Ви, Людмило Іванівно, маєте право оформити замість догляду за мамою надання їй соціальних послуг, і щомісячно отримувати 15% від прожиткового мінімуму, або 206 гривень 70 копійок. Це теж на сьогодні дуже мало, але хоч не 16 гривень, або вартість двох хлібин… Для переоформлення необхідно надати до управління соцзахисту визначені документи, їхній перелік дещо ширший, ніж для звичайного догляду. При цьому оформленим за обома урядовими постановами громадянам органи праці та соцзахисту населення щомісячно проводять нарахування єдиного внеску до Пенсійного фонду, що дає право на зарахування всього часу догляду та надання соцпослуг до страхового стажу.

Між тим в Україні досі катма єдиного штатного державного розпису не лише в царині соціальних послуг. Досі не встановлено, скільки в пропорції до інших працівників отримує президент, глава уряду, депутати парламенту, воїни, вчителі, лікарі тощо. До того ж будь-які зміни в ньому повинні проводитися лише одночасно і по всіх позиціях. У цьому ж ряду мають бути і працездатні, які надають послуги своїм хворим рідним, і не на рівні сьогоднішніх 15%, а хоча б 50-ти, особливо нездатним самостійно пересуватися.

Відомо, у розвинених країнах відмінності в зарплаті працівників не перевищують п’яти-шести разів. А у нас керівникам новоутворених поліційних та антикорупційних підрозділів в ручному режимі щедро призначають по 70-90 тисяч гривень зарплати на місяць… Виходить, що одним – 90 тисяч, іншим – 16 гривень… Показовим є і теперішнє підвищення зарплати на 25% голові уряду, якого вже і колеги з коаліції стягують з трибуни… Оті 10% добавки працівникам бюджетної сфери, до яких належать і згадані лікарі, певно ж, не виправляють ситуації.

Останнім часом в українському політикумі чимало говориться про необхідність проведення реформ. Поза сумнівом, це найголовніша умова перемоги в неоголошеній гібридній війні, розпочатою сусідньою федерацією. І аксіома простого виживання держави та її громадян в сьогоднішніх реаліях. Між тим селяни на місцях мало бачать практичних кроків по втіленню обіцяних змін в життя. Однією з найочікуваніших є реформа пенсійної системи. Та після недолугої найпершої спроби в жовтні 2011 року, зробленої Сергієм Тігіпком та Миколою Азаровим, до другого разу справа не дійшла й дотепер… Були лише подібні до збіглого прем’єра «реформування» - збільшення стажу вчителям та лікарям, введення податку на пенсії працюючим пенсіонерам тощо. А за більший трудовий стаж люди як не мали нічого раніше, так не мають нічого і тепер, що показує і згадане звернення.

Та є і добрі новини. Міністерство соціальної політики нещодавно анонсувало комплексну реформу системи соціальних послуг, у Верховну Раду вже передана нова редакція закону про соціальні послуги. Сподіватимемося, що наступного року він буде ухвалений. І за допомогу інвалідам компенсація становитиме не 16 гривень чи 7-15% прожиткового мінімуму. Бо на надання послуг хворій лежачій людині потрібно, погодьтеся, набагато більше 7-15% робочого часу…

Не кидаймо людей напризволяще, вони про це нас просять!

Підготував Григорій УКРАЇНЕЦЬ.